Про шестикурсника ФЕА Андрія Левконюка можна говорити довго. В університеті він особистість відома. Старанне навчання, наукові напрацювання, активна участь у студентському житті не викликають сумніву щодо визнання його одним із кращих студентів. Зробленого ним, здається, вистачить на кількох.
За роки навчання в університеті А.Левконюк взяв участь у найпрестижніших конференціях та наукових програмах, навіть перелічення їх займає чимало газетної площі: конференція з електричних мереж GIGRE (С.-Петербург, 2008), доповідь та тези були відзначені за значні науково-технічні результати, розпочато проект по впровадженню; чотири науково-технічні проекти під егідою НАН України, протягом 2007-08 рр. опубліковано 7 статей в наукових журналах ВАКу (роботи проводились та публікувались у співавторстві з провідними вченими та інженерами); три науково-технічні проекти компанії DMCC Engineering на замовлення НЕК “Укренерго”; конференція розробників відкритого ПО (Київ, 2007), загальноуніверситетські конференції 2007-08 рр. та ін. Торік Андрій стажувався в Дрезденському ТУ (Німеччина), отримав позитивні відгуки. Він є членом профспілки студентів НТУУ «КПІ», бере активну участь у громадському житті, ініціював та проводить впровадження європейського інженерного ПО на кафедрі, бере участь в адмініструванні локальної мережі університету, навіть виступає суддею у спортивних заходах університету.
Андрій контактний і доброзичливий у спілкуванні: «Чому обрав КПІ? Бо вважаю, що це найкращий ВНЗ для інженерів. Мріяв здобути освіту, пов'язану з реальними справами (інженерними, а не абстрактними). Наразі майже закінчив навчання і не шкодую про свій вибір, адже левова частка відповідальності за якість освіти лежить саме на студентові. Звичайно, після стажування в Дрездені є з чим порівняти – і процес навчання, і знання студентів. До речі, мій куратор-професор у Дрезденському ТУ ніколи не чув про КПІ (до розмов про престиж КПІ у світі). Проте я щиро вважаю КПІ кращим ВНЗ в Україні, оскільки він найближчий до прикладної діяльності, тут ще витає дух справжнього інженера не за професією, а за стилем життя».
Кажуть, студентські роки – найкращі в житті. Скільки всього відбувається у цей час: осмислення необхідності й достатності освіти, соціалізація в гуртожитку, робота, елементи самостійності. Найбільше, розповідає далі Андрій, запам'яталося гуртожитське життя зі своїми особливостями, на старших курсах – дискусії з викладачами, які вимагають покинути роботу, відвідувати всі пари та не можуть поставити «відмінно» за знання, оскільки в журналі стоять «н», а заліки виставляють за принципом – «скільки пар пропущено». «Отже, якщо до студентського життя та навчання ставитись з гумором, то це справді кращий період. Гуртожиток, який є окремим світом та інформаційним центром, лекції улюблених педагогів, довгі екзамени, після яких знаєш ВСЕ. Гарні часи були», – з невловимим сумом закінчує він.
У майбутньому юнак бачить себе, перш за все, гідною людиною, в професійному плані – інженером. Він планує вступити до аспірантури Інституту електродинаміки НАН України, де збереглися «дійсно талановиті науковці та цікаві проекти». Андрій не готовий стати штатним співробітником НАН, оскільки прагне забезпечити гідне існування своїй майбутній родині, а працюючи інженером на комерційну структуру, є можливість вносити нотку науки при розробці тих чи інших інженерних рішень і мати достойну платню. В ідеалі планує поєднувати інженерну та наукову діяльність: такий симбіоз не дає відірватись від реального стану речей, а рутинна інженерна робота не така марудна, коли є можливість і бажання щось дослідити.
Студент щиро вдячний своєму наставникові Всеволоду Павловському (НАНУ, DMCC Ltd.), випадкове знайомство з яким дозволило працювати в його компанії, брати участь у значних проектах та дослідженнях, та науковому керівнику О.Ф.Буткевичу (НАНУ, КПІ). «Саме такі люди тримають нашу науку». Хвилину подумавши, додав: «Хотілось би висловити величезну подяку моїй подрузі Наталі Калусовській (ФММ), яка надихає і підтримує мене в моїх починаннях. І, звісно, батькам. Вони у мене найкращі».
На такій несподіваній ноті закінчилася наша розмова. Хочеться вірити, що майбуття в Андрія складеться прямим і світлим. Чого щиро йому й бажаємо.