Після скаженої сесії, недоспаних ночей та нервових напружень виснажений студентський організм тільки і мріє про повноцінний відпочинок. Засинаючи над недописаним конспектом, я ще у травні вирішила, що влітку неодмінно вирушу до старенького та добре мені відомого студентського табору “Політехнік”. Валізи були спаковані ще за місяць, а план культурно-спортивних заходів розроблявся у перервах між іспитами. Нарешті, всі мрії стають реальністю. Найперше, чим зустрічає нас “Політехнік”, – ковток свіжого повітря, що переповнює легені та дає можливість дихати вільно. Після буденної метушні, одвічних проблем та набридливих знайомих твоїм життям керує спокій та безтурботність. З’являється багато вільного часу для улюблених справ.
Розпорядок дня радував своєю насиченістю. Навіть довелося встановити нову систему відліку часу. Для нас, студентів, тепер не було 12-ї години дня, чи 16.20, наприклад. Тут час тягнувся від сніданку до обіду, від обіду до вечері. Тому годинники показували: “2,5 години до прийому їжі” або “за 15 хвилин сніданок”. І хоча 9-та година ранку – це майже перша пара, проспати сніданок не наважувався ніхто.
Коли молодий організм підкріпився, можна було займатися і корисними справами: прогулянка на катамаранах по Київському водосховищу, «полювання» на польових ящірок, волейбольні матчі, де команди боролися за додаткову порцію борщу чи булочку. Той, кому на місці сиділося найменше, вирушав у кругосвітню чотирикілометрову подорож до найближчого населеного пункту Глібівка зі списком покупок.
Найцікавішим періодом доби завжди залишався вечір, коли на ліс опускалася темрява, дерева огортав густий туман, а купа відважних студентів збиралася біля вогнища, щоб погрітися. Від нашого сміху тремтіли сосни та розбігалися їжачки, одяг вбирав аромат диму та хвої, шашлик смакував навіть з підгорілою скоринкою.
Вогонь горить яскравим факелом, випускаючи догори тисячі маленьких іскорок. Ще дуже давно люди вигадали повір’я: якщо подивитися на іскорку та встигнути загадати бажання до того моменту, коли вона згасне, бажання неодмінно здійсниться. Мені хотілось тільки одного: назавжди залишитись у цій лісовій казці.
Проте час відпочинку швидко добіг кінця, літо теж заспішило в теплі краї, до голови повернулися думки про диплом, роботу і навчання – так закінчилися останні студентські канікули. Єдине, чого так і не вдалося здійснити через холодну погоду, поплавати під сяйвом зірок. Можливо, для когось таке бажання виявиться пустим, проте для мене це важливий аргумент, щоб повернутися до “Політехніка”, адже залишати свої справи недоробленими неприпустимо!