У виставковій залі ім. Веніаміна Кушніра ФСП відбулася виставка української народної картини із зібрання автора.
У недалекому минулому інтер'єр української хати, якою б бідною вона не була, завжди мав елементи краси та святості. Це і розписана квітами піч, і ікони в розкішних рушниках на покутті, і народна картина з козаком і дівчиною. Звичайно, років 200 тому улюбленою картиною був "Козак Мамай". Згодом кількість сюжетів збільшилася. На ярмарках народні художники успішно поширювали свої твори серед селян. Неодмінною властивістю народної картини був її мистецько довершений яскравий колорит, який вносив променисту радість в оселю. Власне це були барви розмаїтих квітів, які обов'язково оточували біленьку українську хатку. Що ж до сюжетів, то вони компонувалися з традиційних символічних образів: козак, дівчина, кінь в оточенні: хата, річка, гуси-лебеді, садок, верби і тополі, криниця, човен і на обрії – церква. З цих обов'язкових образів-символів створювалися улюблені та загальнозрозумілі сюжети: "Молодий козак залицяється до дівчини", "Козак прощається з дівчиною". Церква – у вигляді розкішного палацу, яка обов'язково в оточенні хат і до якої урочисто ідуть з дітьми прочани. Згодом з'явилися численні "Оленки" – скорботна уквітчана дівчина з братиком Іванком. Нарешті "Тарас Бульба з синами", яких він зустрічає, або в поході. Це вже творче переосмислення народними митцями картин професійних художників.
У народній інтерпретації ми бачимо твори Пимоненка, Васильківського, Васнецова ("Три богатирі"), які ставали народними і таким чином удостоювалися найвищого визнання.
Українську народну картину цінують, шанують. Її збирають київські колекціонери. Шанувальниками національної народної творчості та мистецтвознавцями українська народна картина визнана як видатне надбання української культури зокрема та всесвітньої культури взагалі.