Наша газета вже писала про книгу "КПІ. Друге століття. Продовження традицій", що її було видано до 125-річного ювілею Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". За дизайном і концепцією це продовження видання, створеного до сторіччя університету: розлогий нарис про заснування та розвиток університету, що охоплює весь період його існування – від задуму щодо його створення і аж до початку нового тисячоліття, матеріали про сучасний стан університету і про ті зміни, які відбулися за останні 25 років, докладна розповідь про його освітньо-наукову діяльність, і, певна річ, про всі навчально-наукові інститути, факультети та інші підрозділи. При цьому розповідь про історію та сьогодення КПІ подано через переосмислення минулого та в їхньому взаємозв'язку з сучасністю.
Книга вийшла в університетському видавництві "Політехніка" і, зважаючи на її формат, величезну кількість ілюстративного матеріалу та деякі незвичні для нашої поліграфічної галузі новації (передусім розміщення на її сторінках QR-кодів, що відсилають допитливого читача до першоджерел), підготовка її до друку була справою вельми непростою. Недарма ж заступник головного редактора видання, голова Вченої ради КПІ академік НАН України Михайло Юхимович Ільченко зауважив пізніше, що книга стала "візитівкою нашого університету, наочною демонстрацією того, що може зробити колектив видавництва "Політехніка" – це його найкраща реклама".
За великим масивом нової інформації, яка міститься у книзі, – значна робота авторського колективу та працівників університету, які допомагали в підготовці видання. Їх було дуже багато: як розповів, презентуючи сигнальний примірник книги на засіданні ректорату Михайло Ільченко, наповнення змістовної її частини забезпечила велика кількість співробітників нашого університету, а допомагало в реалізації цього проєкту ще понад 80 людей, які працюють у різних його підрозділах. До речі, слова вдячності авторам і кожному з помічників у підготовці цього ошатного тому із зазначенням їхніх прізвищ вміщено на завершальних його сторінках.
Уся робота проходила в дуже непростих і незвичних обставинах, бо основна її частина припала на час початку повномасштабної війни, що її розв'язала росія проти нашої країни. Отож автори, упорядники, редактори та поліграфісти працювали в умовах періодичних відключень світла і під акомпанемент регулярних сигналів повітряної тривоги, а інколи – й під звуки не дуже далеких вибухів.
Про це говорили ті, хто доклав найбільше зусиль для того, щоб це видання побачило світ, зібравшись для привітання Михайла Ільченка у день його народження.
"Я завжди бажала зробити, чи, радше, допомогти зробити книгу "на багато років", яка була б корисною і наступним поколінням. Михайло Юхимович – неймовірна людина, з якою легко працювати, легко вирішувати проблеми, яка легко йде на контакт. Коли це легко – все рухається в правильному руслі. Завдяки цьому ми таки зробили книгу, – згадувала напружені часи роботи над виданням директорка видавництва "Політехніка" Світлана Зігуля. – Відбувалася якась магія, і ми зробили її наперекір усьому – усім цим прильотам, відключенням електроенергії. Ми обов'язково збиралися щоп'ятниці, щоб обговорити наші справи і визначити завдання на наступний тиждень. І тепер, скажу чесно, мені цих п'ятниць не вистачає, якось пусто стало. Вони були наповнені важливим змістом".
"Це була дійсно творча праця: щось у структурі й тексті книги змінювалося, додавалося, дещо доводилося навіть переверстувати, – поділився враженнями від роботи Віталій Татарчук. – Дійсно, весь час дошкуляли відключення світла, але завдяки потужній зарядній станції в кабінеті Михайла Юхимовича ми продовжували робити свою справу. Зізнаюся відверто: до мене впевненість у тому, що ми її таки здолаємо, прийшла приблизно в січні, коли ми завершили першу велику частину книги. Я думав, що особисто моя місія на цьому закінчилася, але ні, ми пішли далі. І далі, по ходу праці, довелося уточнювати і доповнювати зміст розділів, перевіряти багато моментів тощо. У такому темпі я ніколи раніше не працював – і то був безцінний досвід. І ще одне: за такої кількості авторів потрібно було правильно організувати роботу, що й робив Михайло Юхимович, і скільки доводилося узгоджувати, телефонувати, нагадувати, навіть вимагати ретельної підготовки і вчасного подання матеріалів! А ще я завжди казав, що історія КПІ є дуже багатогранною, багатокольоровою, багатоаспектною. Звичайно, ми зробили велику справу, але ще багато чого ми не змогли сказати, бо були обмежені часом і визначеним обсягом. Тому, сподіваюся, ми на цьому не зупинимося".
І таки не зупинимося – "творчі п'ятниці" в кабінеті Михайла Ільченка нещодавно відновилися: у зв'язку з тим, що перший тираж книги "КПІ. Друге століття. Продовження традицій" був доволі обмеженим, а кількість охочих її придбати зростає, було ухвалено рішення готувати друге, доповнене її видання. Отож робота триває…