У 1967 році студент 2-го курсу електроакустичного факультету Володимир Янковий прийшов до редакції газети Київського політехнічного інституту і запропонував свою невелику статтю. В редакції з розумінням поставилися до молодого дописувача – підтримали, схвалили і запропонували теми для написання нових статей. І от уже більш як півстоліття дипломований інженер і науковець В.В. Янковий, у якого, до речі, понад 100 наукових статей та методичних розробок, працює в редакції газети – спочатку як позаштатний кореспондент, а з 2001 року – як головний редактор. Днями Володимиру Васильовичу виповнилося 70. Кореспондент "КП" поспілкувався з ювіляром.
– Володимире Васильовичу, коли ви вперше відчули себе журналістом?
– У газету мені захотілося написати, коли ще навчався в школі. І написав! Спочатку коротку замітку в газету "Молода гвардія", а потім і невеликі статті в ту саму газету. Допомагала мені, першим моїм редактором була Ася Хомська. В цей же час розпочав співпрацю і з республіканським журналом "Знання та праця".
– А після вступу до КПІ писати в газету продовжували?
– В КПІ почав здобувати професію інженера, і з не меншим бажанням мені хотілося опанувати українську мову і писати з метою публікації в газеті – замітки, статті, репортажі. До цього часу пам'ятаю своє хвилювання, коли у свіжому номері газети бачив свій матеріал. Я з вдячністю згадую співробітників тодішньої редакції газети КПІ, які, можна сказати, опікувалися мною, і зрештою допомогли досягнути певної журналістської майстерності. Не можу не згадати їхні імена – Борис Мирський, Олександр Туренко, Жанна Лянна, Лариса Сацюк та ін. Йшли роки, змінювався склад редакції, але ці люди зайняли в моїй долі як журналіста особливе місце. І, звичайно, назавжди відклалося в пам'яті напутнє слово ректора Михайла Згуровського під час призначення мене головним редактором – зробити газету літописцем життя університету.
– За період вашого перебування на посаді головного редактора газета постійно вдосконалювалася, у 2002 році її було визнано найкращим виданням серед газет ВНЗ України. Розкажіть докладніше, що саме змінювалося?
– Газета завжди змінювалася – поряд із зміною назви змінювався формат, концепція. Ми ж почали робити акцент на висвітленні актуальних подій і проблем у житті університету, ефективних новітніх наукових і технічних розробок. Суттєве місце на сторінках газети відводилося відображенню діяльності саме молодих учених і студентів. І прийшло визнання – ми отримали перемогу у Всеукраїнському конкурсі ЗМІ "Золоте перо" (номінація – Краща газета вищих навчальних закладів України).
– За період роботи в редакції у вас, Володимире Васильовичу, мабуть, було чимало пам'ятних моментів. Могли б згадати хоча б деякі з них?
– Назавжди запам'ятав, коли мене, студента 4-го курсу, призначили відповідальним за випуск газети до 100-річчя з дня народження Леніна. На той час існував справжній культ цієї особи, і підготовці номера газети, присвяченого Леніну, партійні органи надавали величезного значення. І я впорався, та так, що був нагороджений премією. Пам'ятними були візити президентів України до КПІ – Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Петра Порошенка, які потрібно було коментувати на сторінках газети. Особливої ретельності потребувало висвітлення зустрічей з представниками відомих університетів США, Франції, Китаю, Японії, Кореї та інших країн.
До речі, торкаючись міжнародного співробітництва, згадую, що брав активну участь у налагодженні тісних контактів з Варшавською політехнікою. Також відповідальним і пам'ятним був для мене період, коли я виконував обов'язки прес-секретаря університету.
– Володимире Васильовичу, нещодавно вийшла з друку книга "Київська політехніка: початок історії", яка написана вами у співавторстві з Дмитром Стефановичем. Можу засвідчити – книга пізнавальна, цікаво написана. Чи маєте ще книги у своєму доробку?
– Так, крім названого вами видання, вийшли книги "Основи виробничого підприємництва" (у співавторстві) і "Київська політехніка: витоки". Також в електронному варіанті вийшла книга "У ритмі життя". Це був, по суті, збірник моїх статей у вітчизняних газетах "Дзеркало тижня", "День", "Українська технічна газета", "Київський політехнік" та журналах "Столичний регіон", "Київський вісник", "Київський журналіст", "Пам'ять століть".
– Чим ще, крім роботи в газеті, ви захоплювалися?
– Багато читав, як же без цього. Трохи писав вірші. А ще брав участь у спортивних змаганнях. Став кандидатом у майстри спорту з греблі на байдарках. На байдарці-двійці в республіканських перегонах "Кубок Дніпра" на 1000 м в 1966 році зайняв 2-ге місце.
– Напередодні вашого ювілею ви отримали нагороду – Почесний знак Національної спілки журналістів України "За особливі заслуги". Щиро вітаємо вас з цією відзнакою, бажаємо вам доброго здоров'я і, головне, Володимире Васильовичу, за жодних обставин не втрачати оптимізму!
– Дякую. Буду прагнути цього.