“Політика – брудна справа”. Цю сентенцію чули всі; дехто її підтримує, хтось не погоджується, а студенти НТУУ “КПІ”, вивчаючи дисципліну політологію, формують власну думку про політику. Політологія відноситься до гуманітарних наук і є обов'язковою для вивчення протягом семестру на всіх факультетах нашого вузу. Про те, як урізноманітнити і зробити цікавою пару, а студентів долучити до дискусії та зацікавити предметом, нам розповів доцент кафедри політології, соціології й соціальної роботи на факультеті соціології Меньшиков Леонід Васильович.
“Студенти, які навчалися в КПІ за радянської доби, мабуть, пам'ятають такі обов'язкові дисципліни, як марксистсько-ленінська філософія, політекономія, науковий комунізм та історія КПРС. Крах комуністичної машини призвів до тотальних змін у суспільстві, що, в свою чергу, вимагало рішучих змін у всіх сферах життя, в тому числі й в освіті.
Наприкінці 80-х років були навіть думки – розпустити кафедри суспільних наук, скласти список відповідних їм дисциплін, які вивчаються у вузах на Заході, і через рік повністю модернізувати їх викладання. Ця ідея була цікавою, але, на жаль, нежиттєздатною, оскільки викладачі вищезгаданих наук за рік просто психологічно не могли перекваліфікуватись і у своїх лекціях опустити всі “ізми”, про які вони стільки років пафосно розповідали студентам. Тому на початку 90-х років кафедри були лише перейменовані (кафедра марксистсько-ленінської філософії на кафедру філософії, історії КПРС – на історії України, наукового комунізму – на політології, а політекономія зникла як дисципліна взагалі), фактично залишившись з тією ж системою й методикою викладання, а іноді навіть суттю предмета, що і за радянських часів. Мабуть, болючі перетворення під час перебудови в системі викладання були пов'язані із владою звички над людиною, страхом змін, “комуністичним складом мислення”. Катастрофічно не вистачало підручників з нововведених
предметів, потрібної інформації, натомість були безсонні ночі перед лекціями і хвилювання: що сказати студентам, як вони це сприймуть.
Зараз є дуже багато підручників на будь-який смак з філософії, політології та ін. Та й часи вже не ті. Існує інша проблема: як зацікавити студентів (особливо технічних спеціальностей) вивчати політологію. Все в нашому житті – політика: стосунки між людьми, в колективі, організації тощо. Студенти 4-го курсу – вже майже сформовані особистості, які мають власну думку, життєву позицію, тому не варто переобтяжувати їх “сухою” нецікавою теорією, а потрібно допомогти висловити свою думку, поставити запитання, поділитися сумнівами з того чи іншого політичного питання. Також не можна не відмітити політичну активність студентства. Звичайно, на молодь помітно вплинула Помаранчева революція та буремні події останнього року. Політична свідомість молоді прокинулась, на майбутнє покладаються великі надії й сподівання... На Майдані вирувало своє життя, свято свободи, студентів було дуже важко втримати на парі. Під час лекцій вони ставили дуже багато питань на цю хвилюючу тему, дискусії продовжувалися навіть після пар, байдужих практично не було. Саме наприкінці 2004 року виникла думка звести до мінімуму теоретичний матеріал і провести лекцію у формі запитання-відповіді. Студенти, здавалося, тільки цього й чекали, адже їм потрібне було спілкування, “жива бесіда” з викладачем, відповіді на наболілі питання. Нова методика викладання була запропонована і студентами ФМФ: на початку кожної пари студенти писали на окремих аркушах свої запитання, які потім виносилися на розгляд всієї аудиторії. Була лише одна умова: запитання мали стосуватися лише політичної сфери. Студенти дискутували, обговорюючи важливі політичні зміни в Україні, розглядали її міжнародне становище, сперечалися про доцільність інтеграції нашої держави в різні військові й політичні альянси і структури тощо. Лекції-бесіди проходили жваво й цікаво. Нововведенням стало те, що студенти на кожній парі записували окрім тез лекції, вислови чи афоризми про політику, що допомагало їм замислитися над важливими політичними питаннями минулого, сьогодення й майбутнього, а потім проаналізувати їх самостійно чи в процесі дискусії. Результат роботи протягом семестру і ставлення студентів до нового методу викладання політології перевершив усі найсміливіші очікування. У підсумковій контрольній роботі студенти дали відповідь на декілька запитань: “Введення курсу політології. Яким він був у нас? Якщо “за” чи “проти”, то чому? Що необхідно змінити чи доповнити?” Ось деякі з них:
Бовсуновський Валерій, гр. ОМ-11:
“Темою нашого першого семінарського заняття було питання “Чому політику називають брудною справою?”, яка викликала інтерес і допомогла подивитися на політику іншим поглядом. Дуже сподобалися бесіди-дискусії між викладачем і студентами, у ході яких ми дізнавалися багато нового як про політику України, так і про політику інших країн. Також викладач наводив висловлювання відомих людей про політику, що теж давало більш широке уявлення про цей предмет.”
Прокопчук Ганна, гр. ОФ-12:
“Така форма проведення занять активізує розумову діяльність студентів, дозволяє фізично відпочити, а творчо попрацювати. Для людини мислячої, я вважаю, – це найкращий і найцікавіший спосіб отримання знань, адже, якщо її давно хвилювало якесь питання і вона отримала на нього відповідь, то навряд чи вона забуде про це.”
Кочетков Є., гр. ОМ-11:
“Курс політології був прочитаний у доступній формі. Були розглянуті сучасні проблеми в нашій країні. Як на мене, цей курс підходить для студентів старших курсів, оскільки дозволяє сформувати власний погляд на питання, пов'язані з політикою. Для удосконалення курсу необхідно систематизувати питання. Наприклад, задавати тему для розгляду на наступній парі”.
Досвід роботи Леоніда Васильовича Меньшикова за такою методикою є важливим і цікавим. Для себе він знайшов інтелектуальну студентську аудиторію, а студенти, у свою чергу, із задоволенням відвідують пари політології, на яких вони дізнаються чимало нового для себе, мають змогу висловити власну думку та вислухати інших, краще розуміють політичну ситуацію в державі та за її межами. Тож побажаємо Леоніду Васильовичу удосконалення цієї форми викладання політології, вдячних слухачів і співрозмовників та наснаги у його роботі.