Мабуть, усі студенти та працівники НТУУ «КПІ» знають, що університет розташований у тій частині Києва, яка носить історичну назву Шулявка. Дехто, напевно, знає й про те, що до 1898 року, коли сюди прийшли землеміри, щоби розпланувати територію під будівництво майбутнього інституту, тут було «Саперне поле» – невеличкий військовий полігон, що межував з селищем Шулявка і займав територію, на якій колись також стояли хати селища. Але зовсім мало тих, хто знає, звідки ж пішла ця назва – Шулявка.
Походження назви Шулявка є значно туманнішим, ніж назви деяких інших історичних місцевостей Києва. І якщо історичні події, внаслідок яких на карті нашого міста з'явився той чи інший топонім, не завжди збереглися в пам'яті пересічного киянина, то етимологія їхня найчастіше прозора. Дійсно, ну кому потрібно пояснювати, від яких слів походять назви «Гончари», «Кожум'яки», «Татарка», «Печерськ» чи, скажімо, «Солом'янка» ?
А от якщо мова заходить про назву «Шулявка», однозначних думок годі й чекати. Хоча, на перший погляд, тут також усе зрозуміло: версія про те, що слово «Шулявка» походить від «шуліки» – назви хижого птаха, яких, мовляв, багато колись жило на цих теренах, поширена до сьогодні. Найпослідовніше цю думку відстоював відомий історик, професор Київського університету Володимир Щербина, який писав: «Здається вона (ця назва – авт.) походить від назви птаха («шуляк»), як і інші назви багатьох місцевостей біля Києва (Совки, Бусловка)». Цікаво, що навіть комп'ютер, коли я набираю ці рядки, вперто виправляє слово «Шулявка» на «шуляку», хоча те, що творці програми-редактора читали праці українського історика кінця ХІХ – початку ХХ століть Щербини, особисто мені видається доволі сумнівним.
Утім, існують й інші гіпотези, в тому числі й дуже екзотичні. Так, дехто вважає, що назва «Шулявка» походить від слів «шуя» або «шуйця», старослов'янською – «ліва рука». Відповідно до цієї версії старий Київ з околицями розглядається як проекція людського тіла з правою рукою («десницею») в районі річки Десна, головою – в районі Вишгорода й лівою рукою – в західних передмістях, де, власне, розташована Шулявка.
Однак більшість науковців вважають все ж таки, що назва ця походить від назви стародавнього «Шелвового сельця», що згадується в Іпатіївському літописі в розповіді про події 1160 року. Цей період залишився в історії як пора князівських усобиць, і в оповіді про розвиток однієї з важко зрозумілих сьогодні інтриг згадується, що київський князь Ростислав Мстиславич зі своїми воями «стояв коло Шелвового сельця під борком». В іншому місці літопису, в оповіді про підготовку до битви між князями Ігорем Олеговичем та Ізяславом Мстиславичем, яка відбулася 1146 року, літописець згадує про такий собі борок біля Нодова озера: «приїде Ізяслав ко валові, ідеже єсть Нодове озеро у Шелвова борку». Історики впевнені, що сучасна Шулявка розташована на місці тих «сельця» і «борка», тож і перейняла, окрім місця, й трохи видозмінену його назву.
Але звідки походить слово «шелв», «шелво»? Згадаймо, в сучасній українській мові й досі побутують слова «шалівка», «шелевка», «шельовка». Так називають теснини – тонкі дерев'яні планки, якими здавна оббивають людські оселі. Похідними від цих слів є дієслова «шелевати», «шалювати» (оббивати тесом). Зафіксовані ці слова й у деяких російських словниках, у тому числі й у класичному, складеному понад 140 років тому, словнику Володимира Даля.
Не треба проводити якихось досліджень, аби побачити, що слова «шельов», «шелвов», «шелевка», «шелевати» відносяться до одного морфологічного ряду. Того самого, що і напівзабуті слова «шуло» чи «шула», як називали донедавна (а деінде називають і тепер) стовпи, до яких кріпляться ланки парканів або загорож. Тут уже, взагалі, навіть не подібність, а тотожність з коренем слова «Шулявка». Тож можна стверджувати, що питання про походження цієї назви начебто закрите?
Так, але... Звернімо увагу на той факт, що в літописі використовуються лише присвійні прикметники «Шелвового», «Шелвова». Тобто слова, які вказують на приналежність сельця і борка якомусь Шелву. Серед християнських або, як їх ще називають, календарних імен такого немає. Проте, впродовж багатьох століть жителі Русі паралельно з християнськими іменами мали ще й слов'янські. Серед імен, зафіксованих літописами, – двокореневі княжі – Володимир, Святослав, Доброслав, Доброгость, Всеслав тощо, й однокореневі, дуже промовисті імена бояр і дружинників – Добриня, Рябець, Твердята, Гуди, Паук, Грім. Щоправда, людини з іменем Шелв в описуваний період літописці не згадують. Але в інші часи і за інших обставин таке ім'я в їхніх записах випливає. За кілька десятків років по тому, в іншій руській землі, серед ратників князя Данили Галицького зустрічаємо такого собі воєводу Шелва. Звісно, це не власник борку і сельця під Києвом, та втім не це нас цікавить. Головне, що ім'я таки існувало, і було досить поширеним. Швидше за все, походженням своїм воно зобов'язане поняттям, що втілені в словах з коренями «шул», «шел». Ймовірно, мало і прізвиськовий відтінок, що взагалі характерно для нехристиянських імен. І означало не хижих птахів, чи якісь проекції, а надійну огорожу, її вузол. Недарма ж таке ім'я носила не просто людина, а княжий воєвода, тобто воєначальник, який обов'язково мав бути міцним і надійним. Можливо, саме такими якостями був наділений і власник земель на околиці Києва, завдяки яким його ім'я назавжди залишилося на карті столиці.