Ім'я видатного конструктора артилерійського озброєння середини ХХ сторіччя генерал-полковника технічних військ, Героя Соціалістичної Праці (1940), лауреата чотирьох Сталінських премій першого ступеня (1941, 1943, 1946, 1950), доктора технічних наук, професора Василя Гавриловича Грабіна (1899/1900–1980) нерозривно пов'язане з розробкою численних артилерійських гармат, кожна з яких зіграла помітну роль у справі захисту миру на Землі. Це танкові гармати (76-мм Ф-34 і 85-мм ЗІС-З-53 для найкращого середнього танка Другої світової війни Т-34, а також Ф-32 і ЗІС-5 для важкого танка КВ-1); 57-мм протитанкова гармата ЗІС-2; 100-мм польова гармата БС-3, за свою здатність ефективно знищувати німецькі "тигри" і "пантери" прозвана фронтовиками "звіробоєм" та ін. Найбільш видатним його творінням є найзнаменитіша гармата Другої світової війни – 76-мм дивізіонна гармата зразка 1942 року (ЗІС-3), про яку Й.В. Сталін, уперше побачивши її в січні 1942 року, сказав: "Ця гармата – шедевр у проектуванні артилерійських систем".
…Перший дослідний екземпляр ЗІС-3 був виготовлений 22 червня 1941 року, а вже через місяць заводських випробувань його було продемонстровано в Москві представникам замовника – Головного артилерійського управління (ГАУ).
На той час на озброєнні Червоної Армії була також розроблена Грабіним 76-мм дивізіонна гармата зразка 1939 року Ф-22 УСВ. Після показу нової гармати заступник наркома оборони СРСР і начальник ГАУ маршал Г.І. Кулик виніс несподіваний вердикт: "Ваші гармати не потрібні".
Приголомшений конструктор зміг вимовити лише одне слово: "Як?"
"А от так, не потрібні! – відповів маршал. – Їдьте на завод і давайте більше тих гармат, які на виробництві".
Попри очевидні переваги нової гармати, представники комісії не змогли гідно оцінити закладений у її конструкції величезний потенціал. ЗІС-3 являла собою ствол гармати Ф-22 УСВ, який було накладено на легкий і міцний лафет освоєної у виробництві гармати ЗІС-2.
Здалося б, на новій гарматі із чудовими характеристиками був поставлений хрест. Однак потрібно було знати властиву Грабіну надзвичайну й непохитну, коли питання стосувалося справи, завзятість у відстоюванні своїх поглядів. І він пішов на вкрай ризикований крок – в ініціативному порядку запустив невизнану гармату в серію на заводі № 92 у місті Горькому (нині м. Самара; у своїх спогадах В.Г. Грабін назвав цей артилерійський завод Приволзьким).
Пізніше в мемуарах Василь Гаврилович згадував: "Ніхто, крім вузького кола втаємничених, не здогадувався, що пішла нова гармата. Єдину деталь, яка могла викликати підозру, – дулове гальмо – вирішили виготовляти в дослідному цеху. Там можна було робити що завгодно, не боячись розголосу… У цеху складали протитанкові ЗІС-2, тільки без труб ствола. Коли підійшов час загального складання, уже були готові труби й дулові гальма для ЗІС-3. За ніч кілька гармат ЗІС-3 були складені й ретельно перевірені, а ранком їх пред'явили військовій прийомці".
Як і очікувалося, представники військової прийомки відмовилися приймати "нелегальні" гармати без дозволу ГАУ. Вони надіслали відповідний запит, але ГАУ з відповіддю не квапилося. А готові гармати безупинно нагромаджувалися в цехах заводу. Знаючи величезну потребу фронту в гарматах, начальник військового приймання І.Ф.Телешов дав команду приймати ЗІС-3. Таким чином, ще до офіційного прийняття нової гармати на озброєння, вона почала надходити на фронт, де повною мірою довела всі свої переваги.
…Увечері 10 серпня 1941 року Грабіна терміново викликали в заводоуправління. Ось як він сам описує ті події.
"Єлян (А.С. Єлян – директор заводу – І. М.) був у себе в кабінеті. Сказав мені коротко:
– Просив подзвонити Поскрьобишев (О.М. Поскрьобишев – завідувач особого сектору ЦК ВКП(б) – секретаріату Й.В. Сталіна – І. М.).
Яке завдання буде мені поставлено, я не знав. Але довго гадати не міг. Узяв слухавку. Набрав номер.
І от почувся спокійний голос Сталіна:
– Вам добре відомо, що становище на фронтах дуже важке. Фашисти рвуться до Москви. Фашистська Німеччина має значну кількісну перевагу в озброєнні. Незалежно від цього фашистську Німеччину ми переможемо. Дуже прошу вас, зробіть усе необхідне й дайте скоріше якнайбільше гармат. Якщо для цього буде потрібно піти на зниження якості, ідіть і на це.
Почуте мене приголомшило, я відповів не відразу.
– Товаришу Сталін, ваше прохання, ваше завдання я передам колективу заводу. Можу вас твердо запевнити, що завод найближчим часом обов'язково різко збільшить випуск гармат.
Сталін подякував.
– При переході на збільшену програму так організуйте роботу, щоб випуск гармат безупинно зростав. Враховуйте, що для нас цінна кожна гармата".
І Грабін свого слова дотримав. У своїх спогадах він написав: "За три з половиною місяці ми закінчили всі роботи… і випробували дослідні зразки. У результаті конструктивно-технологічної модернізації було заново спроектовано близько 70 % усіх деталей. Власне кажучи, були створені нові гармати. Технологічність їх стала набагато вищою, а кількість деталей набагато зменшилась. Наприклад, ЗІС-3 і ЗІС-2 до модернізації мали по 2080 деталей, а після модернізації – 1306, танкові гармати – відповідно 861 і 614 деталей".
Удосконалювання ЗІС-3 не припинялося протягом усієї Великої Вітчизняної війни. У результаті виробничі потужності з випуску ЗІС-3 на Приволзькому заводі були збільшені у 18 разів. ЗІС-3 стала першою у світі артилерійською гарматою, поставленою на потокове виробництво й конвеєрне складання. За роки війни на озброєння Червоної Армії надійшло понад 100 тисяч гармат ЗІС-3 трьох різновидів, що мали ті або інші відмінності.
Створена в ініціативному порядку ЗІС-3 офіційно була прийнята на озброєння 12 лютого 1942 року. На той час на фронті вже успішно воювало не менш тисячі ЗІС-3, виготовлених на власний страх і ризик Приволзьким заводом під особистим контролем В.Г. Грабіна, який завжди дивився на декілька кроків уперед і тонко відчував хід розвитку техніки, у тому числі й тенденції безперервного змагання між бронею й снарядом.
Про бойові можливості й невибагливість ЗІС-3 можна говорити нескінченно. Зупинимося лише на двох гарматах, що знаходяться в Артилерійському музеї в Санкт-Петербурзі.
Гармата № 12488 виготовлена 1942 року. Зробила 9967 пострілів. Вогнем снарядів знищено: танків – 5, з них 4 танки типу "тигр", бронетранспортерів – 1, автомашин з вантажем – 9, гармат – 10, дзотів – 7, кулеметів – 22 і до 200 ворожих солдат.
Гармата № 4785 виготовлена 1942 року. Обслуга гармати почала бойові дії в липні 1943 року на Курській дузі в районі станції Понирі й закінчила бойовий шлях у Берліні. Гармата пройшла з боями 6204 км, зробила по ворогові 3969 пострілів, знищила: танків – 33, самохідних установок – 21, автомашин – 74, літаків на аеродромі – 5, гармат – 14, мінометів – 17, кулеметів – 17, солдат супротивника – 752.
У наших супротивників – нацистської Німеччини – також були досить ефективні гармати в даному класі калібру (75-77 мм), але нічого подібного ані "Круп", ані "Рейнметал" так і не зуміли створити. Показовою є оцінка, яку дав гарматі керівник відділу артилерійських досліджень фірми "Круп" професор В. Вольф: "...ЗІС-3 є кращою 76-мм гарматою Другої світової війни. ... Це одна із найбільш геніальних конструкцій в історії ствольної артилерії".
У багатьох населених пунктах як данина поваги переможцям на постаментах стоять різні зразки зброї, і передусім – гармати й танки. Серед цих розробок переважають символи Великої Перемоги: гармата ЗІС-3 конструкції В. Г. Грабіна та озброєний його ж гарматою Ф-34 танк Т-34, а також гарматою ЗІС-З-53 танк Т-34-85. Але знаменита "дивізіонка" не стала надбанням історії: навіть через 70 років від дня створення ЗІС-3 використовується як салютна гармата, а в арміях півтора десятків країн світу вона навіть залишається на озброєнні!
Незвичний пам'ятник творчому генієві видатного конструктора стоїть на його могилі на Новодівочому цвинтарі в Москві: пробита в декількох місцях артилерійськими снарядами броньова плита, що символізує невгамовну енергію В.Г. Грабіна, його цілеспрямованість і здатність досягати поставленої мети, нехай, на перший погляд, непереборної.
