Для п’ятикурсника ФТІ Богдана Нагірняка літо видалося напруженим. Йому випала подвійна відповідальність: у складі команди ФТІ Богдан взяв участь у XIII Міжнародній олімпіаді з математики серед студентів – IMC (International Mathematical Competition) та у складі збірної України боровся за перемогу у відкритій студентській олімпіаді в Ірані.
Богдан – досвідчений “олімпієць”. На ІМС він старожил, бо разом із одногрупниками змагався там уже втретє. За підсумками двох турів його нагороджено дипломом III ступеня. Хоча, за його словами, розраховував на кращий результат. Випадково припустився прикрої помилки в простій задачі, розв’язок якої й не зарахували.
Та залишилися приємні враження від спілкування з іноземними друзями, з якими потоваришував ще раніше: завжди цікаво більше дізнаватися про різні країни, розповідати про свою. Та й з англійської попрактикуватися корисно. На території табору, де мешкали учасники, поруч були спортивні майданчики та тенісні корти. Тож гарячі баталії точилися не лише в царині математики, а й на футбольних та волейбольних полях. Богдан – визнаний бомбардир. Саме він найкраще “гасить” м’яч чи виконує той віртуозний удар, від якого м’яч опиняється у воротах супротивника. Тож усі команди радо запрошували його до своїх лав.
Участь в олімпіаді в Ірані стала трохи несподіваною, запрошення Богдан отримав за кілька днів до від’їзду. Українська команда складалася з шести студентів з Одеси, Дніпропетровська, Донецька і Києва. Помірятися силами приїхали студенти-математики з Німеччини, Вірменії, Пакистану, Індонезії та ін. Наша команда зайняла друге місце. Як жартували учасники, перше традиційно дістається господарям.
Нині студент захопився програмуванням комп’ютерної графіки, зокрема 3-вимірної. Навіть намагається створити власну 3-вимірну гру. А випаде вільна година – на спортивному майданчику вже чекають друзі.
Так навчання і спорт поряд ідуть.
Враження від Ірану
Коли ми прилетіли в Іран, стояла нестерпна спека: +40оС. Думали, не витримаємо, але потім стало прохолодніше: +35оС. Оскільки повітря там досить сухе, то почувалися ми цілком пристойно. До того ж там у кожному будинку і майже в кожній кімнаті встановлено кондиціонери, від перепаду температур іноді здавалось, що в приміщенні аж надто прохолодно.
Отже, ми весь час знаходилися в Тегерані. Це дуже велике місто, населення – 12 млн, а в самому Ірані – близько 60 мжлн. Місто дуже красиве, багато зелені, парків, садів. Дуже багато фонтанів (набагато більше, ніж у Києві). Дощів випадає мало, тому насадження рясно поливають. У Тегерані з водою проблем абсолютно немає, там уміло використовують запас підземних вод і невеликих струмків, що стікають з навколишніх гір.
Зустріли нас дуже привітно, взагалі, іранці дуже привітні люди. Нас часто вітали на вулиці чи базарі, потискали руки, запрошували сфотографуватися. З місцевими студентами ми спілкувалися на різні теми, вони добре розуміють англійську, а іноді навіть і російську. Деякий час, разом із командами німців і вірмен, ми мешкали на шикарній віллі з басейном (хоча було й інше житло, яке комфортним зовсім не назвеш). Усі дуже веселі хлопці. З вірменами ми спілкувалися російською, вони нею вільно володіли.
Вільного часу майже що і не було. Нас постійно возили на різні екскурсії: в природознавчий музей, музей археології, в «Кам’яний музей» (дуже красиве місце, де майже все зроблено з каменю, звідти відкривається чудовий вид на Тегеран), в мечеть (там усе оздоблено кришталем і дзеркалами).
В Ірані жінки зобов’язані носити хустки, обличчя може бути відкритим. Чоловікам забороняється носити шорти. Але це тільки на вулиці. Удома дозволяється вільний одяг. У багатьох громадських місцях (аеропорт, мечеть, транспорт, різні установи) існує два входи: один призначений тільки для чоловіків, інший – для жінок. За порушення цих правил можуть заарештувати.
Тепер щодо олімпіади. Вона проходила в 4 тури по 2 години. Кожен тур відводився на задачі з певних розділів математики: математичний аналіз, чисельні методи, прикладна алгебра та дослідження операцій, лінійна алгебра. Упродовж двох днів проходило по 2 тури з невеликою перервою між ними.
На відкритті олімпіади ми познайомилися з дівчиною-іранкою, яка навчається в МДУ. Вона прекрасно володіла російською, говорила без акценту. Її назвали Захра на честь дочки пророка Мохаммеда. Вона видала збірочку власних перекладів віршів Пушкіна і Лермонтова на перську мову.
Команда України посіла друге місце, пропустивши вперед тільки команду Ірану. Далі йшли Вірменія, Індонезія, Пакистан і Німеччина. Для іноземців це була звичайна міжнародна олімпіада, а для іранців – іспит для вступу в магістратуру. Тобто, в них освіта знаходиться на дуже високому рівні. Мабуть, тому багато іранців навчається в Україні та Росії, оскільки вступити до університету в Ірані дуже складно.
Не сподобалось те, що довідатись про свій проміжний результат було неможливо, тож і апеляцій не подавали. Підсумки оголосили лише на закритті олімпіади.
Ще один момент, що запам’ятався мені найбільше – це те, як ми грали в футбол о 2-й годині ночі під місячним світлом на міні-полі зі штучним покриттям. Іншого часу пограти в нас якось не було, постійно відбувалися якісь спільні заходи. Грали команда України проти збірної світу. Ми виграли 6:1!
На цій мажорній ноті я, мабуть, і закінчу свою розповідь.