У 1966 році я прийшов до Григорія Івановича Синиці, який у той час був без бригади монументалістів. Видатні художники – А.Горська, В.Зарецький, Г.Зубченко, Г.Марченко, керівник Г.Синиця – створили в м. Донецьку високохудожні твори в техніці флоромозаїка, яких до того часу в Україні не було. Коли я побачив у майстерні Алли Горської фотографії флоромозаїк Донецької школи, я був настільки вражений, що вирішив неодмінно зустрітися із Григорієм Івановичем. На той час його учнем уже був М.Шкарапута.
Художній комбінат виділив нам об’єкт «Гастроном» в м. Олександрії Кіровоградської області. Ми, під керівництвом Г.І. Синиці, приступили до створення проекту і ескізів. Було неймовірно тяжко та, водночас, цікаво. Працювали ми в моїй майстерні, що знаходилась на території Києво-Печерської лаври. Григорій Іванович навчав нас, читав лекції, водив до музеїв, «вибивав» з нас тоновий підхід до монументального живопису. Ми копіювали твори Марії Приймаченко, Ганни Собачко, аналізували класичні твори. Кожен з нас робив одну мозаїчну композицію і один розпис з інкрустацією соломкою. Потім Синиця підганяв наші ескізи до свого, вже зробленого. Він швидко працював, тож ми творили у співавторстві. Робота була виконана на високому рівні.
Тепер, при реставрації флоромозаїк Григорія Синиці, яку я нещодавно проводив, я новими очима подивився на його творчість. Поглиблено сприйняв його колористичну і композиційну побудову твору. І знову згадуються його мистецькі тези: «Колорит – основа живопису. Це боротьба теплих і холодних кольорів, світлих і темних, це їхня колористична єдність. Ось чим бере народний живопис. Тут сам колір виступає як образ». До цього лаконічного формулювання художник ішов усе своє напружене творче життя, як практик і філософ. Я вперше від Григорія Синиці почув, що народне мистецтво – першоджерело всіх мистецтв і першоджерело художньої форми. Воно існувало з давніх-давен, передавало традиції з покоління в покоління. Пізніше подібні думки я вичитав у філософа Гердера.
Працюючи над копіями мозаїк Софійського собору, я запрошував Григорія Івановича на риштування і ми цілими днями аналізували це високе монументальне мистецтво.
Окремо хочу сказати і про абстракції Григорія Синиці. Вони адресні і створюють образ, що народився у фантазії художника. Вони сучасні у своєму русі. Григорій Іванович не нажив за життя розкошів, жив надзвичайно скромно. Жодної своєї картини він не продав. Мріяв про галерею, названу на його честь. І вона є. Навіть не одна, а дві – у Києві і Кривому Розі. Цей творчий безкорисливий дар ми маємо оцінити, що і робимо – відзначаємо перше сторіччя від дня народження Видатного Митця, Видатного Українця.