У 2017 р. виповнюється 100 років з дня народження видатного вченого, педагога і організатора освіти в Україні Георгія Григоровича Єфіменка.
Г.Г. Єфіменко народився 30 січня 1917 р. в Катеринославі (нині м. Дніпро). Після закінчення школи в 1931 році він вступив до школи ФЗУ Металургійного заводу ім. Петровського, після випуску з якої в 1933 р. на цьому ж заводі працював електриком. У 1935 році вступив до Дніпропетровського металургійного інституту, який закінчив у 1940 р. за фахом "Металургія чавуну", і отримав направлення на роботу на Криворізький металургійний завод. Утім, суворий передвоєнний час вніс свої корективи в його плани.
За два тижні після захисту дипломного проекту він був уже в Західній Україні солдатом навчальної батареї. У лютому 1941 р. його відрядили на Військово-політичні курси Київського особливого військового округу в м. Радомишлі, а вже на третій день війни - до Києва, де він одержав призначення на посаду заступника командира батареї з політичної роботи зенітно-артилерійського полку, який обороняв Київ. У лютому 1943 року він був направлений помічником начальника політвідділу у 8-му зенітно-артилерійську дивізію. Георгій Григорович брав участь у великих операціях на Курській дузі, форсуванні Дніпра, визволенні Києва і України, форсуванні Вісли, звідки почалася знаменита Вісло-Одерська операція з виходом на Одер у лютому–березні 1945 р., а у квітні – наступ на Берлін і його штурм.
Після демобілізації працював інженером-дослідником на кафедрі металургії чавуну Дніпропетровського металургійного інституту, навчався в аспірантурі. Після захисту кандидатської дисертації в 1950 р. був рекомендований директором у Дніпродзержинський металургійний інститут.
У 1955 – 1959 роках Г.Г. Єфіменко – заступник міністра у щойно організованому Міністерстві вищої освіти УРСР, до якого потім приєднали і середню спеціальну освіту. Це був час швидкого розвитку вищих і середніх навчальних закладів, викликаного прискореним економічним зростанням СРСР і підвищеною потребою у фахівцях. Тоді, з ініціативи та за активною участю Г.Г. Єфіменка, були організовані Алчевський гірничо-металургійний інститут, філії великих інститутів у Кадіївці, Запоріжжі, Рубіжному, Сімферополі, Нікополі, Кривому Розі, Вінниці та в інших містах України. Згодом ці філії перетворилися на першокласні вищі навчальні заклади. Весь цей період він за сумісництвом працює на кафедрі металургії чавуну і теорії металургійних процесів Київського політехнічного інституту.
У 1959 р. Георгій Григорович Єфіменко перейшов працювати доцентом на кафедру металургії чавуну Дніпропетровського металургійного інституту, де організував єдину в СРСР проблемну лабораторію підготовки металургійної сировини. На основі виконаних у лабораторії робіт у 1971 р. він захистив докторську дисертацію в Московському інституті сталі і сплавів. З 1970 року працював ректором Дніпропетровського металургійного інституту.
Науково-дослідні роботи Г.Г. Єфіменка були спрямовані на вирішення основних проблем підготовки металургійної сировини, використання її в металургійних агрегатах і управління доменним процесом. Його дослідження привели до створення перших у світовій практиці промислових систем автоматичного регулювання доменних процесів на заводах "Криворіжсталь" і Маріупольському ім. Ілліча. Широкий фронт досліджень у проблемній лабораторії підготовки металургійної сировини дозволив значно поглибити і розширити фізико-хімічні основи спікання залізорудних матеріалів.
Г.Г.Єфіменко разом зі співробітниками лабораторії розробив теорію спікання агломератів і котунів в присутній рідкій фазі, визначив закономірності кристалізації рідкої фази, показав велике значення поверхневих властивостей рідкої фази і магнезитових добавок для продуктивності доменного процесу та якості продукції. В 1966–1970 роках були також розроблені пропозиції щодо збільшення міцності агломерата та котунів. Вони були впроваджені на Криворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті і дали економічний ефектом приблизно 1 млн крб на рік. Крім того, вони закладалися в проекти реконструкції агломераційних фабрик.
Після роботи на посаді ректора Дніпропетровського металургійного інституту починається другий, ще більш продуктивний, період діяльності Г.Г. Єфіменко, який припадає на 1973 – 1984 рр., коли він обіймав посаду міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.
Як міністр Г.Г. Єфіменко багато зробив для розвитку вищої школи України, підвищення рівня підготовки висококваліфікованих фахівців і їх ефективного використання.
Працюючи на цій посаді, Георгій Григорович не поривав зв'язків з Київським політехнічним інститутом – він очолював методологічний семінар професорсько-викладацького складу Інженерно-фізичного факультету і був його активним учасником. Така діяльність дала можливість Г.Г. Єфіменко щедро ділитися з співробітниками і студентами безцінним досвідом в області металургійного виробництва, спонукати студентів до оволодіння фундаментальними знаннями.
Г.Г. Єфіменко був ініціатором створення в 1985 р. науково-дослідної лабораторії нових методів підготовки металургійної сировини на інженерно-фізичному факультеті Київського політехнічного інституту при кафедрі "Фізико-хімічні основи технології металів". Він же став і її першим науковим керівником. У 1988 р. лабораторія була перетворена на загальнофакультетську "Науково-дослідну лабораторію нових процесів і технологій в металургії".
Як науковий керівник лабораторії Георгій Григорович створив основні напрямки діяльності НДЛ:
- Теоретичні і лабораторні дослідження нових перспективних методів підготовки залізорудної сировини для чорної металургії;
- Узагальнення і аналіз світової практики стосовно підготовки для нових металургійних процесів;
- Розвиток технологій виробництва нових видів металургійної шихти;
- Розробка методів оцінки металургійної сировини;
- Дослідження економічних аспектів розвитку чорної металургії України в пострадянський період та розробка наукових основ і стратегії високоефективної технологічної структури чорної металургії України.
Актуальність досліджень лабораторії була обумовлена тим, що шихтові матеріали українського виробництва за своїми характеристиками поступалися європейським. Отож у цій лабораторії визначалися головні стратегічні напрямки і перспективи науково-технічного розвитку чорної металургії, розроблялися пропозиції щодо реалізації науково-технічних і організаційних рішень в умовах України. Г.Г. Єфіменко зробив вагомий внесок у розробку теоретичних основ і технології виробництва високоефективних видів металургійної шихти. Під його керівництвом виросла ціла плеяда яскравих учених – понад 50 докторів і кандидатів наук, і наукова школа з напряму підготовки шихтових матеріалів для металургійних технологій. Він автор понад 200 наукових праць, у тому числі 60 винаходів.
За безпосередньою участю Георгія Григоровича були підготовлені і опубліковані підручники для вишів "Металургія чавуну", "Сталь на рубежі століть", монографії "Сталь і альтернативні матеріали", "Аналіз розвитку і техніко-економічні проблеми прогресу виробництва сталі у світі".
Час роботи Г.Г. Єфіменка на посаді міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР був періодом інтенсивного розвитку українських ВНЗ. Тільки обсяг виконаних у них науково-дослідних робіт зріс майже вдвічі. Були створені сучасні навчально-наукові комплекси теперішніх Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського", Національного університету "Львівська політехніка", Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", Національної металургійної академії України, Національного гірничого університету та ін.
Для Г.Г.Єфіменка як управлінця характерним було активне застосування новаторських аналітичних підходів, заснованих на глибокому аналізі процесів, освоєнні сучасних технологій управління, які він вважав творчою науково-дослідною роботою, надаючи особливого значення розвитку цих методів і підходів у вишах – на всіх рівнях, поширенню передового досвіду через збірники статей з проблем вищої школи.
Так, у травні 1974 р. міністерством були розроблені єдині вимоги до наукової організації, планування і періодичного контролю самостійної роботи студентів, які використовувалися в усіх ВНЗ з 1974/75 навчального року. Це створило необхідні передумови для проведення семестрового контролю самостійної роботи студентів, впровадженого в усіх вишах з 1 вересня 1974 р. При цьому передбачалися єдині терміни підбиття підсумків поточного контролю у вигляді атестації кожного студента з усіх дисциплін. Поточний контроль самостійної роботи і атестація дозволили студентам і викладачам більш раціонально планувати свій час, визначати завдання першорядної важливості і, в підсумку, сприяли підвищенню якості знань. Для автоматизації процедури аналізу цих та інших процесів у міністерстві було створено головний інформаційно-обчислювальний центр.
Великого значення Г.Г. Єфіменко надавав активній науково-дослідній роботі студентів, перетворенню наукових підходів у форму навчання. Після широкого громадського обговорення та ретельної підготовки науково-методичної документації з початку 1975/76 навчального року вишам було запропоновано систему організації науково-дослідної роботи студентів у рамках навчального процесу, яка передбачала такі заходи:
- включення до навчальних планів усіх ВНЗ курсу "Основи наукових досліджень", підготовку і видання відповідної навчально-методичної документації, навчальних посібників, підручників. Програми для цього курсу розробляли профільні (випускові) кафедри вишів з урахуванням специфіки роботи кафедри і відповідних наукових установ. Слід зазначити, що і сьогодні цей курс існує в багатьох вищих навчальних закладах;
- включення до навчальних планів мінімально необхідної кількості годин (від 140 до 200) для науково-дослідної роботи студентів у навчальний час для вивчення загальнонаукових предметів, базових і профільних дисциплін при виконанні лабораторних, курсових і дипломних робіт, спецпрактикумів, у реальному проектуванні в період навчальних і виробничих практик, дослідницьких практик за темами дипломної роботи тощо;
- обов'язкове проведення профільними (випусковими) кафедрами студентських наукових семінарів як підведення підсумків науково-дослідної роботи.
Занадто централізована система управління вищою освітою в країні стримувала творчу ініціативу і часто не давала можливості втілювати у життя навіть ці безумовно потрібні новації. Але сьогодні можна сказати, що багато задумів Г.Г. Єфіменка, можливо, в дещо інших формах, усе ж реалізовані. Йдеться, наприклад, про задум щодо створення Республіканського науково-дослідного інституту вищої школи (тепер це – Інститут модернізації змісту освіти МОН України); Музею історії техніки, аналог якого створено при Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського"; про запровадження Державної премії в галузі освіти; про створення багатоступеневої системи освіти з використанням бази середніх спеціальних навчальних закладів (яких на той час налічувалося приблизно 730); про запровадження широкого кількісного аналізу оцінки знань. Нині цю ідею реалізовано у вигляді практики зовнішнього незалежного оцінювання діяльності університетів, взагалі застосування елементів Болонського процесу в тому розумінні, що, як свідчить напис на стінах Болонського університету, "Без науки немає університетів", і багато іншого. Все це дає підстави стверджувати, що ідеї Г.Г.Єфіменка актуальні й сьогодні і успішно реалізуються в сучасній Україні.
У своїй діяльності Г.Г. Єфіменко надзвичайно великого значення надавав роботі з людьми, вихованню нового покоління керівників. Варто відзначити, що під його безпосереднім керівництвом починали свою роботу такі видатні очільники вищих навчальних закладів, як академіки НАН України ректори Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Л.В. Губерський, Національного технічного університету України "КПІ ім. Ігоря Сікорського" М.З.Згуровський, Національного гірничого університету Г.Г. Півняк і багато інших.
Г.Г. Єфіменко був депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради Української РСР (1974 – 1985 рр.). Він лауреат Державної премії УРСР (1983 р.), нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Трудового Червоного Прапора, медалями "За визволення Варшави", "За взяття Берліна","За перемогу над Німеччиною","За доблесну працю","50 років Збройних сил СРСР", "20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.".
У діяльності члена-кореспондента НАН України, професора, доктора технічних наук Георгія Григоровича Єфіменка, який пройшов горнило Великої Вітчизняної війни і всі щаблі науково-педагогічної роботи у вищому навчальному закладі, гармонійно поєднувалися вимогливість з повагою і довірою до підлеглих і колег, йому була притаманна висока культура спілкування.