Генеральному конструктору ракетно-космічної техніки СРСР, двічі Герою Соціалістичної Праці, лауреату Ленінської і Державних премій СРСР, академіку АН СРСР Володимиру Миколайовичу Челомею 30 червня цього року виповнилося б 95 років. За радянських часів про справжнє значення і роль Челомея у прогресі науки і техніки знало дуже небагато людей, що й зрозуміло – адже саме йому судилося стати творцем ядерного щита Радянського Союзу. Навіть державні нагороди присуджувалися науковцеві закритими указами. Крига скресла лише через п’ять років після його смерті. Світу почала відкриватися видатна своїми багатогранними талантами, красива, неординарна людина. Штрихи до портрета геніального конструктора має додати і Україна – земля, на якій Володимир Челомей здобув освіту, сформувався як учений і особистість.
Дитинство і київські університети
Володимир Челомей народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець (поруч із містечком Челомей) Привіслянського краю в Польщі (яка входила тоді до складу Російської імперії) в сім’ї вчителів.
Під час Першої світової війни родина переїхала до Полтави. Там Челомеї мешкали в одному будинку з нащадками Гоголя і Пушкіна – Данилевськими і Биковими, в яких часто бували О.Макаренко і В.Короленко. Найкращим другом Володимира став праправнук Пушкіна Олександр Данилевський – згодом відомий учений-ентомолог. Майбутній конструктор зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, багато читав з історії техніки і фізики.
У 1926 р. родина переїздить до Києва, де після закінчення семирічної трудової школи 1927 року Володимир вступає до Київського автомобільного технікуму. Навчаючись, він докопувався до суті явищ, аналізував і узагальнював отримані результати, просто й зрозуміло їх викладав. Юнакові доручали виступати з лекціями перед однокурсниками і навіть робітниками майстерень і заводів.
У 1932 р. вісімнадцятирічний Володимир вступає на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Через рік факультет виокремлюється в самостійний заклад – Київський авіаційний інститут ім. К.Є.Ворошилова (нині Національний авіаційний університет). Вибір КПІ для майбутнього конструктора був свідомим і омріяним, адже тут сформувалася знаменита київська авіаційна школа. На той час вона вже дала світу не тільки близько 50 конструкцій нових літаків і гелікоптерів, а й цілу плеяду видатних конструкторів – Ігоря Сікорського, Дмитра Григоровича, Олександра Мікуліна, Костянтина Калініна, Льва Люльєва, Архипа Люльку. Саме до КПІ вісьмома роками раніше вступив майбутній космічний геній Сергій Корольов, з яким Володимира Челомея в майбутньому пов’яжуть великі спільні справи, а потім роз’єднають драматично різні професійні позиції і шляхи.
З першого курсу Володимир поєднує навчання в КПІ з роботою техніком-конструктором у філії НДІ Цивільного повітряного флоту. Відвідує лекції з математики в Київському державному університеті. В Академії наук УРСР прослухав курс лекцій з механіки та математики італійського вченого Т.Леві-Чівіта. Улюблена дисципліна – механіка, і особливо її розділ «Теорія коливань», – стане його захопленням на ціле життя. Допитливий студент спілкується з академіком Д.Граве, відомим своїми працями з алгебри, прикладної математики і механіки; ленінградським академіком О.Криловим, знаменитим кораблебудівником, фахівцем з нелінійної механіки, чисельних методів і теорії коливань, видатними математиками і механіками І.Штаєрманом та Н.Ахієзером.
На другому курсі Володимир написав свою першу наукову працю, в якій виклав оригінальний метод розрахунку продування авіаційних двотактних двигунів із застосуванням апарата векторного числення. А вже у 1936 році в київському видавництві «Укргизместпром» виходить перша книжка В.Челомея «Векторне числення» – короткий курс векторного аналізу з багатьма прикладами практичного застосування в механіці.
Влітку 1935 року під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі ім. П.Баранова молодий студент використав свої глибокі знання з теорії коливань. Завод ніяк не міг довести до серійного виробництва одну з модифікацій поршневого авіаційного двигуна БМВ-6, ліцензію на випуск якого було куплено за кордоном. Одна з секцій колінчастого валу постійно руйнувалася при нормативних навантаженнях. Природно, що інженери заводу спробували підсилити «слабку ланку» за рахунок збільшення товщини валу. А Володимир запропонував не потовщувати, а, навпаки, полегшити коліно валу, щоб вивести систему з резонансної зони. Ця парадоксальна рекомендація і стала вирішенням проблеми. Після цього київського студента запросили прочитати курс лекцій з динаміки конструкцій для інженерів заводу.
У 1937 р., на рік раніше від своїх однокурсників, Володимир Челомей отримує диплом інженера з відзнакою. Його запрошують в Інститут математики АН УРСР у м. Києві, де він працює над темою «Динамічна стійкість пружних систем». У 1937–1938 рр. опублікував 14 наукових статей і в 1939-му на Вченій раді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій».
У 1940 р. в числі 50 найкращих молодих учених СРСР його приймають у спеціальну докторантуру при АН СРСР. 26-річний Челомей – наймолодший у цій півсотні обраних. Затверджується тема його докторської дисертації: «Динамічна стійкість і міцність пружного ланцюга авіаційного двигуна». Він отримує Сталінську стипендію в розмірі 1500 рублів, значну, як на ті часи, суму. Для порівняння – професор університету отримував 1200 рублів.
Донька Володимира Миколайовича – Євгенія Володимирівна розповідає: «Одразу після зарахування до докторантури її батька викликав Л.Берія і запропонував стати резидентом радянської розвідки в Німеччині, оскільки в розвідці був дефіцит технічних фахівців високого класу. Навівши аргументи, що він буде корисніший вдома як вчений і конструктор, батько відмовився, що було тоді небезпечно. Берія, який не звик до заперечень, аргументи прийняв і в подальшому Володимира Миколайовича не переслідував».
Навесні 1941 року молодий учений закінчує роботу над докторською дисертацією і успішно захищає її в Академії наук УРСР. Але війна змінює плани. Документи до Вищої атестаційної комісії СРСР не дійшли. 22 червня 1941 року Володимира Челомея терміново викликають до Москви для продовження роботи в Центральному інституті авіаційного моторобудування ім. П.Баранова (ЦІАМ).
Генеральний конструктор
Головною метою нового призначення Челомея було створення пульсуючого повітряно-реактивного двигуна для бойових крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів та винищувачів. Ідею такого двигуна, який працює без компресора при підвищеному тиску повітряного потоку, Челомей виношував ще під час студентської практики на Запорізькому моторобудівному заводі. Восени 1942 року потужні вихлопи, схожі на звуки канонади, що доносилися з території ЦІАМу (нині – район метро «Авіамоторна»), сповістили про створення першого у світі двигуна такого типу.
У червні 1944 року стало відомо про використання німецькою армією реактивних літаків-снарядів «Фау-1» проти Англії. Результат застосування цієї зброї шокував. За кілька годин було зруйновано 23 тисячі будинків, поранено 18 тис. людей, убито – 7 тис. Невдовзі Черчілль надсилає Сталіну подарунок – збитий Фау-1. У ньому виявився двигун, подібний до раніше винайденого Челомеєм. У відповідь постановою Державного комітету оборони і за наказом наркома авіаційної промисловості О.Шахуріна перед Володимиром Челомеєм було поставлено завдання: створити нову зброю – безпілотну крилату ракету. Для цього він був призначений головним конструктором і директором заводу ОКБ-52 в м. Реутові в Підмосков’ї, нині НВО «Машинобудування».
У фантастично короткі терміни – менш ніж за півроку було випробувано десятки ракет-снарядів. Спочатку їх запускали з бомбардувальників Пе-8, пізніше – з Ту-2. Бойову крилату ракету 10X було прийнято на озброєння на початку 1945 року, що стало асиметричною відповіддю на Фау-1 і надало істотну моральну й тактичну перевагу Червоній армії на завершальному етапі війни.
У квітні 1944 р. Володимира Челомея викликали до Сталіна для консультацій про можливість подавити Берлін крилатими ракетами перед його штурмом. Челомей категорично відкинув цей сценарій через велику концентрацію мирних людей і наявність видатних історичних пам’яток у Берліні. За його словами, «наслідки в загальнолюдському масштабі могли бути катастрофічними». Сталін дослухався думки молодого конструктора.
Після перемоги Володимир Миколайович продовжує працювати над крилатими ракетами з пульсуючими двигунами, повертається до активної наукової діяльності. У 1951 р. на Вченій раді Московського вищого технічного училища (МВТУ) імені М.Баумана він захистив докторську дисертацію: «Динамічна стійкість елементів ланцюга авіаційного двигуна». В 1952 р. йому присвоюють звання професора, у 1958-му обирають членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1962-му – її дійсним членом. За кращу роботу з теорії авіації у 1964 р. Челомей був удостоєний Золотої медалі ім. М.Жуковського, а в 1977-му – Золотої медалі ім. О.Ляпунова – вищої нагороди АН СРСР за видатні праці в галузі математики і механіки. У 1974 р. науковця обирають дійсним членом Міжнародної академії астронавтики.
В науці В.Челомей залишався відданим своїй улюбленій механіці, проблемам, пов’язаним із механічними коливаннями. У 1960 р. в МВТУ ім. М.Баумана він заснував кафедру «Аерокосмічні системи», де започаткував свою науково-педагогічну школу ракетно-космічної механіки.
Його школа вирішує багато завдань динаміки складних конструкцій з композиційних матеріалів, розробляє методики розрахунку аеропружних коливань конструкцій при турбулентному вихровому обтіканні, вивчає поведінку ракети при потужній сейсмічній дії повітря в шахтній пусковій установці, розробляє методи розрахунку та конструювання систем управління і стабілізації пружних літальних апаратів.
Більшість праць Володимира Миколайовича, які мали оборонне значення, було засекречено. Але навіть окремі відкрито опубліковані роботи свідчать про їхню надзвичайну важливість. Наприклад, у виданій 1983 року засадничій праці «Парадокси в механіці, що викликаються вібраціями» Челомей розглянув дивні ефекти, пов’язані з дією високочастотних вібрацій на фізичні тіла. Він теоретично довів, що в механіці вібруючі системи є найбільш стійкими і проілюстрував це низкою унікальних експериментів. Так, за певних умов кулька з пінопласту тонула у воді, а металева гайка спливала на поверхню, тверде тіло від дії вібрацій переходило в стан, схожий на невагомість.
Працюючи на кафедрі «Аерокосмічні системи» в МВТУ ім. М. Баумана, Челомей приділяв величезну увагу підготовці кадрів для ракетно-космічного комплексу. Коментуючи цю складову своєї діяльності, Володимир Миколайович сказав: «У цьому аспекті важливо не пропустити таланти. Інколи, прислухаючись до несподіваних висловлювань думки людини, можна знайти таланти, а з цих талантів можуть вийти видатні люди, а за видатними людьми – хто знає, можливо, й генії будуть. Знайти таку людину – це важливіше, ніж знайти діамант чи будь-який інший дорогоцінний камінь».
До читання лекцій Челомей запросив академіків Е.Федосова, В.Ковальова, заступників головного конструктора ОКБ-52 В. Модестова, В.Самойлова, провідних фахівців підприємства. Сам Володимир Миколайович особисто підготував п’ять докторів і 44 кандидати наук. Він блискуче читав курс з теорії коливань і стійкості складних динамічних систем, вкладаючи в суто математичну дисципліну великий фізичний смисл. Особливість науково-педагогічної школи В.Челомея, який був уособленням рис великого вченого, талановитого педагога і видатного інженера, полягає в тісному зв’язку фундаментально-наукових, теоретичних досліджень і практики. Він володів винятковим даром наукового передбачення.
Ці обставини сприяли призначенню В.Челомея у 1959 р. генеральним конструктором авіаційної техніки СРСР. Підприємство, яке він очолив, змінило тематику: почало працювати на мирний космос і одночасно розробляти зброю для ракетних військ стратегічного призначення (створені спеціальною постановою у грудні того ж року).
Серед нових видів зброї, створених Челомеєм у ті часи, особливе місце займають ракети з крилом, що розкривається, – гордість навіть сучасної Росії. Крила такої ракети складаються, вона поміщається в контейнер і, щойно її вистрілюють, спрацьовують пружини, які розкривають крила. Це істотно підвищувало боєготовність ракети і давало змогу компактно розмістити її в пусковому циліндричному контейнері, розміри якого були не набагато більші за саму ракету. Такий контейнер вільно розміщувався як на підводному човні, так і на колісному або гусеничному шасі. Крім того, герметичний контейнер заповнювався азотом, що захищало ракету від дії зовнішнього середовища. Ідею було реалізовано в прийнятій на озброєння в 1959 р. крилатій ракеті П-5.
Величезний внесок В.Челомей зробив і в підвищення боєздатності підводного і надводного військово-морського флоту СРСР. Розробки Челомея становлять 80% озброєнь флоту. У 1956 році почалася розробка першої телекерованої протикорабельної крилатої ракети (ПКР) П-6, яка стартує з підводного човна в надводному положенні і здійснює політ на висоті близько 100 м над водою, що практично унеможливлює її виявлення засобами радіолокації. Ракета П-35 відрізнялася від П-6 зменшеною довжиною за рахунок зменшення розмірів маршового двигуна. Першою у світі ракетою з підводним стартом стала крилата ракета «Аметист», розробка якої почалася в ОКБ-52 в 1959 році. Із розвитком протикорабельної і протичовнової оборони ймовірного противника виникла необхідність створення крилатої ракети великої дальності «Граніт», яка стартує з-під води з борту атомного підводного крейсера. Розробка «Граніту» розпочалася 10 липня 1969 року відповідно до постанови уряду СРСР.
Наприкінці 1970-х років усі ці технічні рішення були прийняті на озброєння в СРСР. Підводний і надводний військово-морський флот країни обов’язково мав бути озброєний крилатими ракетами В.Челомея, рівних яким тоді не було в жодного флоту світу: П-5д, С-5 (сухопутний варіант, для берегової оборони), П-6, П-35, «Аметист» і «Граніт». Про високий рівень розробок Челомея свідчить той факт, що на атомному підводному човні К-141 «Курск», який затонув у Баренцевому морі 12 серпня 2000 року, було 22 крилаті ракети «Граніт». Вони виявилися настільки надійними, що не здетонували в результаті бортових вибухів і пожеж.
Неоціненним є внесок Челомея і в розвиток радянської космонавтики. До його перших космічних розробок 1963–1964 рр. відносяться супутники-винищувачі «Політ-1» і «Політ-2», що маневрують на орбіті, змінюючи висоту і кут нахилу площини орбіти, та науковий супутник «Протон-1». Створена у 1965 р. під його керівництвом ракета «Протон» відправила в космос найважчі апарати: усі орбітальні пілотовані станції «Салют» і «Мир», велику кількість геостаціонарних супутників зв’язку та наукових модулів. «Протон», попри свій майже 45-річний вік, виводить супутники на орбіту і сьогодні. Усього здійснено понад 300 запусків цієї ракети.
Саме в конструкторському бюро під керівництвом Володимира Миколайовича народилася ідея створення довготривалої орбітальної станції, своєрідного «космічного дому», яка стала основою для всіх майбутніх пілотованих станцій серії «Салют» і «Мир».
Виконані у 1973–1976 роках роботи зі створення довготривалих військових станцій за програмою «Алмаз» – «Салют-2», «Салют-3» і «Салют-5» очолював В.Челомей. Фантастична космічна зброя, супутники-кілери, супутники-розвідники, які можна побачити в голлівудському блокбастері «Космічні війни», були реально втілені в життя у 1980-х роках у рамках цієї програми. У 1981 р. виведено на орбіту один з елементів проекту «Алмаз» – універсальний транспортний корабель постачання «Космос-1267», який зістикували зі станцією «Салют-6», у результаті чого утворився орбітальний комплекс масою близько 40 т. Потім відбулися запуски апаратів «Космос-1443» і «Космос-1686», які виконували функції космічних вантажівок, потужних міжорбітальних буксирів та спеціалізованих модулів. Для керування цими апаратами в космосі Челомей створив на своєму підприємстві навіть групу космонавтів, до якої входив і його син Сергій.
До найвідоміших розробок Челомея відноситься і грізна космічна зброя стратегічного призначення: двоступінчаcта міжконтинентальна балістична ракета МБР УР-100Н (SS-19), прийнята на озброєння в 1975 році (з автономним пристроєм розведення бойових блоків і підвищеною точністю їх наведення), та її вдосконалений варіант – ракета УР-100Н УТТХ («Стилет»), прийнята на озброєння в 1980 році, з головною частиною, оснащеною шістьма бойовими блоками. Ракета «Стилет» виявилася надзвичайно надійною, що забезпечило її експлуатацію понад 25 років замість десяти, встановлених при розробці.
Відлучення від космосу
В.Челомею було притаманне постійне прагнення до нового. Він зі своїми ідеями і пропозиціями часто виявлявся в ролі порушника спокою серед конструкторських організацій і керівництва оборонного комплексу СРСР. Це рухало справу вперед, але й заважало вченому не тільки реалізувати низку цікавих проектів, а й працювати.
Драматичною сторінкою в житті Володимира Миколайовича стало його протистояння з іншим видатним ученим ХХ століття – С.Корольовим. Обидва були непересічними особистостями і потужними лідерами, які не визнавали жодних авторитетів. Обох доля привела до однієї грандіозної справи – підкорення космосу та створення стратегічної зброї СРСР. Ці обставини, а також неконструктивні дії деяких військових керівників спричинили гостру конкуренцію і навіть протистояння двох корифеїв.
Реабілітований улітку 1945 року Сергій Корольов починає працювати над асиметричною відповіддю німецькій ракеті Фау-2. Ця ракета була набагато досконалішою за Фау-1: летіла в десять разів швидше і долала в півтора разу довшу відстань. В 1950 р. Корольов створює власну балістичну ракету, яку того ж року ставлять на озброєння. Челомеївський аналог Фау-1 військових перестав улаштовувати. Вони пишуть доповідну Сталіну про неперспективність робіт Челомея і навіть звинувачують його в приписках. У конструктора забирають КБ, йому загрожує тривалий строк ув’язнення. У лютому 1953 р. він їде до Сталіна. За словами Челомея, «на карту було поставлено все. Напруга екстремальна. Але в мене була одна перевага: я був молодий». З кабінету головнокомандувача Челомей виходить з перемогою. І одразу їде в поле, де довго лежить на промерзлій землі. Це був іще один винахід конструктора – у доленосні моменти віддавати надмірну напругу землі.
Через місяць Сталін помирає. Першим секретарем ЦК КПРС обирають М.Хрущова. Микита Сергійович пригадує, як свого часу Сталін доручив йому «розібратися» з одним фантазером. Це й стало причиною серії зустрічей першого секретаря з молодим конструктором. На одній із них Челомей розповідає Хрущову про ідею ракети з крилом, що розкривається. Хрущов, чутливий до всього нового, ідею підтримує. Випробування нової ракети у 1958 році показали, що вона стартує за лічені хвилини, тоді як аналогічним ракетам-снарядам потрібно для цього півгодини. Після цього успіху розробки В.Челомея почали підтримувати на всіх державних рівнях.
Існує багато спекуляцій про прихильність Хрущова до Челомея у зв’язку з тим, що в останнього в ОКБ-52 працював син першого секретаря – Сергій Микитович. Але, враховуючи високу самокритичність Хрущова та підвищені вимоги до свого оточення, цю підтримку можна пов’язувати лише з талантом конструктора і вірою в нього. Рівною мірою М.Хрущов підтримував і інших творців ракетно-космічної техніки – С.Корольова, М.Янгеля, В.Глушка. Генсек, заохочуючи конкурентну боротьбу між ними, не допускав, щоб ця конкуренція перетворилася на війну між конструкторами.
Коли ж 1964 р. М.Хрущова зняли зі всіх займаних посад, у країні спалахнула справжня ракетно-космічна війна. Відтак у діяльності В.Челомея настають нелегкі часи. До конструкторського бюро зачастили інспекції і ревізії, виникли ускладнення з воєнно-промисловою комісією. Відкритим опонентом Челомея став особисто Д.Устинов. Навіть за цих складних умов В.Челомей домагається пуску першої міжконтинентальної універсальної балістичної ракети зі спрощеною шахтною пусковою установкою УР-200, яка за показниками і досі не поступається аналогічним ракетам США.
Наступна фаза протистояння Челомея і Корольова була пов’язана з підкоренням Місяця. Дискусія виникла з приводу ракети, яка має виводити місячний модуль, – корольовський суперносій М-1 чи челомеївський «Протон». Для врегулювання ситуації навіть призначили спеціальну експертну комісію на чолі з академіком М.Келдишем, яка складалася з представників Міністерства оборони, конструкторських бюро та Академії наук. Більшість підтримувала С.Корольова.
В.Челомей був дуже незалежною і гордою людиною, він ніколи й нікому не кланявся. На засідання комісії майже не їздив, а якщо приїжджав, від нього чули його крилату фразу: «Якщо не хочете допомагати, то хоч не заважайте». Як згадують свідки тих подій, «М.В.Келдиш був виключно принциповою людиною, для якої інтереси справи були вищі за відомчі інтереси і навіть інтереси його дружби з багатьма відомими людьми». У результаті роботи комісії, М.Келдиш, попри дружбу з С.Корольовим, горою став на захист проекту Челомея, пророчо передбачаючи майбутнє і видатну роль ракети «Протон» у космонавтиці.
Це було доленосне рішення, оскільки пізніше носій «Протон» забезпечив СРСР величезні успіхи в освоєнні Місяця, Венери, Марса, створенні та функціонуванні орбітальної станції «Мир».
У 1980 р. було завершено розробку автоматичної станції «Алмаз» з радіолокатором на борту. Станція не мала аналогів у світі. Запуск аналогічної станції цього класу було здійснено тільки в 1987 р. під назвою «Космос-1970». Пізніше американські фахівці визнали – якби програмою висадки на Місяць керував Челомей, радянські космонавти раніше за них здійснили б прогулянку по поверхні природного супутника Землі.
Челомей намагався здійснити ще одну мрію – створити апарати багаторазового космічного використання. Один із проектів 1970-х рр. – крилатий космічний корабель з екіпажем, що виводиться на орбіту ракетоносієм «Протон», внаслідок численних перепон з боку окремих керівників військового комплексу СРСР так і залишився нереалізованим.
1979 р. почався ще один важкий етап у житті генерального конструктора та його підприємства. Володимир Миколайович зазнав тиску і обмеження своєї діяльності з боку керівництва оборонних галузей промисловості на чолі з Д.Устиновим. Після закриття пілотованої програми починається наступ на космічні розробки НВО «Машинобудування» взагалі. Повністю підготовлена до польоту в липні 1981 р. перша автоматична станція «АЛМАЗ-Т» для всепогодного зондування та радіолокації Землі не отримує дозволу на запуск. Станція так і залишиться під чохлом на полігоні, де пролежить близько шести років.
1981 р. Д.Устинов скаже про Челомея: «Він став дуже самостійним». А 19 грудня цього ж року вийде постанова ЦК КПРС та Радміну СРСР, яка фактично заборонить усі роботи НВО «Машинобудування» з космічної тематики. Так відбулося відлучення Челомея від космосу.
Ці випробування Володимир Миколайович переносить надзвичайно болісно, проте не здається і ще сподівається відстояти потрібні країні проекти. 1983 р. завершується створення принципово нового типу проти-корабельних крилатих ракет далекої дії для озброєння атомних підводних човнів нового покоління, що склали ядро ударної потужності ВМФ СРСР. Цими ж ракетами озброюють також нові ракетні крейсери. На початку 1980-х розгортається проектування нової уніфікованої крилатої ракети, яка повинна стати масовою зброєю кораблів ВМФ СРСР.
* * *
Щасливою і водночас драматичною була діяльність Володимира Миколайовича Челомея. За словами члена челомеївської групи космонавтів Валерія Романова, «Челомей повною мірою відчув, якою інколи беззахисною є могутня конструкторська думка перед примхою престарілого члена Політбюро, перед пихою маршала, перед заздрістю побратима».
8 грудня 1984 р. В.Челомея не стало. Він пішов з життя повний ідей і творчих планів. Його останні космічні ідеї були реалізовані вже без нього. Важкі супутники «Космос-1870» і «Алмаз-1А» масою 18,5 т з комплексом радіолокації були виведені на орбіту відповідно 1987-го і 1991 р. – з метою дистанційного зондування Землі. Багато космічних проектів Челомея використовуються й донині.
Повернення до безсмертя
Тривалий час ім’я Володимира Миколайовича Челомея було фактично невідоме. Відкриваючи його, постійно ставиш собі запитання: «яким номером» у ракетобудуванні колишнього СРСР треба вважати Челомея. У плеяді п’яти корифеїв ракетно-космічної техніки – С.Корольов, В.Челомей, Л.Люльєв, М.Янгель, В.Глушко (перші троє навчалися в КПІ) – місце Челомея особливе. Якщо всі вони були інженерами від Бога з колосальною науковою інтуїцією і здатністю науково-технічного передбачення, то Челомей спочатку був видатним ученим-аналітиком, талановитим педагогом, а потім уже конструктором. Як пригадує С.Хрущов, «У своїх розробках Челомей ішов не від конструкції до науки, а від науки до конструкції». Кожні дев’ять з десяти виробів, розроблених у конструкторському колективі Челомея, не мали аналогів у світовій практиці.
Оцінюючи діяльність В.Челомея як видатного науковця та конструктора, можна констатувати, що в апогей ядерного протистояння між блоком НАТО і країнами Варшавського договору грізна зброя, створена Челомеєм, стала важливим чинником у досягненні паритету сил між протиборчими сторонами, що забезпечило стабілізацію геополітичної ситуації у світі і навіть прийняття низки мирних ініціатив.
Проте його заслуги не вичерпуються лише зміцненням оборони країни. Через створення нових оборонних систем відбувався величезний вплив на загальний технічний прогрес. Розробки нових технологій у машинобудуванні, матеріалознавстві, приладобудуванні, багатьох інших галузях промисловості дали вагомі результати і для виробництва цивільної продукції.
Здобувши визначні перемоги у космосі, Володимир Челомей мріяв зустрітися зі своїми американськими колегами, з якими підсвідомо змагався все своє життя. Він мріяв своїми очима побачити великий і красивий світ, який знав лише зі знімків своїх супутників-розвідників. Мріяв побувати у маленькому польському містечку Челомей і, можливо, знайти своїх родичів. Це містечко таке маленьке, що його немає на карті Європи і світу. Немає імені Челомей і на карті колишнього Радянського Союзу, авторитет і славу якого він підняв на космічну висоту.
У музеї Київського політеху, де В.Челомей починав навчання, сформувався як конструктор і вчений і де захистив кандидатську дисертацію, його портрет висить на почесному місці серед згаданих вище корифеїв авіації і космонавтики, колишніх київських політехніків. З челомеївською експозицією в музеї щорічно знайомляться понад 50 тисяч відвідувачів, і насамперед молодь. Студенти факультету авіаційних і космічних систем КПІ вивчають оригінальні технічні рішення Челомея, які вже стали класичними. Найкращим виплачують персональну стипендію імені видатного конструктора.