І вже 58 років його життєвого шляху пройшло в стінах Київського політехнічного інституту. А це левова частка етапів становлення та розкриття найкращих якостей особистості, науковця, викладача та громадського діяча. З нагоди цієї, без перебільшення, визначної дати пропонуємо сучаснику подивитись, що писав "Київський Політехнік" про В.І.Молчанова за останні 35 років. Чому саме 35? Тому що в 1981 році Віталій Молчанов був обраний заступником голови профспілкового комітету КПІ і почалась по-справжньому публічна громадська діяльність, за яку ми всі добре його знаємо і поважаємо.
"Людина на своєму місці. Розповіді про активістів" (“За радянського інженера”, №30 (1250), п'ятниця, 4 грудня 1981 р. Л.Скороходько).
Людина навпроти розповідала, розмірковувала. А на мене дивились її очі – щирі, доброзичливі, з маленькими, ледь помітними бісиками...
Автобіографію Віталій Іванович Молчанов вважає звичайною. Та й справді. Хіба тільки йому, босоногому хлопчиськові, мріялося в роки дитинства про навчання, вищу освіту? Після школи поніс документи до КПІ на радіотехнічний. Став студентом. Згодом від РТФ відокремився новий факультет – радіоелектроніки (тепер електронної техніки), який і закінчив у 1964 році. У стінах вузу вперше його почали хвилювати таємниці й загадки наукових досліджень, на які хотілося знайти відповідь самостійно. Тоді ж почав частенько навідуватись на кафедру діелектриків і напівпровідників. З курсів, які читалися студентам, особливо полюбив технічну фізику та фізику діелектриків. Потім – стаціонарне навчання в аспірантурі.
У 1970 р. – захист кандидатської дисертації. На кафедру діелектриків і напівпровідників прийшов молодий співробітник, добре всім знайомий ще з часів студентства.
1976 рік – … член профбюро факультету, голова профспілкової організації ФЕТ, через 5 років – заступник декана. У 1981 – обрали заступником голови місцевкому КПІ.
У Віталія Івановича кожна година рахується за дві. Адже з кожним днем справ і турбот усе додається, а часу, на жаль, ні.
Як науковець він керує групою, яка займається дослідженням електрофізичних властивостей акусто- і електрооптичних матеріалів. Доцент кафедри діелектриків і напівпровідників В.І. Молчанов читає студентській аудиторії курси "Статистична фізика і квантова механіка", "Напівпровідникові прилади", "Фізика напівпровідникових приладів" та ін., а на факультеті підвищення кваліфікації – курс "Фізичні основи електроніки твердого тіла".
Заступник декана... Коли В.І.Молчанов починає розповідати про цей період свого життя, тембр його голосу якось пом'якшується, теплішає. З ними, студентами, у нього пов'язано багато приємних і радісних хвилин, так само, мабуть, як і переживань. Повагою і авторитетом відплачують вихованці факультету електронної техніки В.І.Молчанову за турботу, щире піклування, за те, що стільки сил і часу віддавав їм. На факультеті вже стало традицією: під час сільськогосподарських робіт заступники декана В.І. Молчанов та Ю.С.Синяков обов'язково приїжджають до студентів, цікавляться станом їх справ і привозять неодмінний подарунок – Київські торти.
Хтось подумає: а й справді, поталанило ж людині у житті. Ніяких тобі ускладнень, прикрих ситуацій. Віталій Іванович лише усміхається. Хіба таке можливо – жити без проблем і труднощів? А от справжнім щастям у його житті, дійсно, стали люди, з якими він зустрічався: М.М. Некрасов, М.С. Ільченко, Ю.М. Поплавко ...
Час летить нестримним потоком. За роботою і годин дозвілля стає все менше і менше. Колишній гравець і прихильник футболу, тепер Віталій Іванович все частіше грає у нього подумки, сидячи перед телевізором. І лише іноді, коли трапляється вільна хвилина, із задоволенням може "тряхнути стариною" – поганяти м'яча разом з сином, дванадцятирічним Женею. Женя – шестикласник, і в нього вже є свої уподобання. Так, хлопчика приваблюють більше гуманітарні науки, зокрема, історія. І батько не нав'язує синові своєї думки. Він має бути самостійним і професію обрати повинен сам. Остаточне слово скаже майбутність, а поки що і Віталій Іванович, і Женя щонеділі залюбки йдуть на берег Дніпра погуляти, подихати свіжим повітрям, помріяти, подумати. І все ж найулюбленіше заняття В. Молчанова під час відпочинку – це... робота. Не може він без неї, навіть у вільний час.
Наша розмова з Віталієм Івановичем Молчановим закінчувалась. На його робочому столі лежала розгорнута книга, яку він, мабуть, читав під час своєї обідньої перерви. Я поцікавилась її назвою. На синій обкладинці великими літерами написано: "Довідник профспілкового активіста". Віталій Іванович пояснив:
– Вирішив дещо підучитися. Нещодавно обрали заст. секретаря місцевкому КПІ. Відповідальність...
Виваженість і відповідальність – напевно той базис людських якостей професіонала, володіння якими дозволяє бути успішним і корисним у справі, за яку берешся. Але чи знав Віталій Іванович, наскільки міцно та надовго його захопить профспілкова робота?! Минуло трохи менше ніж сім років, і вже досвідчений профспілковий діяч – голова профкому – розмірковує про "Турботи сьогоднішні і майбутні" (“Київський Політехнік”, №21 (2038), четвер, 26 травня 1988 р.):
Напередодні конференції, на якій профспілковий комітет КПІ звітуватиме перед трудовим колективом про свою роботу в світлі вимог перебудови вищої школи, останніх постанов партії та уряду, наш кореспондент Л. Бикова зустрілася з головою профкому КПІ В.І.Молчановим і попросила відповісти на кілька запитань.
– Віталію Івановичу, останнім часом значно розширено функції профбюро факультетів і підрозділів …. Яке місце в житті колективу інституту сьогодні посідають органи профспілки?
– Функції профспілки залишилися традиційними – турботи про трудящих, захист їх інтересів, піклування про здоров'я, відпочинок, умови праці і життя всіх членів колективу. Останнім часом значно розширено права первинних організацій профспілки. Профбюро факультетів і підрозділів сьогодні мають право визначати структуру профгрупи, вирішувати питання зняття і постановки на облік, розподіляти путівки, надавати матеріальну допомогу своїм працівникам, давати санкції на звільнення тощо. Головна вимога до їх діяльності (і запорука здорового морального клімату у первинній профспілковій організації) – повна гласність роботи….
– Чи задовольняє Вас організація соціалістичного змагання у вузі? І взагалі, чи не стала формальною сама ідея змагання в невиробничій сфері?
– Це одна з найскладніших проблем у нашій галузі. Профком КПІ вже багато зробив для спрощення системи підведення підсумків, зменшення формалізму у прийнятті зобов'язань, підвищення віддачі соцзмагання. Наприклад, ми рекомендували відмовитись від індивідуальних соцзобов'язань. Погодьтеся, творча праця важко піддається плануванню на рік. Майже вдвічі (до 13) зменшено кількість показників у змаганні між факультетами, підсумки підбиваються раз у півріччя, а не квартально, як було раніше. Цього року в інституті з'явилася можливість заохочувати переможців не лише морально, а й матеріально. Створюється преміальний фонд ...
– У бесіді з головою профкому, певно, не можна обійти житлову проблему. МЖК, реставрація житлового фонду інституту, будівництво нових будинків... Внесіть, будь ласка, ясність у цю справу.
– Зараз у черзі на житло стоїть 245 співробітників КПІ. Адміністрація і профком використовують усі можливості для вирішення житлової проблеми. Розпочато будівництво 165-квартирного будинку на проспекті Перемоги, наприкінці року буде введено в експлуатацію 70-квартирний кооперативний будинок по вул. Боткіна. У Ново-Біличах організовано МЖК підприємств Жовтневого району. Участь у будівництві можуть взяти співробітники, що стоять у черзі на житло, віком до 35 років. З нашого інституту подали заяви 14 людей. Але виникло багато питань: як працювати на будівництві з відривом від основної роботи, чи зможуть науковці тимчасово залишити дослідження тощо…
– А як Ви ставитесь до організації в Інституті служби сім'ї?
– Це хороша ідея. Адже в нашому колективі працює багато самотніх людей (за даними жіночої ради, більше 30% усіх жінок). А допомогти їм знайти супутника життя, організувати повноцінне дозвілля та й взагалі всіляко підтримувати сім'ю, підвищувати її престиж – прямий обов'язок профспілки.
– Наближається період відпусток. У розпалі пристрасті навколо путівок...
– Санаторні путівки виділяються Міськкомом профспілки із розрахунку 1 путівка на 100 членів профспілки. Їх отримують співробітники, що перебувають на обліку в профкомі КПІ згідно з медичними діагнозами. На курорти Миргорода, Полтави, Київщини ми практично маємо змогу протягом року забезпечити всіх бажаючих. На курорти ж Криму і Кавказу виділяється не більше 4–5 путівок протягом року.
На жаль, бажаючих відпочивати не влітку у нас небагато, хоч поправити своє здоров'я можна о будь-якій порі року. Нереалізовані путівки інколи вдається обміняти в інших організаціях, але це невеликий процент.
У пансіонат "Маяк" виділяється 1 путівка на 18 членів профспілки, а в пансіонат "Сосновий" – на 11-12 чоловік. Щорічно в пансіонаті "Маяк" відпочиває приблизно 950 чоловік, у "Сосновому" – 1000.
Ускладнюють роботу по розподілу путівок зміни у факультетських списках бажаючих їх отримати. Часто співробітники привозять у пансіонат "Маяк" дітей до 4-х років, що заборонено санепідемстанцією. Не задовольняє відпочиваючих рівень культмасової роботи, стан спортивного інвентаря. У цьому сезоні вже закуплено багато радіоапаратури, тренажерів, спортінвентаря, і враження відпочиваючих, думаю, зміниться.
Добре помітно, що турботи тогочасні дуже перекликаються з проблемами сьогодення. І хоч їх форма змінилася, немає 10-30 % санаторно-курортних путівок, соцзмагання замінились численними індивідуальними та колективними рейтингами, сімейні цінності змінили акцент, а окремі функції Служби сім'ї виконують соціальні мережі. Проте прості цінності та потреби людини залишаються найважливішими. Адже ефективна робота залежить не лише від розміру матеріального заохочення, а й від атмосфери в колективі, його стабільності, гідного відпочинку та дозвілля. І скільки б років не пройшло, і які назви не прийшли на зміну сторічних "кас взаємодопомоги", функції профспілкової організації потрібні завжди, адже турбота та підтримка є вічними категоріями цивілізацій.
А тим часом, наближалась чергова профспілкова звітно-виборна конференція і університет вирішував "Кому бути головою профкому. Програми претендентів" (“Київський Політехнік”, №34 (2094), четвер, 26 жовтня 1989 р.).
Проект програми діяльності профспілкового комітету КПІ на 1990–1991 рр., що був надрукований у попередньому номері газети "Київський політехнік", і є моєю платформою в цій виборній кампанії, оскільки в розробці цього проекту я брав безпосередню участь. Вважаю, що основними напрямками діяльності профкому повинні стати:
– охорона і захист прав та інтересів співробітників, їх соціальний захист, для цього необхідно об'єднати комісії виробничу та праці і заробітної плати в комісію захисту інтересів трудящих;
– укладання колективного договору, що послужить правовою основою взаємовідносин між адміністрацією і профкомом;
– передача прав профкому профспілковим бюро факультетів, відділів, служб, а також підвищення їхньої фінансової самостійності аж до складання кошторисів витрат як по профспілковому бюджету, так і по фонду науково-технічного та соціального розвитку;
– надання профспілковим активістам достатнього часу для проведення профспілкової роботи із збереженням заробітної плати, а також передбачити в профспілковому бюджеті статтю витрат для часткової оплати їх праці;
– вирішення питання скорочення тривалості робочого тижня для жінок на 1 годину або надання одного вихідного дня на місяць, при наявності виробничих можливостей за бажанням жінок – введення "гнучкого" робочого графіка виходу на роботу, надання жінкам частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; збільшення тривалості відпустки для відповідних категорій співробітників до 24 днів, незалежно від фаху та посади;
– утворення в КПІ за рахунок існуючих штатів відділу соцкультпобуту. Це дозволить спрямувати увагу відділів і служб інституту на вирішення житлових питань, експлуатацію та розвиток баз відпочинку, медичне обслуговування, громадське харчування, розвиток мережі столів замовлень, проведення санітарно-профілактичних та оздоровчих заходів;
– добиватися підвищення зарплатні низькооплачуваним категоріям співробітників з навчально-допоміжного і технічного персоналу, скасування обмежень у виплаті пенсій усім працюючим пенсіонерам, призначення пенсій і виплати допомоги за державним соціальним страхуванням не лише за основним місцем роботи, а й за сумісництвом, збільшення відпустки співробітникам НДЧ, що мають вчені ступені і звання;
– тісне співробітництво з іншими громадськими організаціями інституту, що займають конструктивну позицію у питаннях захисту інтересів співробітників у трудовій, соціальній та духовній сферах.
Напевно, це одна з небагатьох передвиборчих програм, що повністю була втілена в життя. Причому окремі її положення прописані навіть на законодавчому рівні, а решта – в розділах Колективного договору університету та статутних документах профспілки освітян. А це ще декілька рис нашого ювіляра – наполегливість, послідовність та невідступність від даних обіцянок.
Багато хто в країні вже давно вважає Київський політехнічний інститут провидцем загальнодержавних змін. Те, що проходив КПІ щодо новацій в освітній та навчальній роботі, підходах у бюджетуванні своєї фінансової діяльності, інформатизації управлінських функцій, інновацій у науці та принципів розбудови громадянського суспільства, Україна та її інституції переживатимуть лише згодом. Не дарма КПІ вважали і досі вважають кузнею кадрів з міцними традиціями для економіки та промисловості держави. І ті кризові явища, якими насичені останні роки незалежності, зайвий раз доводять, що "Спасіння потопаючих – справа... профспілки?" (“Київський Політехнік”, №3 (2266), четвер, 20 січня 1994 р. А. Качанова).
… профспілкові об'єднання України сіли за стіл переговорів з урядовою стороною, аби домовитись про укладення Генеральної угоди з соціально-економічних питань на 1994 рік. Йшлося передусім про шляхи виходу з кризи та соціальний захист населення в умовах гіперінфляції.
Поговорили й розійшлися на доброму слові, досягши певного взаєморозуміння... А 2–3 грудня всупереч цим домовленостям уряд прийняв такі постанови, які значно погіршили матеріальне становище абсолютної більшості населення. Крім того, уряд приховав від людей і Верховної Ради інформацію про справжні масштаби зростання цін на продовольчі товари, тарифи, на транспорт і послуги (в 3-5-8 разів).
Прийняті поспіхом невиважені розміри межі забезпеченості, мінімальної зарплати та інші "гарантії" не лише позбавлені упереджувального характеру, а й навіть не компенсують подорожчання вартості прожиття з часу попереднього (вересневого) підвищення цін. Отже, вже зараз видно, що життєвий рівень працюючої людини знизиться щонайменше вдвічі. Знову за бездарну економічну політику держави розраховуємося ми, люди.
У цій ситуації профспілки перервали переговори щодо складання Генеральної угоди... І направили урядові "Протест"… А яку ж позицію зайняли профспілки працівників освіти і науки України? – з цим запитанням ми звернулися до голови профкому КПІ В. І. Молчанова.
– Ставлення до ідеї страйку у працівників нашої галузі неоднозначне. Багато що залежить, зокрема, й від фінансування. Так, скажімо, школи й дошкільні заклади фінансуються із місцевого бюджету, тож перебоїв із зарплатою, як у нас, вони не мали та й з розрахунками за електроенергію, комунальні послуги тощо у них картина інша. Щодо вузів, які "харчуються" із загальнодержавного бюджету, – тут ситуація значно складніша.
… у нас зростає кількість неоплачених рахунків за енергозабезпечення, комунальні послуги, відтак порушується нормальний санітарно-гігієнічний режим. А головне – соціальний захист з боку держави аж ніяк не влаштовує сьогодні працюючих людей. І хоч віднедавна багато хто з викладачів вузу стали "мільйонерами", цієї зарплати вистачає хіба що на хліб насущний, а не на пристойний одяг, гідний людини, й інші "дрібниці" життя – такі як платня за квартиру, транспорт, культурні й духовні потреби...
Але одна справа говорити про своє невдоволення в коридорах, а зовсім інша – виборювати свої права на краще життя, виявивши соціальну свідомість. Методи можуть бути різними: маніфестація, пікетування, мітинги, страйки.
Щодо свідомості – тут вона не завжди спрацьовує. Вже кілька разів було так: профспілкова організація висувала пропозицію, скажімо, пікетувати Верховну Раду – всі голосували "за". А як доходило до діла, то в пікетах стояли Молчанов та ще два-три голови профкому київських вузів…
Освіта втратила свою суспільну цінність, занепав престиж наукової і педагогічної діяльності. Ці обставини призвели до плинності педагогічних кадрів, відтоку спеціалістів у комерційні структури.
Для запобігання подальшому загостренню соціального конфлікту, профспілкові об'єднання вимагають вжити відповідних заходів. Серед них є вимога мораторію на прийняття рішень про підвищення цін на продовольчі товари, перегляд розміру межі малозабезпеченості, відновлення індексації грошових доходів населення та інші заходи соціального захисту….
Отже, бути чи не бути страйку і як нам жити далі, тепер має вирішити кожен за себе, як це ми робитимемо на березневих виборах парламенту.
Шановний сучаснику, чи не нагадує це тобі сьогодення? 22 роки минуло, а підходи у владних кабінетах до долі працюючих людей не змінились – обідрати людину як липку. Тож і зараз організація, яку очолює Віталій Іванович, закликає кожного працівника КПІ до активного висловлення свого невдоволення шляхом участі у черговій, проте не менш доленосній, акції протесту на початку листопада проти підвищення комунальних тарифів та неналежних розмірів заробітної плати.
А ще на сторінках були численні інтерв'ю, новини із засідань профкому, зведення з акцій протесту та мітингів, привітання до ювілеїв, чудові слова вдячності, навіть вірші. А поміж ними – етапи вдячної повсякденної роботи та сімейного затишку, захист дисертацій вихованцями, представлення інтересів університету та його працівників у судах, прес-конференції, народження онука, улюблена дача, де написана не одна стаття, навчальний посібник та монографія, наради, президії міськкому, ЦК, переговори в міністерствах. Відповідальність…