КПІ за більш як сто років свого існування виробив струнку систему підготовки фахівців, що включає обов'язкове залучення майбутніх інженерів до науково-дослідної роботи із самого початку навчання. За шість років навчання студент проходить усі етапи класичних наукових досліджень: підготовка літературного огляду, виконання патентно-інформаційних досліджень, експериментальні та/або конструкторські роботи.
На початку ХХ століття в КПІ існувало багато наукових гуртків, в яких щорічно займалися більше тисячі студентів. Свого часу в наукових гуртках працювали всесвітньо відомі вчені – творці нової техніки і нових технологій: С.П.Корольов, А.М.Люлька, В.І.Трефілов, О.О.Мікулін, Є.О.Патон, Б.Є.Патон, І.І.Сікорський, В.М.Челомей, Г.С.Писаренко та інші.
З 1924 р. в КПІ розпочалась робота з підвищення загальнонаукового рівня студентів шляхом проведення наукових конференцій, їх почали залучати до винахідницької діяльності.
З 1971 по 1976 рр. на механіко-машинобудівному, радіотехнічному, зварювальному, хіміко-технологічному факультетах активно діяли студентські конструкторсько-технологічні бюро під керівництвом кваліфікованих науково-педагогічних працівників.
На початку 80-х років минулого сторіччя у ВНЗ СРСР і, зокрема, в Україні була впроваджена нова дисципліна “Основи технічної творчості”. Вона передбачала цикл лекцій і практичних занять і була спрямована на підвищення кваліфікації майбутнього інженера як новатора, творця, який повинен в короткі терміни реалізовувати нові технічні ідеї в життя. Ця дисципліна в хронологічній послідовності була пов'язана з курсами “Вступ до спеціальності”, “Історія інженерної діяльності”, “Основи наукових досліджень” і спрямована на пошук нестандартних рішень порівняно із загальноосвітніми технічними дисциплінами “Теорія механізмів і машин”, “Деталі машин” та іншими, де виконання курсових проектів переважно носить шаблонний характер. Але відсутність фахівців для викладання творчих дисциплін у ВНЗ призвела до того, що такі дисципліни залишилися тільки там, де були ентузіасти – генератори ідей.
Підготовкою інженерів у галузі методології технічної творчості в СРСР займалися також громадські організації, які входили до складу Всесоюзної організації винахідників і раціоналізаторів (ВОВР). Там вивчали алгоритм розв'язання винахідницьких задач (АРВЗ), запропонований Г.С.Альтшулером, асоціативні методи Г.Я.Буша, узагальнений евристичний метод О.І.Половінкіна і морфологічний аналіз Ф.Цвіккі. Згодом в СРСР була створена громадська асоціація “Евристика”, яка об'єднала зусилля ентузіастів по ТРИЗ (Теория решения изобретательских задач, – рос.). Окремі школи ТРИЗ залишилися в Білорусі, Естонії, Латвії, Україні та Росії.
* * *
Сьогодні практично в усіх розвинених країнах діють маленькі, але з мільйонними оборотами консультаційні фірми, які “торгують” освітою в галузі сучасної технології технічної творчості і “виробляють” нові технічні ідеї й рішення.
Провідні ВНЗ США, Австрії, Німеччини, Англії багато уваги приділяють викладанню студентам і магістрам методології творчості.
Наприклад, в Массачусетському технологічному інституті викладають дисципліну “Винаходи і патенти”. В Массачусеті діє Альтшулерів інститут для вивчення ТРИЗ (Altshuller Institute for TRIZ Studies).
На жаль, в останні роки КПІ відстав у навчанні сучасних методів технічної творчості і широкому залученні студентів КПІ до винахідницької діяльності. Тільки на чотирьох факультетах (ММІ, ФЕЛ, ІФФ, ВПІ) і то не для всіх спеціальностей (6 – бакалаври, 6 – спеціалісти) викладається дисципліна “Основи технічної творчості” з кількістю годин від 27 до 270. Трохи більше приділяється уваги дисципліні “Основи наукових досліджень”, яка викладається бакалаврам, спеціалістам, магістрам на 13-ти факультетах в обсязі від 27 до 459 годин.
* * *
До недоліків сучасної системи вищої освіти можна віднести:
- нехтування вихованням емоцій, адже вивчаючи твори мистецтва і літератури, ознайомлюючись із життям відомих учених та винахідників, читаючи фантастичну літературу, працюючи під керівництвом справжнього вчителя, можна також отримати й емоційне виховання;
- догматизм – часто студентам роками подаються догми, загальноприйняті думки, теорії й теореми, які пізніше, в напівусвідомленому вигляді студенти викладають на екзаменах (вони втрачають інтерес до знань, вважають себе не здатними до самостійного мислення). Наукові дисципліни повинні викладатися таким чином, щоб студент міг проводити самостійні дослідження, отримувати результати і висувати гіпотези. Необхідно дозволити студенту 1-2 години на тиждень працювати над невирішеною досі проблемою (народжується віра);
- зверхнє ставлення до фізичної праці як до заняття, не притаманного інтелектуалам (нерідко гордо кажуть “Я і цвяха забити не можу”). Потрібно “думати руками”, тобто кожен, хто розвиває здібності до винахідництва, повинен досконало оволодіти хоча б одним ремеслом у період навчання, “втілити в метал”, пізнати задоволення від ручної праці;
- перетворення деяких науково-педагогічних працівників ВНЗ на педагогів середньої школи, які відірвані від наукової діяльності і не підвищують своєї кваліфікації. На жаль, деякі викладачі намагаються на дилетантському рівні навчити іншого творчості і винахідництву, або з недовірою і навіть негативно ставляться до
викладання майбутнім інженерам і магістрам дисциплін з науково-технічної творчості.
Досвід показує, що мала частка з тих людей, які обдаровані талантом винахідника, можуть його самостійно розвивати та використовувати. Більш того, викладачі не акцентують уваги студентів на можливості створити щось нове, що було б кращим за існуюче.
Деякі викладачі не розуміють принципової відмінності дисциплін творчого циклу від класичних і навіть спеціальних, де чітко визначені інтелектуальні задачі (в постановці, методах розв'язання, прикладах, результатах рішення).
Творчі інженерні задачі непомірно важкі та складні (як правило, відсутня постановка задачі, не вказаний метод розв'язування, відсутні приклади для навчання, результат невідомий навіть викладачу).
* * *
Восьмирічний досвід викладання магістрам КПІ та інших ВНЗ України дисципліни “Патентознавство та авторське право” показує, що там, де бакалаври і спеціалісти вивчали дисципліни “Основи науково-технічної творчості”, “Теорія технічних
систем”, “Основи інтелектуальної діяльності” тощо, рівень винахідницької діяльності молоді за кількістю створених і впроваджених винаходів набагато вищий.
Підсумовуючи усе вищесказане, вважаю, що першими кроками на шляху переходу української освіти, науки і виробництва на світові стандарти є підготовка фахівців нової генерації з широким світоглядом, здатних до творчого мислення, самостійного відкриття нового. При цьому вивчення дисциплін творчого циклу, що стосуються створення, охорони, реалізації та захисту інтелектуальної власності, повинно стати таким же обов'язковим, як вивчення конституційного права, історії України, науки і техніки.
На мій погляд, настав час в багатопрофільному ВНЗ, до якого належить НТУУ “КПІ”, для викладання дисциплін творчого циклу створити (а не переорієнтувати і перейменувати) нові навчальні підрозділи (факультет і кафедри, за прикладом НТУ “ХПІ”), які об'єднають висококваліфікованих викладачів і науковців різного фаху та будуть виконувати наступні завдання:
- викладати для всіх студентів освітнього рівня “бакалавр” дисципліни: “Основи науково-технічної (або інженерної) творчості”, “Основи художнього конструювання” (або “Основи дизайну”), “Історія техніки”, “Основи наукових досліджень”;
- викладати для всіх студентів освітніх рівнів “спеціаліст” і “магістр” дисципліни: “Інтелектуальна власність”, “Теорія розв'язання творчих задач” (або “Креатологія”), “Теорія технічних систем”, “Інженерна психологія”, “Системний аналіз і методи прийняття рішень”;
- викладати для всіх студентів освітнього рівня “магістр” дисципліни: “Методологія наукових досліджень”, “Патентознавство та авторське право”, “Теорія прогнозування розвитку технічних систем”;
- готувати спеціалістів зі спеціальності “Інтелектуальна власність” (як випусковий підрозділ);
- читати цикл лекцій аспірантам;
- підвищувати кваліфікацію і надавати другу спеціальність разом із центром післядипломної освіти;
- готувати кадри вищої кваліфікації через аспірантуру і докторантуру.
Крім того, необхідно розробити наскрізну, безперервну систему підготовки молоді, починаючи з вивчення творчих здібностей із шкільного віку до отримання кандидатських і докторських наукових ступенів.
Для цього в системі освіти необхідно розробити довгострокову стратегію і концепцію підготовки інтелектуальної еліти в Україні, залучивши до цього НАНУ, АН вищої школи України, АПН та провідні ВНЗ України.
Тоді розробки українських Кулібіних та Едісонів стануть надійним фундаментом оновленої України.