Наша газета вже писала, що 2 жовтня відомому польському громадському і державному діячеві, засновнику і президенту Польської освітньої фундації "Perspektywy", справжньому другу України Вальдемару Сівінськи було вручено диплом "Почесний доктор Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". За традицією Вальдемар Сівінськи прочитав членам Вченої ради університету, на засіданні якої відбулася ця урочиста церемонія, номінаційну лекцію. Друкуємо її текст.
Вельмишановний професоре Згуровський, поважні члени Вченої ради, пані та панове!
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" є видатним закладом. Присвоєння звання почесного доктора від такого славнозвісного університету для мене має безумовно особливе значення.
Упродовж багатьох років я був ініціатором активізації польсько-української співпраці у сфері освіти і науки й активно працював у цьому напрямі. Я глибоко зворушений тим фактом, що Вчена рада університету звернула увагу на мою роботу і удостоїла мене присвоєнням цього звання.
Цієї церемонії могло б не бути, якби десять років тому на конференції в Берліні я не зустрів професора Михайла Згуровського. Він надзвичайна людина, видатний вчений и політик, талановитий ректор і керівник, людина, якою має пишатися Україна.
Саме тоді ми дійшли висновку, що перша річ, яку слід зробити, це відновити пріоритетний характер відносин між двома провідними технічними університетами – Варшавським політехнічним інститутом і КПІ. Це, на нашу думку, мало сприяти подальшому розширенню співробітництва між польськими і українськими технічними університетами, а також науковими громадами обох країн загалом. Ми прагнули зробити це заради майбутнього.
Михайле Захаровичу!
До нашого взаємного задоволення і завдяки нашим зусиллям та, до певної міри, вдалим обставинам, більшість наших планів було виконано. Польсько-українська наукова співпраця розширюється, набирає обертів. Звичайно, ми не самотужки долали цей шлях. Я вдячний усім, хто допомагав і допомагає втілювати ці плани у життя!
Пані та панове!
Мої стосунки з Україною почалися 30 років тому. Це було пов'язано з Чорнобильською катастрофою. Раніше, будучи студентом факультету електроніки Варшавського політехнічного університету, я був вражений безмежними можливостями науки і техніки. Вибух на Чорнобильській атомній електростанції і радіоактивна хмара, що вивергалася з кратера четвертого реактора, похитнули мою зачарованість технічними науками.
Щоб якось подолати мою стурбованість, я відвідав Чорнобиль як один з небагатьох закордонних журналістів. Кілька тижнів я провів, мешкаючи з ліквідаторами в Зеленому мисі, об'їздив багато місць у "зоні". Як журналіст я також висвітлював судове слідство у Чорнобильській справі.
Я окремо згадую в найкращому технічному університеті України саме цю подію, бо Чорнобильська катастрофа проклала своєрідну межу в історії розвитку науки і техніки. Добігла кінця тривала ера "розвитку через катастрофу".
Найкраще особливості такого розвитку можна проілюструвати досвідом Епохи великих географічних відкриттів. В Англії і Голландії його уособленням може бути капітан, який сконструював і побудував свій корабель. Поганий конструктор тонув разом зі своїм судном, а гарний ходив морями і багатів. Ось так виглядав прогрес.
До Чорнобильської катастрофи мало що змінилося в цій філософії. Погано сконструйовані літаки падали, кращі будувались; погано сконструйовані будівлі руйнувалися, а нові, кращі будинки споруджувалися. Такий, оплачений ціною людських життів, процес вважався природним.
Чорнобиль засвідчив, що людина створила такі потужні конструкції та інженерні системи, що їхнє пошкодження може призвести до знищення усього людства. Атомна промисловість, а також інші інженерні комплекси не повинні розвиватися через катастрофи! І це вимагає докорінних змін в інженерній освіті.
Існують різноманітні визначення інженерної професії. У даному випадку я хочу послатися на англійське трактування XIX століття, яке визначає інженерну справу як мистецтво керувати силами природи на благо роду людського. Іншими словами, інженер – це той, хто щось створює з думкою, що його творіння буде працювати і навіть приноситиме користь.
Після Чорнобиля нам слід виховувати такого інженера, який нестиме відповідальність за наслідки своїх дій і усвідомлюватиме, що працює в суспільстві. Не існує виробництва заради виробництва або технологій заради технологій. Великі вчені були також гуманістами і вирізнялися глибоким розумінням соціальних наслідків своєї діяльності.
Тому я хочу висловити мою повагу професору Згуровському і професорсько-викладацькому складу КПІ ім. Ігоря Сікорського за те, як вони виховують інженерів, за впровадження міждисциплінарного підходу і проблемно-орієнтованого навчання, за підготовку фахівців, ґрунтовану на інноваціях та навчанні навичок підприємництва. Саме таких інженерів потребує сучасна промисловість.
Я надзвичайно вражений зосередженістю КПІ ім. Ігоря Сікорського на концепції сталого розвитку. Впевнений, що після Чорнобильської катастрофи це єдино правильний шлях в освіті.
Шановні члени Вченої ради!
Ландшафт вищої освіти в обох країнах швидко змінюється. В Польщі лише два тижні тому на Національному конгресі науки в Кракові було оголошено проект нового закону про освіту. Відзначу, що виступи всіх доповідачів на Конгресі включали три аспекти: інтернаціоналізацію, автономію і майстерність. Упевнений, що ці слова є також ключовими для реформи вищої освіти в Україні.
У цьому контексті я хочу сказати кілька слів про рейтингування. Це виклик для університетів обох наших країн. Я маю значний досвід у цій галузі. Протягом останніх 25 років я публікував рейтинги шкіл і університетів, а останні 10 років я є віце-президентом Міжнародної експертної групи з рейтингування.
Українські університети, так само, як і польські, в міжнародному рейтингуванні недооцінюються. Вони класифікуються нижче, ніж мали б насправді. Щоб підвищити рейтинги, їм не вистачає одного ключового компоненту – елементу інтернаціоналізації. Особливо це стосується викладацького складу. Решта це наслідки: публікації, цитування і міжнародна репутація. Один лише приклад: відомо, що спільна публікація, до якої залучені автори з різних країн, в середньому цитується вчетверо частіше, ніж стаття, яку спільно написали автори з однієї країни.
Переконаний, що наші спільні зусилля щодо інтернаціоналізації приведуть до конкретного результату у поліпшенні позицій наших університетів у рейтингах.
Пані та панове!
Я хочу щиро подякувати за вашу увагу. Але перед тим як завершити виступ, дозвольте побажати професору Згуровському успіхів і міцного здоров'я, бо обов'язки, які він виконує, потребують стійкості та великої сили духу.
Обіцяю підтримувати ваші зусилля щодо тісного поєднання української науки та вищої освіти з Європейською системою освіти, її стандартами та процедурами.
Обом нашим країнам слід постійно працювати над інтеграцією української вищої освіти в Європейську систему, щоб жодні зустрічні вітри не обірвали цих зв'язків.
Ще раз дякую Вченій раді за присвоєння мені звання почесного доктора і залучення мене таким чином до наукового співтовариства КПІ ім. Ігоря Сікорського.