Уже чверть століття студентський гірський табір КПІ "Глобус", що в Карпатах, приймає туристів, залюблених у природу і походи. Табір розташований в унікальному місці – Карпатському національному парку, поблизу Говерли. Тут працюють досвідчені інструктори, уважний і відповідальний обслуговуючий персонал. А про студентство годі й казати. Приїхавши випробувати себе, більшість залишаються відданими горам усі студентські роки. Нерідко вже дорослими вони повертаються сюди знову – навчати і виховувати молодих, надихати власним прикладом.
Головним "господарем" табору по праву вважають його директора – Романа Маха. З дитинства закоханий у гори, серед яких і виріс, маючи професійну освіту, він працював у "Глобусі" інструктором, потім завідував господарством. Коли відчув, що набув організаційного та господарського досвіду, добре розуміється на місцевих реаліях та здатен ефективно координувати діяльність табору, прийняв пропозицію очолити непросте і небагате студентське "господарство".
Перші результати туристи вже відчули: з'явилася свердловина з питною водою, система водопостачання, гаряча вода на кухні, запрацював стаціонарний душ. Розчистили територію, трохи покращили матеріальну частину. Велика проблема не лише в недостатньому фінансуванні, але й в небажанні місцевих компаній працювати з бюджетною установою, занадто складні розрахунки, прискіпливі перевірки. Та всі складнощі в роботі компенсуються захопленими відгуками туристів.
Одна з табірних родзинок цього літа – облаштування похідної бані (на фото). На березі річки склали пічку з величенького каміння, якщо її довго топити, каміння розжариться. Тоді джерело тепла накривають кубічною конструкцією з поліетилену, куди набивається до 10 осіб. Поливаючи каміння водою, отримують пристойний пар, а з м'якими ялиновими віниками – ще й лісовий аромат. Поряд – копанка серед річкових перекатів. Студенти зізнаються, що іноді думка про парну, яка чекає в таборі, допомагає долати гірські переходи.
Попри всі клопоти, керівник не опускає рук і складає плани на майбутнє: прибрати з території високовольтну ЛЕП, налагодити роботу бази хоча б на кілька місяців довше. Адже утримувати господарчу структуру заради двох літніх місяців – велика розкіш. База здатна приймати туристів і взимку (досвід цього року), тут можна влаштовувати виїзні семінари, навчання інструкторів, збори турорганізацій тощо.
Свого директора підтримують і співробітники – команда однодумців-ентузіастів. Із вдячністю говорить Р.Мах про високі професійні якості та самовіддачу головного бухгалтера В.Г.Верьовкіної, фізрука І.Ю.Хіміча та ін.
Валентина Григорівна Верьовкіна – ветеран табору, як ніхто знає його можливості і потреби. Вона щиро вболіває, що недостатнє фінансування не дозволяє забезпечити туристів у походах необхідними калорійними пайками з шоколадом, сухофруктами, згущеним молоком тощо. "Ми не просто база відпочинку, – гаряче доводить вона, – ми гірський спортивний табір зі своєю специфікою і нормативними вимогами. Дуже хочеться донести цю думку до керівництва університету".
Медичний працівник табору, старший викладач ФБТІ, лікар-біотерапевт С.Б.Латенко навчає своїх підопічних – інструкторів і туристів – чутливо реагувати на зміни в їхньому організмі. Не чекати, доки хвороба заявить про себе, а попереджати її всіма можливими способами. "Наш організм – система, яка саморегулюється. Давайте жити з ним у розумінні і злагоді, навіть в екстремальних умовах", – говорить вона. Про табір Світлана Борисівна відгукується із захопленням: природа – унікальна, колектив – прекрасний, інструктори й студенти – ентузіасти, та хотілося б покращити матеріально-технічне забезпечення. Можливо, надавати платні послуги стороннім організаціям.
Еліта будь-якого спортивного табору – його інструктори. Ними захоплюються, в них закохуються, про них складають легенди. Популярними цього літа серед "глобусят" були Сергій Рябуха, Ярослав Марочкін, Олексiй Келiн, Андрій Дубок та ін. Щозміни працює 6 інструкторів "на загонах" і один старший (колись – начальник навчальної частини). На третій зміні "старшинствувати" випало Андрію Дубку – випускнику ПБФ. "З дитинства я був хворобливою дитиною", – розповідає Андрій. (Важко уявити цього спортивного красеня хирлявим і хворобливим. – Авт.) "У похід мене насильно витягли після 4-го курсу. З того часу не розстаюся з горами". Нині спортсмен долає маршрути уже вищої категорії складності. Та з якогось часу у нього з'явилася потреба не лише "брати у гір" – красу, наснагу, силу, а й віддавати – залучати до гірських походів новачків та відкривати їм магію вершин.
"Старший інструктор, – посміхається він, – як адміністратор. Забезпечую взаємодію між персоналом бази, інструкторами, студентами, забезпечую і контролюю безпеку, виконую іншу роботу". На думку автора, Андрій трохи лукавить. Його робота є далекою від адміністрування – натхнення, запал і бажання творити нове характеризують її. Чого лише варта туріада, влаштована наприкінці третьої зміни. Мотузкові переправи (інструктори надали власне спорядження), підйоми, спуски, "рятування" потерпілого – і усе це під пильним контролем старшого інструктора. Встигав ще й коментувати та підбадьорювати команди на етапах.
У планах наставника – залучення до роботи зі студентами досвідчених інструкторів-волонтерів, випускників "Глобуса", організація зимових походів, і головне – поширення інформації про табір та його можливості. "Хочеться показати, що є життя поза межами мегаполісу і комфорту, – ділиться Андрій. – А найвища винагорода – палаючі очі новачків і вони ж, затуманені підступною вологою, при закінченні зміни. І мрія зустрітися знову".
Уявити собі інструктора Сашу Портницького дуже просто – спочатку з'являється посмішка, а потім уже сам. Перше враження – юнак отримує задоволення ("кайф", за його словами) від усього, що його оточує, і від того, чим займається. Йому подобається постійно себе випробовувати, щораз вище "піднімаючи планку". "Після виснажливих підйомів, та ще й коли відповідаєш за інших, з'являється новий погляд на ситуації там, внизу, – ділиться Олександр. – На захмарних вершинах матеріальні статки нічого не варті. Ти сам на сам з природою, стихією. І від твоїх моральних якостей, витримки, досвіду, професійних знань, уміння контролювати ситуацію залежить мікроклімат у колективі, а іноді й здоров'я та життя тих, хто поряд".
Планів у юнака багато – від великих гір до глибоких печер. "Щоб було що в старості згадати".
Студентка ІЕЕ Ксенія Мостепаненко у таборі дві зміни. Закінчила школу інструкторів, пройшла стажування. Їй цікаво спілкуватися з новими людьми, освоювати нові маршрути. Ближні, навколо бази, вже вивчені. На черзі – віддалені. Побутові та матеріальні умови в таборі вважає прийнятними. Головне для неї – піднесена атмосфера, яка надихає, нові й старі друзі-однодумці. Щоб за кілька днів (тижнів) після повернення, сидячи за робочим столом, можна було згадати ті відчуття, коли, перемігши втому, спрагу і спеку, робила останній крок назустріч хмарам і вітру, а навколо – тільки вершини; все решта, неважливе, внизу. І відчуття – хочу в небо.
