На 78 році життя пішов у вічність інженер кафедри теоретичних основ електротехніки ФЕА, учасник бойових дій, інвалід Великої Вітчизняної війни, голова організації колишніх партизанів Святошинського району столиці Павло Федорович Бондаренко.
Важким і тернистим був його життєвий шлях. Виходець із бідної селянської сім'ї із села Шумилів Бершадського району, що на Вінниччині, Павло десятирічним юнаком попав у горнило Великої Вітчизняної війни. Провівши на війну з фашистами батька і двох старших братів-військових льотчиків (усі троє загинули), юнак уже в середині 1942 року став народним месником партизанського загону ім. Чапаєва з'єднання ім. Леніна, де мужньо виконував відповідальні бойові завдання як розвідник і зв'язковий.
Після звільнення Вінниччини від окупації одинаком із села, переборюючи голод і холод, ходив за 10 кілометрів у Джулинську середню школу. Закінчивши її, у 1950 році за комсомольським набором вступив до Ризького військово-морського училища берегової артилерії. Потім – важка служба командиром-офіцером у військах берегової артилерії на Камчатці, Курилах, у ракетних військах стратегічного призначення в Хабаровському краї.
Звільнившись у 1963 р. із Збройних сил тодішнього Союзу, Павло Федорович весь час трудився на цивільних підприємствах, без відриву від виробництва закінчив Харківський інженерно-економічний і Дніпропетровський металургійний інститути.
Протягом усього життя Павло Бондаренко брав активну участь у громадському житті, проводив велику роботу з військово-патріотичного виховання молоді. Чудовими рисами його характеру були людяність, порядність, принциповість, мужність. За заслуги перед Батьківщиною він нагороджений двома бойовими орденами й багатьма медалями.
Висловлюємо щире співчуття дружині Кароліні Георгіївні, синові Юрію, доньці Ларисі, рідним і близьким покійного з приводу непоправної втрати, яка їх спіткала.