Майже щодня задовго до початку робочого дня зустрічаю Анатолія Івановича на підході до першого корпусу і вже традиційно, привітавшись, звертаюсь до нього – «Чому так зарано?» – і так само традиційно він відповідає: «Щоб спокійно, не кваплячись, підготуватись до початку занять».