Восени галереї-клубу “ЕХО” виповнилось 5 років. Цей затишний мистецький центр існує при Інституті енергозбереження і енегоменеджменту . Його засновник та “ідеолог” – завідувач лабораторії кафедри екології Володимир Павлович Пушкін (з таким відомим гучним прізвищем просто гріх не бути причетним до мистецтва) – розповів нам про те, з чого розпочинало “ЕХО” і для чого воно було створено взагалі.
Ще перший ректор КПІ В.Л.Кирпичов зазначив, що справжній інженер повинен бути також і художником. Взагалі ж, кожна людина має стати художником, художником своєї справи, тоді й робота – цікава, і життя веселіше. За радянських часів на стінах у навчальних корпусах КПІ було розвішано чимало монументальних картин, дипломних робіт студентів художнього інституту. Капеішники щодня “спостерігали” естетику, щось відкладалося в пам'яті, свідомості, і, таким чином, краса йшла в маси. Зараз, на жаль, як у школах, так і у вузах дуже мало уваги приділяється духовному розвитку молоді. Учні і студенти здебільшого мають приблизне уявлення про мистецтво. Тому Володимир Павлович вирішив створити такий мистецький клуб, де б студенти КПІ мали змогу від творчих людей дізнатися більше про прекрасне.
Що ж таке “ЕХО”? Якщо розшифрувати це слово – “енергія художнього образу”. Назва – не випадкова.
В. Пушкін переконаний, що будь-який художній образ несе в собі певну енергію. Митцю завжди хочеться донести до людей своє світосприйняття, переживання, емоції. Недаремно ж, відвідуючи виставку талановитого художника, відчуваєш приплив сил, хочеться й самому щось творити (це також стосується і музики, й поезії). “ЕХО” об'єднало під своїм дахом творчих людей КПІ, небайдужих до мистецтва. Раз на місяць проводились
вечори, на яких поціновувачі мистецтва із задоволенням спілкувалися, читали поезію, виконували авторські пісні...
Пізніше були організовані екскурсії для студентів ІЕЕ “Мистецька абетка”, на яких молоді доступно й цікаво розповідали про основні жанри живопису, декоративно-прикладного мистецтва, показували приклади таких робіт. У лабораторії, де проводяться такі незвичні для “студентів-технарів” екскурсії, затишно і красиво, стіни прикрашають картини, скрізь дуже багато квітів, та найцікавіше – нагорі... Якщо піднятися сходами, ви потрапите до справжньої майстерні. Кімнатка невелика, але в ній стільки всього цікавого, що аж дух перехоплює! Роздивившись навколо, розумієш, що потрапив у світ фантазії митця. Улюбленим хобі Володимира Павловича вже понад 15 років є різьба по дереву, яка пізніше набула рис декоративно-прикладного мистецтва. Йому подобається експериментувати з образами тварин. Зокрема, майже десяток картин об'єднані тематичною назвою “Рибний день”. На них зображені різноманітні жителі підводного царства, а спільним мотивом є ключ як символ пошуку людиною розгадки таємниць світового океану. Деякі інші роботи під загальною назвою “Ковчег Ноя” вражають своєю різноманітністю. Яких тут тільки звіряток і звірів не побачиш! Слоненя, бик, верблюд, кіт... Та в роботах Володимира Пушкіна присутня не тільки декоративність і естетика, кожна з них втілює певну ідею, розкриває задум автора. Наприклад, на деяких картинах під назвою “Маленька людина” люди зображені зовсім невеличкими поряд з комахами. Автор таким чином показує, що людина насправді – “не цар і б ог” на цій з емлі, а така ж частина в сесвіту, як інші створіння.
Відвідувачі можуть також ознайомитися з “монументальними полотнами” Володимира Пушкіна. Це великі роботи із серйозним смисловим навантаженням. Триптих має назву “Єдинство”, він присвячений вічним темам єдності й братерства трьох людських рас, незвіданим просторам космосу, таїні світового океану. Автор переконаний, що кожна робота повинна справляти враження як здалеку, так і при близькому розгляданні, тому він старанно працює над найменшими деталями. Скільки ж часу потрібно, щоб створити один такий шедевр? Митець філософськи зазначає, що потрібно три роки придумувати сюжет, ідею, й місяць, щоб фізично втілити цей задум. Для своїх робіт Володимир Павлович використовує різні матеріали, переважно природні: шкіру, мотузки, мішковину, хутро іноді скло. Головне, щоб вони гармонійно поєднувались з деревом, не відволікали увагу і не захаращували картину. Велике значення також має колір і фактура обраних матеріалів.
На традиційне журналістське запитання про плани на майбутнє і подальшу долю “ЕХО” Володимир Пушкін багатозначно посміхається. Плани грандіозні, ідей дуже багато! Для початку хотілося б вивести “ЕХО” на університетський рівень, щоб студенти всіх факультетів НТУУ “КПІ” дізнавались про мистецтво; “поширити” красу на всі аудиторії й лабораторії, щоб молодь оточували не тільки парти, стільці й прилади, але й квіти, картини; відкрити музей свого імені... А чому б і ні? Вистачило б на все часу.
До речі, Володимир Пушкін – заслужений працівник культури НТУУ “КПІ” або “заслужений культурист”, як він сам себе жартома називає. Це почесне звання він отримав після проведення минулого року його персональної виставки. “Дружить” зі студентських років він також і з гітарою, виконує авторські пісні, щороку бере участь в університетському конкурсі “Таланти КПІ” і, як справжній митець, не збирається зупинятися на досягнутому.
Святкування 5-річчя галереї-клубу “ЕХО”, цього невеликого, але такого важливого для культурного життя КПІ свята, проходило в колі друзів. Лунали пісні, поезія, а родзинкою вечора став “танець живота” у виконанні Ганни Коляди з факультету лінгвістики під супровід справжнього народного іранського інструменту дутару.
Перша “п'ятирічка” позаду. Сподіваємося, що ще не раз організатори і гості “ЕХА” збиратимуться на святкування чергового ювілею мистецького клубу, а студенти нашого університету, завдяки цим ентузіастам, митцям і просто цікавим людям, долучатимуться до прекрасного, дізнаватимуться багато нового про мистецтво і прагнутимуть зробити своє життя естетичним і красивим.