Володимир Миколайович Челомей народився 30 червня 1914 року у містечку Сідлець Привіслянського краю (сучасна Польща) у родині вчителів. Невдовзі розпочалася Перша світова війна, і сім'я Челомеїв переїхала до Полтави.
Вже у Києві Володимир закінчив 7-річну школу і у 1929 році вступив до автомобільного технікуму. Подальша освіта – на авіаційному факультеті Київського політехнічного інституту (1932 р.) і у Київському авіаційному інституті (КАІ), у який факультет було перетворено у 1933 році. Цього йому замало. Він слухає лекції видатних математиків і механіків – серед яких академіки ВУАН Д.Граве і М.Ф.Кравчук – в університеті та Академії наук.
Успішне навчання дало свої плоди. Виконуючи на другому курсі домашню роботу з теплового розрахунку авіаційного двигуна, 19-річний В.М.Челомей застосував власний метод розрахунку, використавши векторне обчислення. Працю опублікували в “Трудах КАИ”. Всього за час навчання В.М.Челомей опублікував у цьому виданні 20 наукових статей. Свої знання, особливо з теорії коливань, він застосовує на практиці. Двічі під час практики на моторному заводі (сучасна “Мотор-Січ”) він знаходить причини поломок двигунів і дає рекомендації щодо їх усунення. На прохання конструкторів заводу читає їм лекції з теорії коливань. Тут він проводить перші досліди з конструкції пульсуючого повітряно-реактивного двигуна (ПуПРД), теорію якого почав розробляи.
Достроково закінчивши КАІ у 1937 році, В.М.Челомей працює в Інституті математики АН УРСР та читає лекції в КАІ. У 1939 році захистив кандидатську дисертацію з коливань в авіаційних конструкціях. А у 1940-І941 рр. – наймолодший докторант при АН СРСР. На початку червня 1941 р. захистив докторську, але затвердження у Вищій атестаційній комісії зірвала війна.
Під час війни В.М.Челомей продовжує роботу над ПуПРД, а потім – над літаком-снарядом з цим двигуном. На пропозицію Наркома авіаційної промисловості СРСР О.І.Шахуріна у 1944 році призначений директором-головним конструктором заводу № 51 для випуску цієї зброї. Вже наприкінці 1944 року літаки-снаряди були випробувані і підготовлені до випуску. На щастя, використати їх не довелося. Після війни В.М.Челомей створив ще кілька модифікацій цієї зброї та шукав шляхи підвищення її точності. Та його випередили А.І. Мікоян з С.Л. Берією, які вирішили створити літак-снаряд на базі МІГа. Їм і передали у 1953 р. і завод, і КБ В.М.Челомея.
Але В.М. Челомею вдалося зацікавити своїми ідеями керівників військово-морського флоту (ВМФ). У 1954 р. відновлюється робота окремої конструкторської групи Челомея, а в 1955 р. було створено ОКБ-52, головним конструктором якого став Володимир Миколайович. Тут були створені крилаті ракети для ВМФ, крила яких – вперше у світі – розкривалися у польоті. Крилаті ракети Челомея могли уражати цілі і у морі, і на березі, як з моря, так і з берега.
У 1959 році В.М. Челомей став Генеральним конструктором і був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці. У 1960 р. його КБ розпочало розробку супутників і міжконтинентальних стратегічних ракет. Наприкінці 1963 р. було запущено челомеєвський супутник “Польот-1”, що вперше у світі міг змінювати свою орбіту, тобто був маневруючим.
Розроблені Челомеєм бойові ракети УР-100 могли до 10 років стояти на чергуванні, перебуваючи у транспортно-пусковому контейнері, готові до пуску. Це було нове слово у ракетній техніці. Модернізовані ракети УР-100 й досі несуть бойове чергування у Росії. Ракета УР-500, яку також назвали “Протон”, перетворилася у більш могутні “Протон-К” та “Протон-М”. Вони можуть виводити на орбіти супутники масою до 22 тонн, а на міжпланетні траси – станції масою понад 5 тонн.
В.М.Челомей планував використати ракету “Протон” як другу ступінь місячної ракети. А нову першу ступінь він планував створити з блоків двигунів та систем цієї й інших вже літаючих ракет. Це давало змогу прискорити роботу, створити досить надійну нову ракету з мінімальними затратами. Та перевага була надана проекту С.П.Корольова з ракетою Н-1, для якої передбачалось створювати новими усі ступені з їх конструкцією, двигунами і системами. Після 4-х невдалих пусків Н-1 програму закрили. А для обльоту Місяця доопрацьований “Союз” запускали Челомеєвським “Протоном”. На жаль, і ця програма досягла успіху у безпілотному варіанті лише у 1969 та 1970 роках.
Трохи кращою була доля орбітальної пілотованої станції “Алмаз”, яку В.М.Челомей розробляв на замовлення Міністерства оборони СРСР. Для зменшення впливу невдач з Н-1 та “Союзом” група працівників ЦКБЕМ (колишнє ОКБ-1 С.П.Корольова) зажадала випередити В.М. Челомея і створити довгострокову орбітальну станцію (ДОС) цивільного призначення, використавши вже готові корпуси ОПС “Алмаз”. Забрати корпуси вдалося з допомогою ЦК КПРС. Станція під назвою “Салют” виведена на орбіту 19 квітня 1971 року, а Челомеєвський “Алмаз” злетів лише 3 квітня 1973 року. 
Але назвали його “Салют-2”. Вже 15 квітня з'явилися ознаки розгерметизації станції, а 16 квітня зв'язок з нею обірвався. 28 травня 1973 року станція затонула у Тихому океані. Літали ще два пілотовані “Алмази” – “Салют-3” та “Салют-5”. Космонавти, що працювали на станціях, отримали багато нової інформації як практичної, так і наукової. І все ж “Алмази” виникли знов як безпілотні автоматичні станції. Такими їх зробив В.М.Челомей у І976-І977 роках, через тернїї на шляху до пілотованої космонавтики. Новий “Алмаз” з сучасним радіолокатором чекав свого польоту вже на космодромі понад 6 років. Його зберігали всупереч наказам про вивезення з монтажно-випробувального корпусу (МВК), що призвело б до знищення цього апарата. Лише через 3 роки після смерті В.М.Челомея та Д.Ф.Устинова він успішно вийшов на орбіту 25 липня 1987 року, отримані радаром зображення мали високу якість. Американська газета “Вашингтон таймс” писала, що такий супутник може з'явитися в Америці років через вісім. Отже, В.М.Челомей випередив американців на добрих п'ятнадцять років. Ще один безпілотний “Алмаз” літав у 1991 році. На цьому використання цього виду станцій закінчилося. Та багато конструктивних рішень, не кажучи вже про ідеологію ОПС та технологію створення великих космічних конструкцій, вперше розроблених для “Алмазу”, використовувалася й використовуються зараз. Це – станція “Мир” та сучасна міжнародна космічна станція. До речі, її основу виконує функціонально-вантажний блок транспортного корабля постачання (ФВБ ТКП), створеного для ОПС “Алмаз”. Отже, створення міжнародної космічної станції стало можливим завдяки використанню РН “Протон” та конструкцій і технологій відпрацьованих при створені цієї ракети та комплексу “Алмаз”.
У шістдесятих роках В.М.Челомей розпочав розробку легкого космічного літака (ЛКЛ), який можна було б виводити у космос ракетою “Протон”. Хороші результати випробувань натурних макетів дозволили перейти до робочого проектування. Однак у 1965 р. усі матеріали та виконавці знову передаються А.І.Мікояну; на цій базі був розроблений проект “Спіраль”. А у 1975 році В.М.Челомей знову повертається до ЛКЛ. Він вважав, що ЛКЛ при стартовій масі 25 тонн вивів би на орбіту за допомогою РН “Протон” до 5 тонн корисного вантажу. Оскільки вантажів більшої маси не передбачалося, це було б вигідніше за важкий літак на зразок американського Шаттла, для якого ще треба було створити новий носій, проте і ця робота заблокована Державною комісією на користь проекту В.П.Глушка. Що з цього вийшло, відомо усім. “Енергія” літала двічі, “Буран” – один раз. Замовлень та вантажу на нові польоти для них немає. Грошей – також. А проекти, аналогічні ЛКЛ, розробляються у кількох країнах, і в тому числі, – в Росії.
Слід сказати, не всі ідеї В.М.Челомея реалізовані. І наступним поколінням конструкторів є над чим працювати.
Творчість В.М.Челомея не обмежена конструюванням. Його внесок у науку не менш вагомий. Докторів наук багато. Академіків менше. А засновників наукових шкіл ще менше. Займаючись коливаннями ще зі студентства, він досяг значних успіхів. Його внесок у теорію коливань пружних систем й досі має практичне значення. Створені ним у МВТУ наукові школи “нелінійна механіка” та “динаміка ракет та космічних літальних апаратів” сприяли вихованню нових вчених, багато з яких стали його соратниками. У 1958 році він обраний членом-кореспондентом, а у 1968 році – академіком АН СРСР зі спеціальності “механіка”. Його досягнення у наці відзначені золотою медаллю ім. М.С.Луковського АН СРСР “За кращу роботу з теорії авіації” (1964 р.) та золотого медаллю ім. О.М.Ляпунова АН СРСР “За видатні праці у галузі математики і механіки”. З 1974 року він – дійсний член Міжнародної академії астронавтики.
Професор МВТУ В.М.Челомей був і видатним педагогом. Його блискучі лекції ніколи не пропускали студенти і завжди були задоволені, бо чітко розуміли сказане ним. У 1960 році В.М.Челомей заснував у МВТУ кафедру “Динаміка машин”, якою керував до кінця свого життя. Вів зумів створити на кафедрі колектив блискучих вчених, котрі разом з випускниками кафедри зробила великий внесок у створення сучасної ракетно-космічної техніки. Він першим об'єднав курсове та дипломне проектування з конкретними задачами виробництва. Розуміючи, що спроектований ним виріб піде у реальну конструкцію, студент досконало вивчав не тільки працездатність свого виробу, а й технологію його виготовлення. З таких студентів виростали класні конструктори. А можливість отримати консультації з будь-якого питання у провідних фахівців та науковців сприяла також формуванню наукових працівників.
Уся діяльність В.М.Челомея була спрямована у майбутнє. Його спадщина – це не тільки створена ним техніка, це також значний науковий потенціал, накопичений на шляху від народження до остаточної технічної реалізації з кожного напряму його праці. Академік В.М.Челомей мав талант наукового передбачення. Його наукові ідеї, оригінальні технічні рішення та практичні розробки ще довго будуть служити світовій науці і техніці.