Українська телеведуча і громадська діячка поговорила з КПІшниками про свої студентські роки, зіркову хворобу й очікування від молоді в часи великої війни.
Два мікрофони, десятки слухачів і безліч запитань. Марія Єфросініна прийшла до КПІ на публічне інтервʼю поспілкуватися зі студентством, а ще зібрати кошти на свій «Фонд Маша». Він опікується жінками та дітьми, постраждалими від війни. Зустріч модерували КПІ та факультет прокуратури НЮУ ім. Ярослава Мудрого.
Ютуб-блогерка і почесна посолка Фонду ООН говорила і про особисте: перші студентські закоханості, випробування популярністю, дорослішання, чоловіка на фронті, і про загальне: самореалізацію, роль кожного українця у великій війні.
«Стати відомою людиною в 19 років — величезне випробування. Психіка ще не стабільна, тобі зносить дах. Здається, спіймала Бога за бороду. Та потім було стільки падінь, помилок і випробувань долі, що я вже маю природне щеплення від так званої зіркової хвороби. Можливо, комусь я зараз і здаюся зверхньою, та я просто дуже дисциплінована й вимоглива до себе і своєї команди», — ділиться Марія.
Каже, що улюблена частина її роботи — усе, що повʼязано з кадром, окрім акторства, бо розвиткові у цій сфері свого часу не приділяла належної уваги. Втім, таке розуміння себе й своїх сильних сторін прийшло не одразу.
«До студентських років я була вкрай наївною дівчинкою. У мене було крутезне дитинство: мені пощастило з батьками, рідними, друзями, школою. А тоді приїжджаю в Київ, оселяюсь в общазі — й починається люта жиза. Саме тоді я зрозуміла, що життя дуже жорстке. Адаптація тривала перші кілька років. Щомісяця я хотіла повернутися додому, — пригадує Єфросініна. — Відчуття впевненості у собі зʼявлялося з першими досягненнями, коли почала працювати на телебаченні».
Марія вчилась на перекладачку й, попри те, що усе життя працювала не за фахом, анітрохи не шкодує про здобуту освіту. Знання англійської ставало їй в пригоді протягом всієї карʼєри, а надто — від початку повномасштабної війни, коли Єфросініна регулярно давала коментарі та інтервʼю іноземним виданням.
«Що я можу з певністю порадити кожному — це не кидати навчання», — говорить вона.
«Молоді роки — фундамент для усього: коли формується самооцінка, б’єшся об землю і відштовхуєшся. Це період загострених відчуттів. Усе важко й болісно, але ти пробуєш знову і знову. Втім, попри інтенсивність того, що відбувається у вашому житті, важливо не забивати на війну. Не можна вмикати режим „рибок Дорі“ і жити поза війною. Ваша відповідальність — бути в темі того, що відбувається», — переконана Єфросініна.
І додає: молодому поколінню пощастило жити поза пресингом радянського суспільства, коли мусив зубрити Маркса-Енґельса-Лєніна, аби вступити в партію. Важливо мати свободу в усіх її проявах і вчитись на власних помилках, хай би як складно було.