Перед людством сьогодні особливо гостро стоять три головних взаємозалежних проблеми – забезпечення харчуванням, енергією та екологічна безпека. У розв’язанні цих проблем особливе місце належить енергетиці, від розвитку якої залежить економічний стан суспільства, а також стан навколишнього середовища. Концентруючи величезні матеріальні та переробляючи колосальні паливно-енергетичні ресурси, активно втручаючись у гідро-, літо- і атмосферне середовище, енергетика може змінити і вже змінює навколишнє природне середовище.
Україна входить до переліку високорозвинених енергетичних країн світу. Її енергетична галузь на сьогодні забезпечує потреби країни в електричній енергії й може виробляти значний обсяг електроенергії для експорту. За даними Мінпаливенерго, в цьому році буде спожито 16 млн т нафти, 65 млрд кубометрів природного газу, 194 млрд кВт-год. електроенергії. Відносно цих показників у Енергетичній стратегії України до 2030 р. прогнозується, що споживання електроенергії збільшиться у 2 рази, споживання нафти для внутрішніх потреб – у 1,5 разу; споживання вугільної продукції – у 2 рази, потужності генеруючих електростанцій збільшаться в 2,2 разу. Водночас передбачається, що споживання природного газу зменшиться до 49,5 млрд кубометрів.
Проте ефективність діяльності паливно-енергетичного комплексу викликає чимало запитань у вчених, економістів та фахівців цієї галузі. До об’єктів ПЕК відносяться теплові, атомні і гідроелектростанції, котельні; ядерно-промисловий комплекс; підприємства вугільної промисловості – вугледобувні, вуглезбагачувальні та вуглепереробні; підприємства нафтогазового комплексу; лінії електропередачі та тепломережі; газо-, нафто- та продуктопроводи. Усі вони разом і кожний окремо негативно впливають на довкілля і належать до категорії екологічно небезпечних. А в умовах аварійних, надзвичайних та катастрофічних ситуацій можуть перетворитися на реальну загрозу національній безпеці. Ці об’єкти несуть загрозу стану атмосферного повітря, прискорюють парникові явища, впливають на стан поверхневих та підземних вод, ґрунтів, спотворюють природні ландшафти, особливо у вугільній промисловості, є джерелами забруднення довкілля шкідливими речовинами, викликають теплові, радіаційні, електромагнітні, акустичні та інші фізичні впливи, що виявляється в локальному, регіональному і глобальному масштабах.
Критичний стан енергоресурсної бази, дефіцит національних паливно-енергетичних ресурсів, морально і фізично застарілі технології видобутку, транспортування, переробки та використання природних палив, зниження якості палива, що постачається в енергетику, – все це знижує екологічну безпеку функціонування галузі і вимагає розробки стратегії й реалізації конкретних оперативних заходів державного масштабу. Таке екологічне становище в країні зумовлено низкою факторів об‘єктивного та суб‘єктивного характеру, у тому числі відсутністю державної програми із забезпечення високого рівня екологічної безпеки та конкретних заходів щодо її покращення. Це не дозволяє у перспективі гарантувати надійне енергозабезпечення країни, яке б стало запорукою її національної безпеки.
Найбільше занепокоєння на сьогоднішній день викликають, зокрема, такі проблеми. При будівництві й експлуатації об’єктів гідроенергетики, основними складовими інфраструктури яких є ГЕС, ГАЕС та водосховища, відбувається відчуження значних територій, спотворення ландшафтів, зміна метеорологічних, гідрологічних та гідрогеологічних умов, механічне порушення геологічного середовища, зміна сейсмічного режиму територій, формування хімічного та біологічного забруднення, розвиток екзогенних геологічних процесів (підтоплення, переформування берегів водосховищ, зсувні процеси) тощо.
Найбільш складні та потенційно небезпечні процеси нині спостерігаються в басейнах рік Дніпра, Дністра та Південного Бугу, де сконцентровані головні гідроенергетичні потужності країни. Ця територія серед регіонів України є однією з найбільш розвинених у промисловому й сільськогосподарському відношенні. Її річкові системи – це великі міждержавні та міжрегіональні багатогалузеві водогосподарські комплекси, що потребують першочергової уваги при розробці зазначеної цільової державної програми.
На ТЕЦ та ТЕС сьогодні експлуатується переважно морально застаріле обладнання, яке здебільшого відпрацювало свій ресурс та потребує негайного оновлення. Це, у свою чергу, призводить до наднормативних рівнів забруднення атмосферного повітря викидами ТЕС і ТЕЦ, особливо тими, що працюють на вугіллі. Моніторинговими дослідженнями встановлено, що частка об’єктів теплової електроенергетики в загальному обсязі забруднень атмосферного повітря, що формується від викидів промислових підприємств, складає близько 40%, а по сірчаному ангідриту – до 60%. Без негайних дій з боку держави щодо модернізації енергоблоків ТЕС та ТЕЦ на межі 2010 р. може виникнути аварійне відключення ряду блоків, що призведе до різкого зниження виробництва електроенергії.
За формальними ознаками, Україна виконує на сьогодні вимоги Директиви 88/609/ЕЕС щодо скорочення викидів від існуючих установок. Однак це викликано не впровадженням природоохоронних заходів, а падінням виробництва. Тому очікуваний вихід з економічної кризи призведе до зростання викидів у випадку, якщо не вживатимуться відповідні заходи. Не допустити зростання викидів може тільки впровадження нових технологій та встановлення захисних фільтрів.
Ядерна енергетика відіграє провідну роль у забезпеченні енергетичних потреб України: виробляє близько 48% споживаної в країні електроенергії, а в окремі періоди року цей внесок перевищує 50%. Це еквівалентно спалюванню близько 40 млн т вугілля на рік; сприяє утриманню на прийнятному рівні оптового тарифу на електроенергію; скорочує викид в атмосферу «парникових» газів.
За експертними оцінками, що вміщені в Енергетичній стратегії України до 2030 р., ядерно-енергетичний комплекс у найближчі 20-30 років буде відігравати стратегічно важливу роль у забезпеченні енергетичної безпеки України. Виробництво електричної енергії на атомних електростанціях планується здійснювати з максимальним використанням урану і цирконію власного виробництва та освоєння технології фабрикації ядерного палива.
Міжнародна агенція з атомної енергетики (МАГАТЕ), що перебуває під егідою ООН, усвідомлюючи необхідність звести до мінімуму ймовірність ризиків у ядерній енергетиці, постійно впроваджує нові заходи й гарантії з підвищення безпеки в усіх ланках ядерно-паливного циклу: від видобутку уранових руд, їхньої переробки до експлуатації АЕС, транспортування і збереження ядерних матеріалів.
Для надійного функціонування ядерної галузі енергетики актуальними є такі завдання: забезпечення гарантованого постачання свіжого ядерного палива та утилізація відпрацьованого; вдосконалення системи фізичного захисту ядерних об’єктів та створення системи протидії ядерному тероризму, забезпечення безпечного поводження з радіоактивними відходами; дотримання норм ядерної, радіаційної та екологічної безпеки, забезпечення постачань необхідного обладнання, підтримка необхідного рівня науково-інженерної і проектно-конструкторської діяльності тощо.
Україна стоїть на порозі нових об‘єктивних перетворень в економіці та в різних галузях народного господарства, які пов‘язані з інноваційним напрямком розвитку і повинні стимулювати виробництво продукції за енергозберігаючими та екологічно чистими технологіями на рівні кращих світових стандартів. Аналіз основних положень програми «Енергетична стратегія України на період до 2030 року» показує можливості її подальшого вдосконалення за рахунок пропозицій (у тому числі від науковців вищих навчальних закладів) щодо активізації розвідки й видобутку вітчизняних горючих корисних копалин, їх збагачення, диверсифікації і використання отриманого палива, а також за допомогою розробки й реалізації рекомендацій щодо розвитку взаємозв’язків та взаємозацікавленості держави, науковців та підприємців у розширенні використання вітчизняних енергетичних ресурсів для підвищення рівня енергетичної безпеки країни.
При цьому перспективи подальших досліджень полягають саме у визначенні дійових механізмів, інструментів та напрямів підвищення потенційних можливостей енергетичних ресурсів у контексті забезпечення енергетичної безпеки держави.