21 травня Валентин Порфирович Яценко, визначний учений, науковець, професор, д.м.н., заслужений діяч науки і техніки України, двічі лауреат Державної премії України, засновник Міжуніверситетського медико-інженерного факультету, директор Навчально-наукового медико-інженерного центру (ННМІЦ) – відзначив своє 75-ліття!
Народився майбутній учений на Далекому Сході в сім'ї військовослужбовця. Батькова служба вимагала частих переїздів, тож маленький Валя мешкав та навчався в Ленінграді, Сибіру, на Далекому Сході, у Грузії та Вірменії. Згодом родина повернулася на Україну (1951 р.), де й здійснилася юнацька мрія – здобути медичну освіту та стати хірургом.
У 1954 році закінчив 47 київську середню школу, і того ж року вступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця. Після закінчення інституту в 1960 році молодий хірург починає працювати в Миронівській районній лікарні Київської області.
Напружена робота (за 2,5 року зроблено понад 350 операцій) стала важливим етапом становлення майбутнього вченого. Саме в цей час (1963 р.) вийшла друком його перша наукова праця "Два случая гастрогенной тетании".
Захоплення пластичною хірургією, намагання реалізувати наукові ідеї, які виникали під час практичної роботи, привели його на посаду молодшого наукового співробітника Київського НДІ гематології та переливання крові. Там доля звела з видатним морфологом України Миколою Зазибіним, який запросив молодого науковця до Київського медінституту, де Валентин Порфирович у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену питанням консервації та трансплантації периферійних нервів, а в 1980-му став доцентом.
Під впливом М.М.Зазибіна почала формуватися багатогранна наукова діяльність Валентина Яценка. У цей час в експериментальній хірургії активно впроваджували медичні полімери. Протягом кількох років Валентин Порфирович проводив складні операції з алотрансплантації аорти, вивчав процеси реагування живих організмів на полімерні матеріали. Молодий учений відчував, що морфологічна наука не може плідно розвиватися без знання точних наук. Це спонукало Валентина Порфировича до заочного навчання на фізико-математичному факультеті Київського педінституту, який він успішно закінчив у 1979 р. Друзі та колеги могли лише здогадуватися, якими напруженими та безсонними були ці чотири роки для молодого доцента.
Набуті знання дали новий поштовх науковій діяльності В.П.Яценка. У 1982 році за вивчення математичних закономірностей біодеструкції полімерів медичного призначення Валентин Порфирович разом з групою вчених одержав свою першу Державну премію України в галузі науки і техніки.
У 1987 р. вчений захищає докторську дисертацію. Вперше у світі унікально зроблені операції та морфометричні дослідження дозволили встановити закономірності формування реактивних, адаптивних та компенсаторних змін периферійної нервової системи в онтогенезі. За значний внесок у розробку фундаментальних проблем де- та регенерації, консервації та трансплантації периферійних нервів проф. В.П.Яценку, разом із видатними нейрохірургами України, в 1996 році було вдруге присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки – за розробку та впровадження нових методів діагностики та хірургічного лікування ушкоджень периферійної нервової системи, організацію спеціалізованої хірургічної допомоги в Україні.
Валентин Порфирович – здібний організатор. Очолюваний ним (1987-2003 рр.) колектив Науково-дослідного лабораторного центру НМУ за 10 років став одним із провідних наукових підрозділів вищих медичних закладів України, де протягом цього терміну більше ніж 50 кандидатів та 25 докторів наук виконали фрагменти своїх наукових досліджень. Він особисто підготував 1 доктора та 7 кандидатів наук.
В.П.Яценко є автором понад 300 наукових праць, серед яких 2 монографії, 10 винаходів, 192 статті та методичних видання. Він постійний учасник міжнародних наукових форумів.
Наукові напрями, представлені в опублікованих працях проф. В.П.Яценка: нейроморфологія та морфометричний аналіз; полімери в медицині; космічна біомедицина; інформатика та математичні методи в теоретичній та прикладній медицині; експериментальна медицина (лазерні технології, кріоконсервація, кардіологія, пульмонологія, радіологія); клінічна медицина та клінічна морфологія.
Професор В.П. Яценко протягом 20 років очолював студентський науковий гурток кафедри гістології, цитології та ембріології НМУ, а в 1994 році створив студентський науковий центр при НДЛЦ НМУ.
Міжнародна науково-громадська діяльність професора В.П Яценка відома далеко за межами України.
У 1992 р. на запрошення Чапел Хілл університету (США) Валентин Порфирович читав там лекції для студентів вищих медичних закладів. У 1992–1994 рр. В.П. Яценко як проректор з міжнародного співробітництва медуніверситету був координатором програми партнерства США – Україна, що завершилася створенням першого в Україні Центру охорони матері та дитини (Київ). У 1994 р. у складі делегації України як координатор напряму "Телемедицина" брав участь у переговорах між NASA та Національним космічним агентством України, а в 1995-му вперше за всю історію існування НАТО доповідав на засіданні секції Аерокосмічної медицини про здобутки українських науковців. У 1996 р. за рішенням МОЗ та Академії медичних наук В.П. Яценка призначили куратором наукового напряму "Аерокосмічна медицина", метою якого є об'єднання можливостей закладів МОЗ та АМН України для формування національної та міжнародних космічних програм.
У 2001 р. Валентина Порфировича запрошено на роботу до НТУУ "КПІ" на посаду завідувача кафедри медичної кібернетики та телемедицини. А в 2002 р. він стає деканом щойно створеного (з ініціативи ректорів НМУ ім. О.О. Богомольця академіка Е.Г. Гончарука та НТУУ "КПІ" академіка М.З. Згуровського) міжуніверситетського медико-інженерного факультету. Працював на цій посаді до 1 вересня 2011 року.
Професор В.П.Яценко обраний дійсним членом Міжнародної академії інтегративної антропології, Міжнародної академії патологів, академіком-радником Міжнародної академії наук вищої школи, чл.-кор. Академії технологічної кібернетики України та Міжнародної академії астронавтики (Париж).
Валентин Порфирович багато зусиль докладає для підтримки молодого покоління, надихає на досягнення нових горизонтів, ніколи не відмовить у консультації чи допомозі. Він є надзвичайно чуйною, доброю, порядною та чесною людиною. Працювати з Валентином Порфировичем було, є та буде честю як для молодих науковців, так і для досвідчених учених.
Друзі, колеги та студенти від щирого серця бажають шановному Валентину Порфировичу багато натхнення та сил для здійснення всіх його планів, проектів та ідей, а також міцного спортивного здоров'я і довголіття!
Ми Вас любимо та шануємо!