Мікульонок Ігор Олегович. Шлях винахідника

Доцент кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв (МАХНВ) Ігор Олегович Мікульонок, більше відомий серед студентів як заступник проректора з науково-педагогічної роботи (навчально-виховний напрям), за підсумками 2005/2006 навчального року був визнаний кращим винахідником нашого університету.

У вересні Вчена рада НТУУ «КПІ» присвоїла йому почесне звання «Заслужений винахідник КПІ». З ним зустрівся наш кореспондент.

– Розкажіть трохи про свої винаходи.

– На сьогодні маю авторські свідоцтва СРСР та патенти України та Росії майже на три сотні винаходів і корисних моделей, понад три десятки з них впроваджено у виробництво (переважно у ВАТ «Більшовик», м. Київ).

Найбільше винаходів у галузі хімічного і загального машинобудування, процесів та обладнання переробки полімерів і матеріалів на їх основі. Але «поле» моєї винахідницької діяльності не обмежується рамками моєї спеціальності. Маю винаходи в усіх розділах міжнародної патентної класифікації.

У розділі А це медична банка, хірургічна пилка, пристрій для гемосорбції, каструля;

  • В – різноманітні болти, гайки, шпильки, колесо;
  • С – способи очищення стічних вод, пристрої для культивування мікроорганізмів;
  • D – пристрої для оброблення тканин та виробництва паперу;
  • Е – листовий матеріал, армувальний елемент;
  • F – металорізальні різці, кондиціонер;
  • G – пристрій для випробування виробів на герметичність;
  • Н – пристрій для маркування електричних кабелів.

– Ви сказали, що один з винаходів – колесо. Розкажіть, будь ласка, докладніше.

– Колеса важких автомобілів, таких, які перевозять десятки, а то й сотні тонн вантажу, виготовляють із суцільної гуми. Під час руху колесо нагрівається, що прискорює старіння гуми і зменшує термін служби колеса. Я запропонував конструкцію, в якій за допомогою пристрою, на основі теплової труби, теплота від шини ефективно відводиться до ступиці колеса. Такий же принцип – тепловідвод за допомогою теплових труб застосував в іншому винаході – хірургічній пилці.

– З чого почалось Ваше винахідництво?

– Перший винахід зробив під час роботи над дипломом у середині 80-х років уже минулого сторіччя.

– А що було далі?

– А далі була робота в СКБ Київського ВО «Більшовик». Хоча після закінчення КПІ у 1986 р. був залишений на кафедрі, з 1986 по 1991 рр. фактично працював на заводі. Кафедра виконувала роботу з розробки обладнання для переробки полімерів. Замовником був завод «Більшовик», і ці шість років я майже весь робочий час перебував на заводі, завдяки чому набув безцінного досвіду.

Колись видатний металург, випускник КПІ академік Іван Павлович Бардін говорив, що «правильне виховання інженера на початку його діяльності має не менше значення, ніж виховання у втузах. Інженер, що вийшов з інституту, має отримати «термічну обробку» у заводській обстановці». І я з цим цілком згодний, бо відчув це на собі.

Робота інженера на заводі вимагає від нього постійного самовдосконалення, адже робітники бачать його наскрізь (як, до речі, і студенти в університеті бачать наскрізь будь-якого викладача): нема нічого гіршого, коли молодий спеціаліст, «роздуваючи щоки», намагається виглядати досвідченим фахівцем. Ніколи не треба соромитися того, що ти чогось не знаєш і вимушений звернутися по допомогу, наприклад, до слюсаря, токаря або апаратника.

Коли маєш справу з виробництвом, з робітниками на виробництві, то, або ти знаєш і вмієш щось зробити, і завойовуєш авторитет, або – не вмієш і при цьому не бажаєш нічому навчитися, і тебе зневажають. І тоді ніякі дипломи і звання не допоможуть. Мені приємно, що і зараз ті робітники, з якими я колись працював, ставляться до мене з повагою.

Досвід роботи на виробництві для винахідника – безцінна школа.

А перед заводом було навчання в КПІ і фундаментальна підготовка, яку отримав на кафедрі професора Ю.Ю.Лукача. Хочу звернути увагу на унікальність цієї підготовки. Якщо, скажімо, студенти ХТФ вивчають певні процеси, а студенти ММІ – обладнання, то випускники нашого інженерно-хімічного факультету (колишнього факультету хімічного машинобудування) мають знати і обладнання, і процеси, які в ньому відбуваються. Тобто бути людьми енциклопедичних знань.

Далі, процеси, якими ми займаємося, – перегонка, сушіння, екстракція, екструзія – застосовуються як у хімічній, так і в нафтохімічній, нафтопереробній, харчовій, біотехнологічній та інших галузях промисловості. Тому наші випускники можуть працювати в найрізноманітніших галузях і не лише в промисловості.

До речі, на момент отримання диплома інженера-механіка я вже мав досвід роботи вантажником, транспортувальником, слюсарем механоскладальних робіт, токарем, фрезерувальником (правда, не вище третього розряду).

– Таким чином, для себе я відмічаю дві складові Вашого винахідництва: фундаментальна підготовка, отримана в КПІ, і досвід роботи на виробництві.А які ще Ви б назвали складові успіху?

– Великим плюсом було те, що я почав займатися винахідництвом за часів СРСР, тому що в СРСР була перевіряльна система технічних рішень. Заявки на винахід проходили дуже жорстку експертизу. І таким чином вчився в експертів. Сьогодні в Україні впроваджено як перевіряльну (для винаходів), так і заявну (для корисних моделей) системи, за яких патент можна отримати майже на що завгодно – треба тільки правильно з формальної точки зору оформити заявку.

Звичайно, велике значення має досвід складання формули і опису винаходу. Спершу мені допомагали старші товариші, а сам почав грамотно складати заявки на винаходи після того, як подав їх не один десяток.

Це мистецтво – добре складати формулу винаходу, опис. Коли читаєш описи винаходів, то часом просто дивуєшся, які, м’яко кажучи, неякісні бувають описи. Найбільш яскравий приклад, що мені трапився, – патент на один з безалкогольних напоїв, в якому написано, що для його виробництва використовується артезіанська вода з певної глибини, скажімо 190 м. Варто комусь застосувати воду, видобуту з глибини 191 м (що аж ніяк не погіршить якість кінцевої продукції), і патент обходиться.

– А теорія вирішення винахідницьких задач Вам допомагає?

– Так, але я цим «не зловживаю». Найчастіше я просто бачу недосконалий виріб, недоліки якогось інструменту, бачу, як його покращити – і роблю винахід. При цьому намагаюся зробити винахід якомога простішим. Але ця простота не означає, що цінність винаходу має зменшитися, навпаки: складне винайти дуже просто, а от просте – складно. Ще Григорій Сковорода казав: «Ми вдячні Всевишньому за те, що він створив світ таким, в якому усе просте – істинне, а все складне – фальшиве».

Коли працював на заводі, регулярно проглядав бюлетені відкриттів та винаходів, бачив їхні недоліки – і робив винаходи, пропонуючи свої вдосконалення.

Сьогодні, якщо є бажання, час і гроші, можна дуже просто отримати сотні патентів. Але кому ці патенти будуть потрібні?

– А Ви вчилися тонкощам оформлення заявок самі, чи ще й спеціально?

– Вчився. У 1990 році закінчив факультет методології технічної творчості Київського інституту технічної творчості і патентознавства Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів (ВТВР) і отримав кваліфікацію методиста технічної творчості ВТВР.

У середині 90-х років працював провідним спеціалістом (за сумісництвом) в одній з найбільш авторитетних фірм патентних повірених України. У 1995 р. закінчив Харківський державний політехнічний університет, здобувши другу вищу освіту та отримавши диплом спеціаліста за спеціальністю патентознавець. Пройшов стажування у Всеросійському науково-дослідному інституті державної патентної експертизи Роспатенту.

– А свій досвід передаєте студентам?

– З кінця 90-х років на кафедрі МАХНВ викладаю дисципліну «Основи інтелектуальної власності» спочатку для студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр, а потім – і бакалавр. Підготував навчальний посібник «Основи інтелектуальної власності» (у 2005 вийшло третє видання) і методичні вказівки з цієї дисципліни.

Майже всі мої дипломники отримують патенти. Маю понад 40 студентів-співавторів.

– Що б Ви порадили студентам?

– Нехай це звучить банально, але раджу наполегливо опановувати майбутню спеціальність. Тим більше, що для цього є всі умови: такої фундаментальної і всебічної освіти, яку можна отримати в Київській політехніці, не отримаєш більше ніде. І при цьому, за словами того ж І.П. Бардіна, намагатися не тільки знати, але й розуміти ті або інші явища природи, самостійно розбиратися в них, що за деякими відомими критеріями надасть змогу визначати нові невідомі факти. Треба добиватися насамперед не знання, а розуміння предмета, адже різниця між знанням і розумінням суттєва: знання досягаються пам’яттю, а розуміння – розумом.

Nov 3, 2006 || Автор: Спілкувався В. Миколаєнко