Традиція ярмаркувати в Україні відома з давніх-давен. На сьогодні найпопулярнішим та, мабуть, і найбільшим торжищем є Сорочинський ярмарок, який став всесвітньо відомим завдяки повісті М.В.Гоголя "Сорочинская ярмарка", що вийшла у світ 180 років тому.
Ярмарок знав різні часи: розквіт у ХІХ столітті, занепад на початку ХХ століття, у 1966 р. – відновлення, на початку 90-х років ХХ століття – знову занепад. Сучасне відродження почалося в 1999 р., коли ярмарок отримав умілих організаторів і нове ім'я – Національний. Свою продукцію тут представляють виробники з усієї країни. А відвідувачів, як стверджують організатори, буває до мільйона. Торік тут установили рекорд України за кількістю одночасно звареного борщу – 1000 літрів, а цього року презентували найбільший коровай, випечений майстрами Салтівського хлібокомбінату Харківської області.
Ярмарок традиційно проходить в останню декаду серпня. Ми побували там 20 серпня – у передостанній день його роботи. Погода стояла сонячна, тепла, хоча і трохи вітряна. Перше враження: автостоянки займають площу вдвічі більшу за ярмаркову. Людей неймовірна кількість. Багато хто в українському національному одязі, жінки й дівчата – у віночках. Чоловіки несуть пакунки з покупками. Вони не ремствують, та рідко хто проходить повз садибу генерального чи пивного партнерів ярмарку, що пропонують "живильну рідину": тут жвава торгівля, цікаві фотосесії, конкурси та змагання.
Не можна було не згадати написане М.В.Гоголем:
"Вам, верно, случалось слышать где-то валящийся отдаленный водопад, когда встревоженная окрестность полна гула, и хаос чудных, неясных звуков вихрем носится перед вами. Не правда ли, не те ли самые чувства мгновенно обхватят вас в вихре сельской ярмарки, когда весь народ срастается в одно огромное чудовище и шевелится всем своим туловищем на площади и по тесным улицам, кричит, гогочет, гремит? Шум, брань, мычание, блеяние, рев, – всё сливается в один нестройный говор. Волы, мешки, сено, цыганы, горшки, бабы, пряники, шапки – всё ярко, пестро, нестройно; мечется кучами и снуется перед глазами. Разноголосные речи потопляют друг друга, и ни одно слово не выхватится, не спасется от этого потопа; ни один крик не выговорится ясно".
На ярмарку можна було придбати безліч різноманітних товарів та сувенірів. Вироби з дерева, металу, каменю та кістки, картини, обереги, вишиванки, іграшки – народні майстри представили всі види декоративно-прикладного мистецтва України. Особливим попитом користувалися автентичні вироби ручної роботи. Промислові підприємства пропонували одяг, взуття, шкіргалантерею, товари повсякденного попиту, посуд, постільну білизну, прикраси: всього не перелічити. Демонструвалися також зразки автомобілів вітчизняного складання, сільськогосподарська техніка, будівельні матеріали тощо. Якщо одночасно уявити собі ярмарок майстрів у Пирогові, плюс кілька спеціалізованих виставок, плюс безліч харчових точок і численні виступи самодіяльних колективів – разом це і буде Сорочинський феномен. Проходили майстер-класи з приготування українських страв, виготовлення ляльки-мотанки, народних іграшок та оберегів, з розпису по склу. На кожному кроці пропонували зробити фото з літературними та історичними героями, біля цікавих експонатів, екзотичних тварин та ін. (такса – 5 грн). Працювали дитячі майданчики. На п'яти сценах виступали мистецькі колективи з різних областей України, Азербайджану та Канади. Відбулося Свято Сала та Свято Галушки.
До речі, про галушки. Хоча на ярмарку "є все", але наших українських галушок знайти нам не вдалося. Тільки на зворотному шляху, кілометрів за 50 по трасі, вдалося поласувати національною стравою та почути рецепт від кухарів.
Щоб оглянути все представлене на ярмарку та навчитися орієнтуватися між садибами, знадобиться чи не весь день. Надвечір продавці починають потихеньку знижувати ціни. Дехто навіть може просто подарувати свій виріб маленькій дівчинці чи жінці, яка сподобалась. Бо в кожен виріб вкладена любов, тому вона робить добрішим і того, хто продає, і того, хто купує.
Усі, хто приїздить на ярмарок, повертаються додому не з порожніми руками. Хто – з гарним виторгом, хто – з вдалими покупками, але всі – з враженнями. Сьогодні Сорочинський ярмарок знає кожен українець, щороку він стає кращим і змістовнішим, і це додає впевненості, що ярмаркова історія України буде довгою і цікавою.
Полтавські галушки. Рецепт від кухаря
Ой, галушечки-галушки, –
Нема в світі краще юшки:
І на салі, і в сметані,
І пшеничні, і гречані, –
Ось які!.. Полтавські галушки!
Найпопулярніша українська страва – борщ. Але ж є ще й вареники, галушки, крученики, узвар тощо. Такого не зустрінеш в жодній іншій кулінарній книзі світу. І якщо вже галушки – то полтавські, адже тамтешня кухня – непередбачувана, смачна й різнобарвна. Як радять фахівці, готувати галушки можна на сироватці, сметані, молоці, кисляку, воді. Борошно пшеничне, гречане, їх суміш, з додаванням манної крупи, білих і житніх сухарів. Розпушувач – сода чи дріжджі. Варять на парі, у воді, на бульйоні чи варяниці цибуляній. (Цибуля підсмажується на салі, додається вода і там їх варять, а потім подають з цим бульйоном.) Галушки можна запікати і смажити. Якщо тісто содове чи дріжджове, можна смажити у фритюрі. Бувають пусті й з різноманітним фаршем: м'ясним, печінковим, овочевим, фруктовим, сирним, з лівером. За формою – прості та фігурні. Подають зі сметаною, вершковим маслом, з різноманітними соусами і підливами, смаженою цибулею.
