Молоді філософи обговорили проблеми освітив умовах НТР

У Науково-технічній бібліотеці КПІ ім. Ігоря Сікорського відбулося чергове засідання університетського філософського клубу "Гармата". Воно було присвячено проблемам зв'язку освіти та науково-технічної революції (НТР).

Філософський клуб "Гармата" розпочав свої засідання 12 березня 2018 року. В анонсі до першого засідання організатори писали: "Для нас не існує заборонених тем. Любов, свобода, свідомість, суспільство, релігія, наука – у нас не буде готових відповідей, лише палкі дискусії, діалектика та хардкор".

І дійсно, теми дискусій, які вже відбулися, і сміливі, і охоплюють дуже різноманітні питання: "Як жінка стала людиною?", "Любов чи партнерство?", "Змінювати світ чи починати з себе?", "Чи варто бути нігілістом?", "Звідки беруться почуття?", "Ідеал", "Науковий світогляд", "Машина і людина. Кібернетика і філософія", "Оцінка і розвиток знань програмістів". На засіданнях виступали не лише члени клубу, а й запрошені спікери, серед яких український письменник Артем Чапай, американський професор Бенджамін Пітерс – історик медіа, автор книги "How Not to Network a Nation: The Uneasy History of the Soviet Internet", професор Віктор Досенко – генетик, завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України.

Учасниками останнього засідання, яке відбулося 28 жовтня, як і завжди, були студенти, аспіранти, молоді науковці. У вільній дискусії вони спільно шукали відповіді на питання:

  • НТР  сміливо крокує вперед, та чи відповідає сьогоденна освіта її цілям?
  • Чому ми відчуваємо відірваність знань від справи?
  • Революція штовхає освіту на розвиток чи освіта стоїть у підвалинах революції?
  • Ким ми стаємо після здобуття освіти: інструментом праці чи людиною, скептиком чи мрійником?

Молоді філософи говорили і про зміст поняття науково-технічної революції, і про промислову революцію XVIII – початку XIX ст. та її вплив на розвиток масової освіти, і про деіндустріалізацію України, і про відірваність викладання від практики в умовах, коли викладачі не працюють над дослідженнями конкретних проблем промислового виробництва і не беруть участі у розробленні нової техніки та про інші проблеми,  і разом шукали відповіді на питання про те, як в існуючих умовах покращити стан виробництва, освіти і суспільства в цілому.

Зрозуміло, учасники дискусії були не в змозі виробити якихось практичних рекомендацій для розв'язання проблем, які довгий час не можуть вирішити і "дорослі"  суспільствознавці та політики. Але цікавість молоді до складних проблем сьогодення та бажання їх осмислити дають надію на їх вирішення у майбутньому.