Ви є тут

Про роки студентські. До 70-річчя гірничого факультету (сьогодні – ІЕЕ)


Колектив КПІ. Перший курс - перший виїзд АГ-6  на сільськогосподарські роботи, 1961р.

Спробую донести читачеві особливості моєї студентської групи АГ-6 у складі колишнього гірничого факультету КПІ, її вплив на подальші зміни в житті і статусі названого факультету в результаті наукової, педагогічної, громадської діяльності випускників цієї групи.

Професорам Артуру Веніаміновичу Праховнику, Брониславу Станіславовичу Рогальському, доценту Валентину Михайловичу Кононцову присвячую…

Незабутній 1961 рік. У Київському політехнічному "жнива" – вступна кампанія. На гірничому факультеті інституту особливою популярністю користується нова спеціальність – "Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості". На цю спеціальність подано найбільше заяв! Саме під час вступних екзаменів почалося знайомство з моїми майбутніми одногрупниками. Просто і швидко спілкувалися і знайомилися ті абітурієнти, які приїхали на вступні екзамени з лав Радянської армії або військово-морського флоту.  Багато з нас були у військовій формі, що сприяло швидкому налагодженню  контактів.

Іногородні абітурієнти розміщалися в інститутських гуртожитках по вулиці Польовій (нині – академіка М.К.Янгеля). Вступники гірничого факультету проживали, в основному, в гуртожитку №1. Тут я вперше познайомився з демобілізованим моряком – В.М.Кононцовим, і сержантами Б.С.Рогальським, І.П.Фіалком та іншими. Необхідно ще раз наголосити, що найбільший конкурс на гірничому факультеті був зі спеціальності АГ (автоматизація гірнича) і становив 5 осіб на одне місце. Наскільки був складний та жорсткий відбір вступників може свідчити наступний приклад. Подали заяви до КПІ я з моїм другом І.І.Івановським, з яким навчався в Кам'янець-Подільському індустріальному технікумі. Потім працювали на шахтах Донбасу, служили в одній військовій частині в місті Баку. Також разом готувалися до вступу в інститут на курсах при Бакинському будинку офіцерів. З математики Іван був підготовлений краще за мене.

І ось настав день екзамену. Велика фізична аудиторія в першому корпусі інституту. На краю довгої парти, біля стінки, сів Івановський, я – біля нього. Асистент екзаменатора роздає білети варіантів письмової роботи з математики  і передає ці аркуші вздовж парти. Першим отримує завдання І.І.Івановський, потім я, а далі – усі решта за шестимісною партою. Я практично завершую розв'язання, а у Івана не виходить – не може впоратися із завданням. Обережно оглядаючись,  підключаюсь і я до розв'язання його головної задачі, а вона ніяк не виходить. Що поробиш – час іспиту закінчується, і довелося здавати роботи. В результаті я отримав на екзамені з математики четвірку, а Іван – незадовільно. Мені пощастило – якби мені дістався його варіант, результат був би негативним. Згодом Івановський закінчив інститут заочно і обіймав відповідальні посади в обласних структурах енергетики. Ми з ним  залишилися друзями на все життя.

Після завершення вступних екзаменів багато із нас, навіть не дочекавшись наказу про зарахування, роз'їхалися по домівках, оскільки до інституту ми приїхали демобілізованими прямо з військових частин. Дехто майже три роки не бачився з батьками та рідними.

Відповідальний секретар приймальної комісії факультету доцент О.М.Туренко усім, хто отримав виклик про зарахування до КПІ, повідомив, що 31 серпня 1961 року відбудуться перші збори групи, а також зустріч з деканом і викладачами  кафедр гірничого факультету. Цього дня ми вперше познайомилися одне з одним –  щасливі 26 студентів, зарахованих до нашої групи АГ-6.

Декан факультету, доцент Василь Миколайович Винославський, якого в подальшому всі ми дуже поважали, розповів про майбутнє студентське життя, про вимоги і умови проживання в гуртожитках, про те, що собою являють семестри та екзаменаційні сесії. Він наголошував, що до КПІ дуже складно вступити, але дуже просто вилетіти. Життя підтвердило ці слова!

Поділюсь першим  враженням про моїх одногрупників. Я зразу виділив  тих, хто прийшов з лав армії і флоту, – молодих, спортивних, підтягнутих, цілеспрямованих, та другу частину групи – солідних, з багатим життєвим і виробничим досвідом. Більшість студентів нашої  групи були направленими на навчання від виробництва, тобто мали необхідний виробничий стаж. У групі були дві чарівні дівчини: Валентина Безрядіна і Жанна Онищенко. Був також у нашій групі Давид Кортинас, направлений на навчання до СРСР урядом Республіки Куба.

 За п'ять років навчання з нашої групи пішли семеро студентів. З них троє наприкінці другого курсу перевелися у вищі військові навчальні заклади. На їх місця прийшли нові наші колеги, які навчалися на заочній та вечірній формі. Поповнили нашу групу ще дві чудові дівчини – Емма Горянська і Ліда Кушніренко.

На перших зборах декан призначив мене старостою групи. Усі п'ять студентських років мені довелося "старостувати", заглиблюватися у проблеми кожного одногрупника, замовляючи слово за  деяких колег перед викладачами на екзаменах, "боротися" зі студентською радою за необхідність поселення всієї групи до гуртожитку, оскільки в нашій групі киян не було. Пройшли перші радощі від того, що ти студент КПІ, й настали трудові студентські будні.

Найбільш проблемним стало поселення у гуртожитку –  місць  катастрофічно не вистачало. Але, враховуючи особливість нашої групи, нас з великими труднощами поселили до гуртожитку № 2 по вулиці Польовій. Оцінивши один одного в перші дні навчання, шестеро молодих хлопців поселились разом в одній з кімнат цього гуртожитку. Це були: А.Ґедзь, В.Кононцов, А.Праховник, Б.Рогальський, Л.Сачков  і Є.Штогрин. І так склалася доля, що гуртожиток поєднав нас на довгі роки в єдину студентську родину – міцне студентське братство. Не було слів, щоб передати наш біль, коли передчасно, трагічно пішов з життя Анатолій Ґедзь – працюючи на канікулах після першого курсу на одному з київських заводів. За роки навчання  в КПІ студентів нашого факультету селили  в гуртожитках №2, №6 та №8, але наша п'ятірка селилася в одній кімнаті тільки разом.

 Студентські будні дарували нам не лише світлі дні, але й тяжкі години. Справа в тому, що мої одногрупники, направлені на навчання з вугільних шахт, а також деякі демобілізовані, призабули шкільні знання з хімії, фізики, іноземної мови. Тому робота в хімічних лабораторіях, колоквіуми з цього предмету, складання заліків і мовного мінімуму з іноземної мови давалися їм дуже складно. Більш упевнено ми стали почувати себе, коли почали читати нам свої спецкурси викладачі-професіонали. Незабутніми стали лекції доцентів Г.І.Данильчука, О.А.Пірського, О.А.Туренка, М.О.Полянського, М.Г.Поповича, І.П.Філя, П.Ф.Рибченка, Г.М.Янчука, М.П.Кузнєцової, Г.І.Волоха, професорів Г.Д.Єфремова  і В.В.Царицина, та декана факультету – В.М.Винославського.

Добру згадку залишили випускники факультету попередніх років, майже наші ровесники асистенти Ю.О.Бурмістров, М.Г.Борисюк,  В.Д.Лепорський,  І.С.Рябенко, В.Ф.Скриль та інші. Багато з названих вище доцентів та асистентів стали професорами, докторами технічних наук, завідувачами кафедр на своєму та інших факультетах КПІ. Ю.О.Бурмістров та М.Г.Борисюк посідали високі посади в Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти України.

 З переходом до вивчення спецдисциплін  багатьом із нас стали в пригоді виробничі навички і знання, отримані у профільних технікумах та на виробництві. Тобто, вже з другого-третього курсу ми  впевнено опановували складні навчальні предмети, академічні курси, успішно складали семінари, заліки, екзамени.

Наша п'ятірка у групі була дуже згуртованою, а в нашій кімнаті була так звана "комуна". Черговий із "п'ятірки" закуповував харчі, готував для всіх їжу, підтримував чистоту в кімнаті. І в такому режимі пройшло 5 незабутніх років. Ми допомагали один одному при виконанні домашніх завдань, при підготовці курсових і лабораторних робіт, у вирішенні особистих проблем. З базової (шкільної) підготовки ми були на одному рівні, проте В.М.Кононцов та А.В.Праховник, як кажуть, схоплювали усе зльоту, тоді як іншим над  матеріалом потрібно було ретельно попрацювати. Не цуралася наша п'ятірка і громадської роботи парторга, фізорга, старости групи.

У житті факультету з багатьох позицій наша група задавала відповідну тональність. Так було і під час виїздів на сільськогосподарські роботи, на спортивних змаганнях, різних конкурсах.

 Закінчувався останній рік навчання, відповідно до навчального плану попереду мала бути шестимісячна переддипломна практика. У мене виникли сумніви щодо необхідності такої довготривалої практики для нашої групи. Цими думками я поділився з рештою друзів і знайшов цілковиту підтримку, адже за плечима у кожного з нас був достатній час роботи на шахтах, кар'єрах, промислових підприємствах.

Заручившися підтримкою групи, я звернувся з відповідною письмовою заявою до декана. Наші пропозиції скоротити термін навчання за рахунок скорочення переддипломної практики не відразу знайшли підтримку в деканаті та ректораті. Але ми наполягали на своєму. Наступний крок – колективне письмове звернення до Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України. І ми досягли свого!  Замість п'яти років, ми успішно закінчили навчання за чотири з половиною.

Частина дипломних проектів моїх одногрупників стала взірцем студентських наукових робіт.

 Ось і настав час прощатися з дорогим нашому серцю КПІ… Надійшов розподіл на робочі місця, приїхали "покупці", тобто – уповноважені відомств і підприємств. Валентину Кононцову запропонували місце в науково-дослідному інституті у м. Конотоп, Броніслав Рогальський поїхав працювати на кар'єр у Вінницьку область, Євгеній Штогрин – енергетиком у систему гірничого "вибухпрому" м.Тернопіль. Мене спочатку направили в Інститут автоматики у м.Києві, але згодом, разом з Артуром Праховником, зарахували інженерами науково-дослідної частини кафедри факультету .

Зустріч групи АГ-6 через 10 років після випуску І, нарешті, основне – чому наша група зробила значний внесок у життя і подальшу долю факультету? З часом закінчили аспірантуру і захистили кандидатські дисертації В.М.Кононцов, А.В. Праховник і я, Л.С.Сачков. Під час перебування на посаді керівника великого гірничого підприємства Б.С.Рогальський також захистив кандидатську дисертацію. В.М.Кононцов, А.В.Праховник та Л.С.Сачков стали викладачами на рідному факультеті. Артур Праховник, захистивши докторську дисертацію, став провідним фахівцем з питань енергозбереження та енергоменеджменту. Доцент Валентин Кононцов багато плідних років віддав розвитку факультету, працюючи заступником декана. Броніслав Рогальський, також захистивши докторську дисертацію, очолив одну з провідних кафедр Вінницького політеху. Євгеній Штогрин, будучи головним енергетиком тернопільського "вибухпрому", також почав працювати над кандидатською дисертацією, яку в подальшому успішно захистив.

За узагальненими навчально-методичними і науковими роботами мені було присвоєно наукове звання професора КПІ.

 З часом А.В.Праховник став відомим ученим-фахівцем у галузі енергетики.  Провівши величезну організаційну роботу, він створив новітній навчально-науковий підрозділ КПІ – Інститут енергозбереження та енергоменеджменту.

 Я майже 15 років очолював на громадських засадах профспілковий комітет працівників КПІ, виконуючи повне навчальне навантаження доцента, професора і проводячи наукову роботу. В подальшому понад 25 років працював головою Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України.

Група АГ-6. 50 років після закінчення КПІМої друзі, побратими зробили величезний внесок у трансформацію та розвиток гірничого факультету, проводячи навчально-науковий процес відповідно до вимог часу, завдань народного господарства країни. Це стало можливим  завдяки величезному творчому потенціалу групи АГ-6, високій відповідальності у навчанні, шані та повазі до висококвалфікованих викладачів, нашому високопатріотичному ставленню до рідного Київського політехнічного інституту – нашої Альма  Матер! Завдяки нам – А.В.Праховнику, В.М.Кононцову, Б.С.Рогальському, Є.А.Штогрину і мені – наш факультет (нині – Інститут енергозбереження та енергоменеджменту) здобув визнання у широких наукових та виробничих колах, серед вузівської і наукової спільноти не лише України, але й багатьох закордонних країн.

Ми часто зустрічаємось та з великою теплотою згадуємо наших друзів і незабутні студентські роки, які об'єднали нас назавжди!

 Професор Леонід Семенович Сачков,
староста гр. АГ-6  (1961 – 1965 рр.)

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій