Майже щодня задовго до початку робочого дня зустрічаю Анатолія Івановича на підході до першого корпусу і вже традиційно, привітавшись, звертаюсь до нього – «Чому так зарано?» – і так само традиційно він відповідає: «Щоб спокійно, не кваплячись, підготуватись до початку занять». Така вдача, такий характер – серйозне і відповідальне ставлення до виконання обов'язків у завідувача лабораторії кафедри конструювання металорізальних верстатів та машин (КМВ і М), якій він віддав 58 років свого життя, учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні Анатолія Івановича Мединцева. Симпатизуємо один одному, бо знайомі дуже давно. Торік минуло 50 років моєї трудової діяльності в КПІ, а з навчанням мене пов'язує доля з КПІ протягом 55 років.
Майже так само було й цього разу, коли я зайшов до нього в лабораторію задовго до початку занять, щоб підготувати цей матеріал. Розмова була дуже теплою й водночас нелегкою, бо торкалося дуже тяжкого періоду життя Анатолія Івановича.
Війна застала Анатолія Івановича в м. Воронежі, коли він приїхав на канікули до своєї бабусі з міста Болхов, що на Орловщині. Він поставив перед собою мету – потрапити на фронт і добився свого, став служити в похідній авіаремонтній майстерні 870-го батальйону аеродромного обслуговування 16-ї повітряної армії. Спочатку батальйон обслуговував авіачастини, які готувалися до Сталінградської битви, а потім, у 1943-му році, авіачастини, що направлялися на Орловсько-Курську дугу.
Було дуже скрутно. Постійні передислокації, великі фізичні навантаження. В серпні він захворів на тиф, потрапив у госпіталь. Після одужання в складі Першого білоруського фронту, яким командував маршал Г.К.Жуков, пройшов через Брест, Слуцьк до Познані, де зустрів Перемогу. А.І. Мединцев нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, орденом за мужність 3-го ступеня та 16-ма медалями.
У 1946 році, після закінчення Чернігівського військового училища сержант Мединцев служив у Гостомельському авіаполку. Демобілізувавшись у 1950 р., став працювати на військовій кафедрі КПІ, а в 1951 році обійняв посаду механіка кафедри металорізальних верстатів.
Анатолій завжди прагнув до навчання, але війна перешкоджала здійснювати ці мрії. Тому вже дорослому довелося сідати на учнівську лаву вечірньої школи. Пізніше вступив на вечірній факультет, в 1971 році закінчив його, отримав диплом інженера-механіка і ще з більшою енергією взявся за розвиток та вдосконалення матеріально-технічної бази кафедри. Анатолій Іванович висококваліфікований, досвідчений фахівець. Він користується великим авторитетом і повагою в колективі кафедри, інституту й університету. Він – заслужений працівник НТУУ «КПІ».
Від імені колективу ММІ вітаю свого колегу з Днем захисника Вітчизни, бажаю йому міцного здоров'я й великого людського щастя.