Сергій Вікторович Сидоренко – кандидат технічних наук, доцент кафедри хiмiчного, полімерного та силікатного машинобудування ІХФ. З Київською політехнікою його пов’язує велична цифра 50 – саме стільки років Сергій Вікторович пропрацював тут викладачем. І чого тільки в його житті не траплялося за ці понад 50 років!
Початок виявився важким. Адже Сергій Вікторович був сином «ворога народу», репресованого і розстріляного. Така «характеристика» легко могла відібрати у людини все. Тож фактично нездійсненним здавалось те, чого зумів досягти у шкільні роки Сергій Вікторович, – отримати золоту медаль. Ще одне досягнення – посада секретаря комсомольської організації – дозволило вже тоді проявити себе Людиною: Сергій Вікторович пішов урозріз з думкою керівництва і став на захист дівчини, яку мали вигнати за дрібне порушення.
Кажуть, що хороша людина хороша в усьому. Певно, що це відповідає дійсності і для Сергія Вікторовича – легко йому давалося не лише навчання, але й спорт, та ще й не один: вправний він був і у футболі, і в легкій атлетиці.
До Київського політехнічного інституту Сергій Вікторович вступив на факультет хімічного машинобудування. За студентські роки назбиралося багато пригод, однак хотілося розповісти про наполегливість майбутнього науковця: коли йому важко давалася нарисна геометрія, він щодня по півтори години самостійно займався і склав іспит на «відмінно». Хоча їх йому не доводилося складати так вже й часто: більшість отримував автоматом. Тож нині як викладач він керується принципом ніколи не ставити оцінки менше тієї, на яку студент знає.
Робота на кафедрі, після закінчення інституту, окрім викладацької частини, була наповнена і організаторською – Сергій Вікторович обіймав посаду начальника штабу праці КПІ в період великого будівництва інституту (1974-1981 рр.), коли навчально-виробничі площі КПІ зросли втричі. Пройшов він і «деканатську школу», адже на початку 80-х років працював заступником декана факультету хімічного машинобудування з навчально-виховної роботи.
У викладацькій роботі Сергія Вікторовича була і «спекотна» смуга – робота в Конакрійському університеті Гвінейської Республіки. Для цього довелося вивчити французьку, однак завдяки цьому він має розроблених 2 курси лекцій саме цією мовою. І в Гвінеї Сергій Вікторович здобув повагу своїх студентів – разом зі студентами працював над модернізацією установки для виготовлення цукатів. Робота на Африканському континенті не була легкою: хвороби, антисанітарія, а ще, приїхавши до Конакорійського університету довелося читати не ті курси, про які було домовлено спочатку. І знову Сергій Вікторович довів, що він справжній професіонал.
За піввіку своєї роботи Сергій Вікторович склав вісім курсів лекцій, з яких чотири – нові. На його рахунку 130 друкованих робіт, більше 20 патентів та понад 20 методичних розробок.
Він і тепер не зупиняється на досягнутому і продовжує роботу над різними науковими питаннями: теплообмін без зміни та при зміні агрегатного стану теплоносіїв, теплообмін при полімеризації полімерів, сушка листових, сипучих матеріалів, адсорбція слабко концентрованих розчинів, створення та регенерація ефективних адсорбентів, дослідження критичних теплових потоків нанорідин. Окрім Київської політехніки, Сергій Вікторович співпрацює з Інститутом газу НАН України.
Як викладач Сергій Вікторович завжди стояв на боці студентів, витрачав на них без міри часу – і вони залишились йому за це так само без міри вдячними. Чесність, порядність, людяність, любов до своєї роботи, відданість своїй справі, товариськість і надійність – такими словами характеризують його колеги.
Про Сергія Вікторовича Сидоренка хотілося б розповісти ще багато всього хорошого. Хай і надалі йому славно працюється в Київській політехніці. Чекатимемо на 60-річний ювілей його викладацької діяльності.