Виховувати особистість: «Все тече, все змінюється»

Фраза, що винесена в епіграф, підтверджує стрімкість історичного поступу. Проте, одна річ, коли цей рух еволюційний, що базується на здобутках попередніх поколінь, на досягнутому ними позитиві, і зовсім інша, коли основа зруйнована, а радикальних кроків для поліпшення ситуації не робиться. Надто – коли йдеться про виховання молоді. Іноді навіть виникає запитання – чи не віртуальним, часом, у таких умовах є поняття “виховання” та похідні від нього: «вихованість», «вихователь», «вихованець» та інші. Чи можна говорити про його конкретність?

Відповідь неоднозначна. Але хочеться вірити, що поняття це існує не десь у паралельних світах. І що в реальному житті воно також має цілком конкретне наповнення.

Запитання можна поставити і так: «Чи задоволені ми, дорослі, рівнем виховання дітей, школярів, молоді?» Думаю, що знов-таки відповідь однозначною не буде.

Якщо розглядати весь ланцюжок позасімейного виховання (хоча саме виховання у сім’ї, на мій погляд, є найважливішим фактором формування особистості), то він буде виглядати таким чином: дитячий дошкільний заклад – школа (ліцей, гімназія) – інститут (коледж, університет).

У дитячому дошкільному закладі діти охоплені і увагою, і піклуванням, і вчать їх за певними, роками напрацьованими програмами. Тобто, цей етап формування особистості особливих проблем не викликає. Та й у нормальній сім’ї маленькій дитині, як правило, приділяють багато уваги. Але далі виникає парадокс: що дорослішою стає дитина, то уваги приділяється їй менше. При цьому закономірність, закріплена в народній свідомості приказкою «Маленькі діти – маленькі проблеми, великі діти – великі проблеми», діє. І наші підростаючі діти в абсолютному і відносному вимірах вимагають більшого: уваги і толерантності, поваги і розуміння, але найголовніше – спілкування. Спілкування відвертого, чесного.

А що ж середні навчальні заклади, з їхньою постійною нестачею кадрів, годин на гуманітарні дисципліни, на позакласну роботу тощо? Чи виконують вони одне із своїх основних завдань – формувати особистість, людину сьогоднішнього, а головне, завтрашнього дня? Позитивну відповідь на це запитання суспільство матиме змогу отримати, лише розв’язавши проблеми, які постали сьогодні перед школою. Серед них – брак фінансування, відсутність сталих підручників і навчальних програм, зубожіння викладачів, яке змушує їх постійно шукати додаткові можливості заробити й викликає розчарування у професії тощо, що, в кінцевому підсумку, не може не впливати й на якість підготовки учнів.

Часто вчорашній випускник школи вступає до вищого навчального закладу (ВНЗ) не через власний потяг до знань, а щоби задовольнити батьків, за принципом «так потрібно», або й просто сподіваючись отримати диплом «про всяк випадок».

Небагато шкіл можуть похвалитися сьогодні не лише високим рівнем підготовки своїх випускників, але й ступенем їхніх особистісних якостей. Саме з цієї причини багато першокурсників ВНЗ мають дещо деформоване світосприйняття тощо. А відтак наслідки шкільних недопрацювань змушені виправляти викладачі вищих навчальних закладів. Особливо це стосується вищих технічних навчальних закладів (ВТНЗ).

Період навчання у вищій технічній школі – це той час, коли майбутні інженери, технологи, конструктори отримують знання, необхідні для майбутньої фахової діяльності, й набувають практичних навичок. Але не тільки. Протягом років навчання молода людина знайомиться з духовними надбаннями людства і засвоює певну їхню суму. Це період у житті, коли остаточно формується особистість людини, точніше – чи не найважливіша складова особистості – її світогляд. Саме ця система поглядів на світ, на місце окремих явищ у ньому, розуміння і емоційна оцінка сенсу життя і діяльності, сукупність наукових, політичних, правових, моральних, естетичних переконань і ідеалів значною мірою визначає поведінку людини, її стосунки з навколишнім середовищем як у фізичному, так і соціальному його розумінні. Сформована особистість знає й відповіді на відомі Кантівські питання: «Що я можу знати?», «Що повинен робити?» і «На що надіятися?»

Які ж вимоги до майбутнього інженера, творця матеріальної культури, матеріального середовища ставить сучасність?

Ці питання широко обговорюються протягом останніх років. У ході цього обговорення, здається, вже склалися певні загальні переконання щодо особливостей підготовки інженерів, обумовлених особливостями новітньої техніки і сучасного суспільства.

Сьогоднішній світ характеризується небаченим досі рівнем розвитку прикладних наукових дисциплін і технологій. Вони дають можливість створювати матеріали з будь-якими необхідними властивостями і можливостями. Досягнення науки і техніки, здається, переконали всіх у майже безмежних спроможностях технічного прогресу.

Особистістю на перший план висуваються проблеми призначення самої техніки. Поряд з питанням: «як створювати», шукати відповідь на які інженера вчили завжди, тепер постають питання: «Що саме і для чого створювати?» Викликом сучасності є постійне оновлення технічних засобів, причому таке оновлення характеризується високими темпами. Часто знання, отримані у вищому технічному навчальному закладі, «старіють» раніше, ніж фахівець починає їх застосовувати.

Тож виникають нові проблеми – методичного плану. Підготовка фахівців має відбуватися з урахуванням перспективних досягнень науки і техніки, носити випереджувальний характер.

Тому творці нової техніки мають бути орієнтованими на постійний пошук нового і бути підготовленими як до швидкого сприйняття нового, так і до необхідності постійного оновлення предмету своєї діяльності.

Складовими цієї підготовки є як накопичення фундаментальних наукових знань, так і розвиток творчих здібностей.

Видатний учений, перший директор Київської політехніки професор Віктор Львович Кирпичов у своїй промові 31 серпня 1898 року на урочистому відкритті Київського політехнічного інституту зауважив: «Политехнический институт есть высшее учебное заведение, назначенное для подготовления инженеров, т.е. как показывает самое название, людей гения, способных придумывать и устраивать новое. С понятием о деятельности инженера необходимо соединятся требование творческой способности и созидательной деятельности, умение делать нечто новое. Если кто предлагает только рутинно копировать старину, тому не нужно кончать высшего учебного заведения: его деятельность будет работа ремесленника, а не инженера».

У зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки, Інтернету, електронних засобів інформації та комунікації, можливості людини оперативно одержувати великі обсяги інформації з найрізноманітніших галузей знань значно розширилися. Тому важливою проблемою стає вміння користуватися не лише технічними засобами, але й інформацією, використовувати її на загальне благо. Використання її має носити позитивний характер і бути скерованим у творче русло, а не бути деструктивним. Саме з цієї причини користування Інтернет-сайтами не повинно бути довільним, безконтрольним. Адже сьогодні багатьма дослідниками неодноразово фіксувалися факти неадекватної реакції на інформацію, одержану з Всесвітньої мережі. А ми не можемо забувати, що у період формування особистості у молодої людини формується й власне психоемоційне сприйняття дійсності.

Значно загострилися сьогодні й різноманітні екологічні проблеми, вирішити які лише за рахунок очисних споруд та устаткування вже неможливо. Всі технології, як і готові вироби мають створюватися з урахуванням екологічних вимог, з чого випливає значна роль екологічної складової у формуванні особистості інженера. Зауважимо, що про рівень розвитку суспільства перш за все свідчить рівень відповідальності, в тому числі й перед прийдешніми поколіннями.

Важливим також є обрання гуманістичного напрямку науково-технічної творчості, її орієнтація на людину. Невипадково нині так багато пишуть про гуманізацію та гуманітаризацію освіти.

На реалізацію цієї концепції в нашому університеті створено низку факультетів гуманітарного напряму. Це факультети соціології, права, лінгвістики, менеджменту та маркетингу. Кожний студент університету, який навчається на одному з факультетів технічного напряму, має можливість навчатися на цих новостворених факультетах, отримуючи другу вищу освіту. Навчання на факультетах гуманітарного профілю поза всякими сумнівами здійснює позитивний вплив на формування світогляду молодої людини, сприяє її становленню як громадянина держави, що вболіває не лише за себе, а й за інтереси суспільства.

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що завданням ВТНЗ є виховання фахівця з високим загальним рівнем культури, з глибокими фундаментальними знаннями в галузі науки і техніки, такого, що хоче і вміє творити, прагне нового, усвідомлює свою діяльність на благо людини, країни, людства.

Людина завжди виступає як представник певної соціальної групи. Світогляд людини несе відбиток відповідних колективних уявлень.

Відповідно завданням педагогів, усіх, хто має справу зі студентами (а у ВТНЗ – це всі працівники), є формування або сприяння формуванню певного – «політехнічного» – світогляду.

Студенти мають усвідомити свою належність до сім’ї свого навчального закладу і пишатися цим. Проте набуття такого усвідомлення не повинно мати примусовий характер. Визнання причетності до вікових традицій славного інституту певною мірою возвеличує особистість майбутнього фахівця, формує у нього прагнення і бажання діяти, тобто займати активну життєву позицію. Разом з тим, колектив не може бути якимось механічним синтезом людських індивідів, а має бути таким, що передбачає розвиток особистості окремої людини, її творчої ініціативи, використання цього надбання на користь колективу. «Спільне усвідомлення» передбачає не лише збереження, але й збагачення різноманітних форм існування та соціальної диференціації у цьому синтезі. Така спільнота є до певної міри моделлю усього суспільства з усіма тими процесами, які в ньому відбуваються. Адже саме тепер, на наших очах здійснюються кардинальні перетворення соціальних структур, виникають нові фінансові і політичні прошарки суспільства. Триває активний процес взаємопроникнення і взаємного впливу.

Слід відзначити, що в роки навчання кожен студент має можливості не лише здобувати знання і навички в обраній ним предметній галузі, але й долучитися до культурного, інтелектуального та суспільного життя. Людина може зосередитися на духовній стороні свого життя, в якому вона зможе розвиватися більш універсально, «цілісно», а не однобічно, деформовано, в якому, нарешті, індивіди самі будуть відповідати за те, які вони є, що роблять, чого досягли власними зусиллями; зрештою юнак чи дівчина отримує змогу своєї самореалізації через активну діяльність.

Слід наголосити, що київські студенти-політехніки наділені такими можливостями більше ніж достатньо. Було б лише бажання. По-перше, – це можливість фахового зростання шляхом участі в різноманітних предметних олімпіадах, конкурсах, наукових гуртках тощо. По-друге, – це можливість самореалізації в художній творчості, шляхом участі у творчих гуртках, естрадному театрі аматорів (ЕТА), у командах клубу веселих і кмітливих, що діють майже на кожному факультеті. По-третє, – це спорт. Свідченням успішності реалізації потенцій студентів-політехніків, так би мовити, у їх особистісній психологічній надбудові, є високі результати, гучні перемоги і великі досягнення в міжнародних змаганнях, на олімпіадах і конкурсах.

Проте, не всі студенти-політехніки налаштовані на культурне використання вільного часу. Підпадаючи під ефект натовпу або псевдоколективу, у деяких студентів на світ з’являються прояви негативних звичок, бажання ствердити себе у чомусь такому, що вступає у протиріччя із загальноприйнятими нормами поведінки і моралі, і з цим неможливо і, головне, не потрібно миритися. Прояви низького рівня культури поведінки студентів при проведенні масових заходів (таких як дискотеки, спортивні змагання тощо) повинні стати предметом постійної уваги органів студентського самоврядування, профспілкової організації. В їх полі зору мають постійно перебувати вживання студентами алкоголю, пива, паління, використання ненормативної лексики, одним словом, Київська політехніка повинна стати містечком високої культури та творчості. Так воно і буде. Я в це вірю!

Автор: В.Янковий, головний редактор газети «Київський політехнік», доцент ФММ