Герой України Олександр Григорович Лелеченко повернувся до своєї альма-матер. Тепер кожного, хто йтиме у 20-й корпус КПІ, зустрічатиме його бронзове погруддя.
Місце для цього пам'ятника обрано невипадково: тут розташовано факультет електроенерготехніки та автоматики, створений на базі електроенергетичного факультету, який у 1966 році закінчив Олександр Лелеченко. Так само невипадково обрано і час відкриття монумента – 28 квітня, бо в такі само ясні, напоєні ароматами квітучих дерев дні, 35 років тому працівники Чорнобильської атомної електростанції разом з пожежниками першими вступили у двобій з оскаженілою ядерною стихією. Одним із тих співробітників станції, які практично зразу розпочали боротьбу з наслідками вибуху на четвертому енергоблоці, був і заступник начальника електроцеху Олександр Лелеченко.
Саме він урятував людство від ще одного, значно потужнішого за перший, вибуху на ЧАЕС. Такий вибух міг статися через витік водню в аварійну зону. Незважаючи на надвисокий радіаційний фон, Олександр Лелеченко двічі особисто діставався електролізної установки і зміг перекрити всі необхідні вентилі її воднезмішувального обладнання. Тим самим він запобіг подачі водню в машинний зал третього і четвертого енергоблоків, який будь-якої миті міг здійняти в повітря ще тисячі тонн ядерного палива.
"Якщо б такий вибух стався, він міг би зруйнувати і Київ, і, можливо, частину Європи, – розповів учасникам церемонії відкриття пам'ятника ректор університету академік НАН України Михайло Згуровський. – Коли Олександра Лелеченка забрали до прип'ятської лікарні, він розумів, що з отриманою дозою в дві з половиною тисячі рентген житиме лічені дні. Але для того, щоб врятувати життя інших, він без дозволу лікарів повернувся у цех і продовжував боротьбу скільки йому вистачило сил, аж доки його не забрали до київської клініки, де він за 7 днів помер від гострої променевої хвороби. Олександр Лелеченко здійснив справжній подвиг: ціною власного життя він врятував десятки, а може й сотні тисяч інших людей".
Для більшості присутніх ця розповідь була нагадуванням про страшний квітень 1986 року, адже серед тих, хто прийшов на відкриття, було багато друзів і колег Олександра Лелеченка та ліквідаторів наслідків катастрофи на ЧАЕС. Власне, саме вони – люди, які працювали на станції пліч-о-пліч з Олександром Лелеченком, – виступили з ініціативою про встановлення йому пам'ятника і доклали багато зусиль, щоб це стало можливим. Їхні імена згадав у своєму виступі і Михайло Згуровський. Це Микола Андрійович Бондар, Олексій Борисович Мелешко, Петро Степанович Божко, Петро Олександрович Петренко та Костянтин Данилович Ноженко. Ініціативу відразу підтримали і київські політехніки.
Отож монумент цей створювався за народною ініціативою і частково народним коштом. Частково, бо, звісно, фінансували роботи з його виготовлення і встановлення й великі українські підприємства енергетичної галузі та Профспілка працівників атомної енергетики та промисловості України (Атомпрофспілка). Ну а підготовку майданчика для пам'ятника та створення навколо нього ошатної зеленої зони виконали співробітники департаменту господарської роботи університету. Вони, до того ж, значно оновили вхід до корпусу.
У церемонії відкриття також узяли участь донька Олександра Лелеченка, Олена Олександрівна, та онуки Олександр і Андрій, міський голова з 1990 по 2015 рр. міста енергетиків Славутич Володимир Удовиченко, викладачі й студенти факультету електроенерготехніки та автоматики КПІ та інших факультетів енергетичного профілю, учасники круглого столу "Атомна енергетика: історія, сучасність, майбутнє", який відбувся того ж таки дня в університеті, та інші.
Після того як пам'ятник було офіційно відкрито, учасники церемонії поділилися власними спогадами про Олександра Лелеченка та про смертельно небезпечну цілодобову роботу в найгарячіші дні весни 1986 року.
"Я пригадую день 30 квітня, коли ми проводжали його в Київ до лікарні. Ми прощалися біля воріт. На його обличчі були вже невеличкі водяночки. Але він був, як завжди, оптимістично налаштований. Та після того ми його, на жаль, більше не побачили, – розповів міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з 1994 по 1996 рр., лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Володимир Холоша, який працював у ті роки на станції й добре знав Лелеченка. – З точки зору професіоналів, це людина, яка зробила найбільше для того, щоб аварія не мала катастрофічного розвитку, який міг би бути. Це і витіснення водню з генераторів, і відключення електролізної, і робота в кабельних відсіках для забезпечення протипожежної безпеки та інше. При цьому він ходив туди сам і більшість робіт виконував власноруч".
Серед персоналу станції були переважно молоді й дуже молоді люди, які після аварії ще багато років працювали, ліквідуючи її наслідки Про це згадав Володимир Удовиченко: "Він був керівником, заступником начальника цеху і мав можливість посилати в небезпечні місця підлеглих. Але він беріг цю молодь і пішов сам". І додав, що вже ухвалено рішення про присвоєння Олександрові Лелеченку звання почесного громадянина міста Славутич посмертно.
Скульптурний портрет Олександра Лелеченка на тлі стилізованої атомної віхоли створив заслужений художник України Анатолій Валієв. А бронзове погруддя, виготовлене за його моделлю і встановлене на п'єдесталі з чорного лабрадориту, відлили ливарники нашого університету за підтримки та допомоги фахівців Художнього комбінату Національної спілки художників України.
"У цій роботі я намагався показати двобій Олександра Лелеченка з техногенною катастрофою. Тож композиція побудована на показі протиборства Олександра Лелеченка – людини та особистості – та страшного полум'я від вибуху, який стався на Чорнобильській станції, – розповів автор погруддя заслужений художник України Анатолій Валієв. – Ця робота символізує перемогу духу над стихією та хаосом. Надихали на неї спогади колег і друзів Олександра Лелеченка та члени його родини. Особливо його донька, Олена Олександрівна, яка особисто давала поради щодо портретної подібності й підтримала також композиційне рішення".
Насамкінець пам'ятник освятив благочинний Деснянського благочиння у місті Києві, настоятель Свято-Троїцького собору, протоієрей Дмитро Григорак.