Усі ми родом із дитинства і пам'ятаємо, яким чудом здавалося іскріння чарівних паличок – бенгальських вогнів на день народження чи Новий рік. Ідуть роки, і таким же завороженим поглядом спостерігають за міні-феєрверками наші діти й онуки.
Бенгальці (населяли Східну Індію) використовували такі вогні як сигнальні, спалюючи в бамбукових трубках суміш з селітри, сірки і сірчистої сурми. Звідси і назва. У стародавній Індії в V–VI ст. н.е. під час релігійних церемоній у храмах запалювали незвично яскравий вогонь. При цьому залежно від намірів жерців та типу церемонії запалювали "злий вогонь" (додавали сірку, яка при горінні утворює газ із неприємним запахом) або ж "милостивий" (ймовірно, використовували каніфоль).
На початку VIII ст. винайшли кольоровий вогонь – блакитний, зелений, жовтий. Також придумали, як продовжити час горіння. Для цього брали порожні сухі стебла рослин чи трубки, скручені з сухого широкого листя. В Європу бенгальський вогонь потрапив тільки-но відкрилися торгові шляхи з Індією. Він зразу став атрибутом розваг: його запалювали на балах, під час театралізованих дійств тощо.
Як інформує хімічна наука, бенгальський вогонь – піротехнічний склад, що містить азотнокислий барій (окислювач), порошкоподібні алюміній чи магній (пальне), декстрин чи крохмаль (цементатори) і оксидовані залізні чи сталеві ошурки. Склад наносять на дротини, отримуючи т.зв. бенгальські свічки. Бенгальський вогонь горить повільно, розсипаючи яскраві блискучі іскри (догоряють частки металу). Температура горіння – 1100°С.
Звичні нам магазинні бенгальські свічки є не що інше, як дротина, на яку нанесли суміш, що згорає білим полум'ям. Та можна виготовити саморобні кольорові бенгальські вогні. З води і крохмалю готують клейстер. Розтирають суміш залізних ошурок, алюмінієвого чи магнієвого порошку, солі, що забарвлює полум'я, й вологої бертолетової солі. Суміш додають до клейстеру і занурюють в цю масу дротини, сушать і знову занурюють (до діаметру 5-6 мм).
А ще можна виготовити "бенгальський папір". Він горить кольоровим полум'ям, без диму і запаху. Смужки фільтрувального, туалетного чи серветкового паперу просочують водним розчином солей, які виділяють потрібний для горіння кисень і фарбують полум'я.