Для зв'язки слів чи для емоційної розрядки ?
Свого часу турецькому мандрівникові Елії Челебі, який у XVIII столітті подорожував Україною, вдалося почути і записати аж чотири лайливі вислови, що побутували серед українців: дідько, свиня, чорт; щезни, собако.
Без сумніву, якби той турецький мандрівник потрапив у наші краї в теперішні часи, то був би вражений не лише кількістю і "якістю" нецензурної лайки, яку вживають українці (особливо молоді), а й тим, що багато хто з них використовує нецензурні слова як артиклі, для "зв'язки слів", так би мовити.
- А шо тут особєнного? - огризнувся студент Львівської політехніки, який на східцях головного корпусу університету щось голосно розповідав товаришеві, щедро присмачуючи свою розповідь матюками. - Привичка така... А шо, комусь мєшає?
- От послухаєш розмову деяких наших студентів, і вуха в'януть, - каже студентка інституту економіки та менеджменту Львівської політехніки Ліана Козик. - Я знаю таких хлопців, для яких нормальні слова - наче вставка в суцільно ненормативну лексику. Мені ж матюки ріжуть вухо і викликають огиду.
Зустріла я й таких студентів, які, визнаючи за собою звичку лихословити, вважають, однак, цю звичку кепською і некультурною.
- Ну так, вживаємо часом для "зв'язки слів", "для плавності мови" міцні словечка. Але лише у своєму студентському середовищі, - зізнаються студенти інституту хімії та хімічних технологій Львівської політехніки Ігор та Олег.
- При старших чи дітях, вважаємо, робити це негарно.
А ось студент інституту будівництва та інженерії довкілля Олег вважає, що цілком міг би обійтися без матюків. Але все ж нецензурні словечка інколи та й зриваються з вуст - особливо, як хтось його виведе з рівноваги.
Використати перчене слівце у пікових емоційних ситуаціях може й доцент кафедри української мови Львівської політехніки Ірина Фаріон.
- Якщо людина збуджена, вона може викинути негативну енергетику через ненормативну лексику, - каже пані Ірина. - Звичайно, якщо ця збуджена особа перебуває у рідному середовищі. Боже борони це робити на роботі, у студентській аудиторії, при дітях тощо. Я не пуританка у вживанні ненормативної лексики для емоційного розрядження. Я пуританка щодо вживання суржика - отих "тіпа", "вабщє", "карочє" - щоденно, незалежно від емоційного стану.
За твердженням сучасних американських учених, лайка допомагає людині психічно розвантажитися, уникнути стресу, "випустити пар". Як писав понад 100 років тому англійський медичний журнал, той, хто перший у світі вилаяв свого одноплемінника замість того, щоб не кажучи поганого слова, розчерепити йому голову, тим самим заклав основи нашої цивілізації.
Безперечно, як зазначає у своєму дослідженні "Антиетикет у спілкуванні" Я.Радевич-Винницький, нецензурна лексика - це менше зло, аніж фізична агресія. Але вона також має антигромадський характер, і тому за словесну образу честі та гідності карали, а в багатьох суспільствах карають і тепер не набагато легше, аніж за фізичне насильство.
Чому ми лаємося по-московськи?
В Україні, як зазначає Я.Радевич-Винницький, мовленнєва доброчесність завжди підтримувалася громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, зокрема українці вірили в магічну силу слова. На Бойківщині, наприклад, під час будівництва хат та господарських приміщень дуже пильно стежили, аби хтось з майстрів часом не сказав поганого слова (а згадаймо собі "висловлювання" сучасних майстрів!). За вживання непристойних слів карали зборові й війтівські суди. Так, у 1784 році війтівський суд села Черешневого присудив якомусь Балабанові 5 ударів палицею за слово "безстидниця", яким він образив жінку Бочара. Єдиною оказією, де можна було публічно співати сороміцькі пісні та правити масні жарти, було весілля. Однак і там непристойні слова здебільшого замінювали натяками: "Ішли дівки дорогою, надибали рака. Сюди-туди обертають: де у нього вуса?".
Звернемо увагу на те, що українці ніколи не вживали брудні слова та лайку для "орнаментування", для "сполучення" слів. Автор першої граматики нової української літературної мови А.Павловський зазначав, що якщо українці і вживають лайку, то у стані роздратованості, а не без причини. Дослідники зауважують, що ніжна українська душа і у сфері інвектив (нецензурних висловів) не могла обійтися без зменшувально-пестливих суфіксів та пом'якшення найгостріших слів лагіднішими формами. Так, поширений донедавна у Галичині прокльон польського походження "кров би тебе залляла" нерідко використовувався у модифікованому варіанті "кров би тебе не гріла". Вживали і жартівливі вислови "Щоб тебе качка копнула!", "Бодай би тебе сніг спалив!".
Українцям було властиво "зупинятися у гніві", тобто, не договорювати лайку до кінця або висловлювати свої негативні емоції фразами з позитивною семантикою "А щоб тобі добро було!" Таким чином люди, для котрих прокльони чи лайка є гріхом, емоційно "розряджалися".
Узагалі ж, інвективна лексика і фраземіка, яка поширена у нас зараз - це породження новітніх часів і вплив російського мовлення. Як зазначає Я.Радевич-Винницький, у позаминулому столітті вислови "гидко, брудно лаятися" і "лаятися по-московськи" були синонімами. А особливо інтенсивною експансія російських матюків стала після встановлення радянської влади. Ця тенденція тісно пов'язана із зросійщенням українців, в яких вульгарно висловлюватися було не прийнято, бо "образи у хаті". Цікаво, що у минулому на означення вульгарної лайки в українській мові активно використовувалося слово "батькування". Адже жінка-мати в ментальності українського народу завжди була символом порядності, доброти, жертовності і говорити про неї у брутальному контексті (навіть у моменти підвищеної емоційної збудженості) вважалося святотатством. Тепер же матюкання настільки поширилося у нашому мовленні, що сприймається як буденна річ. І ми навіть не замислюємося над тим, наскільки це є небезпечним симптомом.
Лихослів' я - не звичка, а діагноз
Між тим, як стверджує американський учений Едвард Сепір, мовні моделі мають паралель у поведінкових моделях. Тобто, якщо мова людини недбала, брутальна, звульгаризована, то це свідчить, що у душі її - також невпорядкованість і бруд.
Думку про те, що лихослів'я є ознакою моральної недуги людини, підтримує заступник директора інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки, доцент Олександр Калініченко.
- Звичка використовувати ненормативну лексику це не безвинна звичка, а діагноз, - вважає Олександр Миколайович. - Спробую пояснити це на образних прикладах. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що переважну більшість законів фізики часто застосовують і до законів на духовному рівні. Зі шкільних часів знаємо, що будь-який предмет, який має підвищену температуру, віддає свою енергію зовнішньому середовищу і навпаки. Щось подібне спостерігається і у людей. Якщо людина внутрішньо чиста, наповнена теплом і любов'ю, то вона намагається віддати це назовні, а коли в людини всередині брудно і не все гаразд, то вона намагається врівноважити цей дисбаланс тим, що забруднює навколишнє середовище будь-яким засобом. А найпростіше це зробити, використовуючи ненормативну лексику. Спробуйте уявити таку ситуацію: перед вами вулицею Львова ідуть монахині, які плюють під ноги і вживають ненормативну лексику. Неймовірна ситуація, чи не так? Й справді, уявити таких вульгарних черниць дуже важко, бо у душах цих людей спокій та гармонія. Натомість, уявити скажімо, в'язня чи кишенькового злодія, які матюкаються, нескладно. Таким чином, ненормативна лексика є індикатором того, що з особою, яка її застосовує, відбувається щось негативне. І дуже сумно, що нецензурні вислови наших студентів, а іноді і студенток, вже нікого не дивують і не насторожують. Використання ненормативної лексики суспільством повинно сприйматися як патологія, як порушення внутрішнього спокою людини, що застосовує її. Зараз багато мовиться про боротьбу за екологію довкілля, яку зазвичай розуміють як примітивний контроль за хімічним складом повітря, води. А на мій погляд, потрібно починати з екології внутрішнього стану людини. Якщо людина буде жити в гармонії з собою та із зовнішнім світом, то вона ніколи не забруднить ні ліс, ні воду. І сміття ця особа донесе до смітника, не плюндруватиме землі біля своїх навчальних корпусів недопалками та слиною. Тим паче, ця особа не буде засмічувати оточення навколо себе нецензурними словами.
Особливо вражає Олександра Калініченка те, що лиху звичку нецензурно лаятися дедалі частіше переймають жінки. Коли він чує грубі, вульгарні слова з вуст жінок, то в нього зникає бажання бути джентльменом у ставленні до цих представниць прекрасної половини: вставати в їх присутності, поступатися місцем у транспорті, пропускати вперед тощо.
- Якщо це емансипація, то я категорично проти цього. Людство повинно просуватися вперед в культурному розвитку, а не деградувати, - каже пан Олександр.
До речі, у стародавній Індії чоловік мав право поміняти жінку, яка не народжувала дітей, на восьмому році життя, яка народжувала тільки дівчаток - на одинадцятому, а ту, яка лихословила - негайно.
Втім, матюк огидний як з жіночих, так і з чоловічих вуст. Недарма ж апостол Павло застерігає: "Нехай жодне слово гниле не виходить з ваших уст (Послання до Єфесян, 4:29). Тому й називали колись матірну лайку "молитвою сатані". І "молитва" ця, як стверджує кандидат медичних наук Юрій Панишко, за силою свого негативного енергетичного впливу дорівнює прокляттю.
Наскільки ми активно лихословимо, настільки увесь цей бруд сприяє розкладанню наших душ. То чому так байдуже реагуємо на цей словесний сморід?