Cтрахіття війни і радість перемоги і досі живуть у пам’яті ветеранів. У НТУУ “КПІ” ще працюють ті, хто наближали пам’ятний день. Ми поцікавилися у безпосередніх учасників війни, що відчували вони тоді, далекого і радісного 9 травня 1945 року? З якими почуттями зустріли той день і що відчувають зараз, 62 роки опісля?
Москаленко Іван Петрович, радник ректора НТУУ “КПІ” М.З. Згуровського
– Як Ви зустріли день перемоги в 1945 році?
– Саме тоді я був у поході зі своєю батареєю під Ригою. Ми мали їхати на передову. Але коли стала відомою звістка про перемогу, ми зупинилися і нас перенаправили. Так для мене закінчилася війна. Коли дізналися про перемогу, одразу зробили три залпи з гармат. В той час ми справді гаряче зустріли день перемоги. Всі люди були дуже задоволені, щасливі. Але мені хотілось би раніше закінчити війну. Адже вся моя сім’я загинула в Києві під час окупації: батько, мати, сестра і брат. Я дізнався про це до дня перемоги. Вони полягли десь у Бабиному Яру, батька розстріляли раніше. Так що для мене у війні було багато втрат. Настрій був не надто святковим. Хоча не лише у мене загинула сім’я. Але воювали ми добре, віддавали всі сили для перемоги.
– А зараз які почуття Вас переповнюють в День 9 травня?
– Які почуття можуть переповнювати? Я 60 років віддав КПІ. У день святкування перемоги я відвідую різні концерти, покладаємо вінки. Я й досі пам’ятаю батьків. Таке не забувається.
Прохоренко Сергій Гаврилович, начальник військово-мобілізаційного відділу НТУУ “КПІ”
– Де Ви зустріли день 9 травня у 1945 році. Ви пам’ятаєте, як це було?
– Під час війни мені довелося працювати розвідником у зенітно-артилерійському полку. У ніч з 8 на 9 травня я саме був на чергуванні у місті Вишній Волочок, розташованому на залізничному шляху, що сполучав Ленінград з Москвою. Наш полк прикривав цю дорогу. Спостережний пункт дивізіону розміщався у двоповерховому приміщенні колишньої швейної фабрики, на даху якої і був наш пост. Раптом гучно заграв радіоприймач. По радіо оголосили, що війна закінчилася. У нас було дві батареї, автоматичні гармати вдарили один за одним три залпи. До нас прибіг наш командир і повідомив радісну звістку. Ось так салютом ми зустріли перемогу.
– Що сьогодні для Вас День Перемоги? Які почуття охоплюють у святковий День 9 травня?
– Усе пригадується. Багато було хорошого, було й погане. Але приходить на пам’ять тільки хороше. Хоча прикро, що багатьох моїх товаришів уже немає. Донедавна спілкувався з усіма, листувалися. В День 9 травня виходжу на парад обов’язково. Зі своїми внучками йдемо на центральну вулицю столиці.
Панченко Микола Пилипович, професор кафедри міжнародної економіки ФММ
– Ви пам’ятаєте, де Ви зустріли день 9 травня 1945 року? Які почуття Вас охоплювали?
– Коли надійшов день перемоги, я саме був у районі Словаччини. Звісно, всі дуже зраділи довгоочікуваній новині, адже перемогли складного ворога – фашизм. Як тільки почалася війна, я вже за декілька днів до цього був призваний до лав Радянської Армії. Тоді мене одразу відправили на фронт. І я пройшов від Харкова до Камишина під Сталінградом, а потім звідти знову назад, брав участь у звільненні Харкова і всіх населених пунктів у цьому напрямку, а потім уже зустрів перемогу на території Словаччини. Перед тим із тяжким пораненням у руку я потрапив у польовий шпиталь, де мені її ампутували. Але 9 травня 1945 року я вже був в армії знову. Ми були надзвичайно раді. Звістку спершу почули по радіо, а потім наші командири нам повідомили про перемогу. На радощах усі обіймалися. Пам’ятаю, ми дуже гарно відсвяткували перемогу.
– Що Ви відчуваєте сьогодні у День 9 травня?
– Відчуваю радість за наше майбутнє. Ми перемогли і маємо надію. Звісно і цього року, як в попередні роки, візьму участь у святкуванні. 7 травня всі фронтовики покладають квіти до пам’ятника загиблим, у залі засідань Вченої ради КПІ відбудеться маленький концерт, а потім і товариський обід. А дома, безумовно, буде святкування з рідними. Цього року на Хрещатик, мабуть, не піду. А раніше щороку ходив і мені це подобалося. Коли КПІ йшов на демонстрацію, я завжди був у перших лавах нашої колони.