6 червня (за старим стилем – 25 травня) виповнилося 132 роки від дня народження Ігоря Івановича Сікорського. Сьогодні додаткового представлення він не потребує, надто не треба розповідати, хто це студентам і співробітникам Київської політехніки, яка носить його ім'я. У Києві є вже й вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, на його честь названо Міжнародний аеропорт "Київ" у Жулянах, щороку в КПІ проводяться фестивалі інноваційних проєктів його імені. Зберігся в столиці навіть будинок, де він провів своє дитинство і юність, і який кияни часто називають просто "будинком Сікорського". Щоправда, слово "зберігся" стосовно цього будинку у дворі за адресою Ярославів Вал, 15-б через його нинішній стан можна вжити з великим застереженням. А дуже скоро його може там і взагалі не залишитися. Понад те, останніми роками навколо нього розпалилися справжні пристрасті. А він, якщо міг би говорити, багато цікавого розповів би про своїх мешканців. Проте нині мова йде вже про його порятунок як культурно-історичної пам'ятки України, гідної створення в ній музейної експозиції про життя легендарного киянина.
Родинне гніздо Сікорських
Велика садиба по вул. Великій Підвальній (нині – вул. Ярославів Вал), 15 належала професору Київського університету Святого Володимира Іванові Олексійовичу Сікорському. Тогочасна забудова майже не збереглася, окрім флігельного триповерхового будинку, у якому мешкала багатодітна родина Сікорських (на першому поверсі), де 6 червня 1889 року народився легендарний авіаконструктор Ігор Іванович Сікорський, наймолодший у родині (п'ята дитина). На другому й третьому поверхах цього будинку містився Лікарсько-педагогічний інститут для хворих дітей, засновником якого були його сестри Ольга та Олена Сікорські, а науковим консультантом – батько, знаний у Києві невропатолог і психіатр, видатний вчений, завідувач кафедри Київського університету Святого Володимира Іван Сікорський. Як і у багатьох російських та українських інтелігентів, зокрема Володимира Вернадського і Соломії Крушельницької, Михайла Булгакова та Марини Цвєтаєвої, предки Сікорських належали до верстви духовенства. Про це свідчить і сам Ігор Сікорський у листі, написаному англійською мовою до Василя Галича 30 серпня 1933 року: "Мій рід, який походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священниками, є чисто українського походження…" Напевно, це єдиний відомий документ з підписом Ігоря Сікорського, у якому він говорить про свою етнічну приналежність.
Сімейну традицію успадкував і батько авіаконструктора – Іван Олексійович Сікорський, який здобув спочатку духовну освіту, а потім пішов іншим життєвим шляхом: закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира.
Що вплинуло на вибір життєвого шляху юнака, майбутнього авіаконструктора? Напевно, розповіді матінки Марії Стефанівни про чудесний світ наукових ідей генія ренесансної доби Леонардо да Вінчі і, зокрема, про його дивовижний гвинтокрил.
На шляху до підкорення неба
Шлях до неба непокоїв людство з давніх-давен. Легенди розповідають про людей, які робили спроби польотів, прив'язуючи до себе птахоподібні крила (згадаймо грецьку легенду про Дедала та Ікара). Проте лише наприкінці ХVІІІ століття розпочалося практичне опанування повітряного океану. У небо Європи злетіли повітряні кулі братів Монгольф'є і паризького професора Шарля, яких палко вітали натовпи глядачів.
Лише наприкінці XIХ століття була доведена можливість польоту літальних апаратів, важчих за повітря. У Німеччині, куди приїхав Ігор Сікорський разом з батьком на канікули, він уперше довідався про польоти дирижаблів графа Цепеліна, а поряд з цим ознайомився з літературою, присвяченою братам Райт. Напевно, йому вчасно пощастило опинитися біля витоків авіаційної справи, тим більше, що осередком повітроплавання у Києві став Київський політехнічний інститут. Поряд з навчанням на механічному відділенні КПІ юнаку ще вдалося побувати у Парижі, в Технічній школі Девіньє де Ланнуа. Там він раптом усвідомив, що авіація – це справа усього його життя. Між тим, у Києві, як і у багатьох містах Європи, виникали аероклуби, повітроплавні товариства та авіаційні журнали, активізувалися винахідники літальних апаратів. У КПІ тоді працювали видатні вчені, ентузіасти авіації, зокрема професори Микола Делоне, Олександр Кудашев і Микола Артем'єв – учень Миколи Жуковського, який сприяв створенню на механічному відділенні КПІ секції повітроплавання.
Влітку 1908-го студент Сікорський розпочав проєктування свого першого у житті літального апарата – гелікоптера. Свої дослідження він проводив на території батьківської садиби, а його першим авіазаводом і майстернею став там однокімнатний будиночок. Юному винахіднику бракувало елементарного досвіду і коштів на придбання потужного мотора. Його першими спонсорами були батько Іван Олексійович та сестра Ольга, які ніколи не відмовляли Ігорю. Адже деякі комплектні деталі до літальних апаратів, зокрема мотори "Анзані", доводилося купувати в Парижі, тоді всесвітньому центрі авіації. Невдовзі Ігор усвідомив, що експерименти з гелікоптером краще відкласти на майбутнє, а себе переконав зайнятися проєктуванням перспективніших аеропланів.
Подальші роки життя Сікорського в Києві були сповнені напруженої праці зі створення цілої лінійки аеропланів. Він будував їх разом з ентузіастами льотної справи в майстернях і ангарах КПІ. Спираючись на отримані в інституті фундаментальні знання, Ігор розробив власну теорію конструювання літальних апаратів, передусім оригінальну методологію обрахунку льотних параметрів майбутнього аероплана, підйомну силу крила, його габарити та конфігурацію тощо. Для авіаторів-початківців, як на той час, ця льотна наука була ще terra incognita. Аероплани, які збудував він у Києві, блискуче підтвердили точність його теоретичних розрахунків. Та головне відбулося на аеродромі під час випробувань. У грудні 1909 року аероплан Сікорського С-6 розвинув швидкість 111 кілометрів на годину, чим перевищив світовий рекорд. Сприяло цьому й використання під час конструювання саморобної установки для перевірки аеродинамічних параметрів льотної машини. Рекорди були встановлені й на аероплані конструкції С-6А. Під час змагань на Московській виставці повітроплавання у квітні 1912 року цей літак отримав Велику золоту медаль від Російського технічного товариства, а молодий авіатор, якому не було ще й 23 років, – запрошення стати головним конструктором авіаційного відділення Російсько-Балтійського вагонного заводу ("Russo-Baltique"). Для колишнього студента КПІ це була дуже приємна пропозиція. З цим підприємством згодом були пов'язані найбільші успіхи Ігоря Сікорського на рідній Батьківщині. Там він реалізував свою революційну ідею щодо створення багатомоторних аеропланів, зокрема грандіозного чотиримоторного "Іллі Муромця", найкращого літака Першої світової війни.
Для демонстрації надзвичайних льотних якостей цього повітряного монстра у червні 1914 року Ігор Сікорський організував наддалекий переліт за маршрутом С.-Петербург – Київ – С.-Петербург, а на льотному полі Санкт-Петербурга відважних "летунів" зустрічав особисто російський імператор Микола ІІ.
Уже ось-ось мали початися великі драматичні події – Перша світова війна, революція, громадянська війна – які змусили врешті-решт Ігоря Сікорського назавжди покинути Вітчизну. Батьківська садиба залишилася тільки у спогадах…
Доля оселі Сікорського
Минуло понад 130 років з дня народження нашого героя. Бронзовий Сікорський завмер біля головного корпусу КПІ зі своїм легендарним капелюхом та присвятою на гранітному постаменті: "… Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба…" А поруч з ним – гелікоптер.
А якою ж є сьогодні доля його рідної оселі? На жаль, драматичною. Навколо будинку Сікорського розпалилися справжні пристрасті. Напевно, він вартий цього…
Раніше Міністерство оборони передало будинок Сікорського в оренду Міжнародному благодійному фонду відродження спадщини Сікорського з головною метою – зберегти для нащадків як будинок, так і пам'ять про легендарного киянина та його внесок у розвиток світової авіації. На превеликий жаль, цього не сталося. За роки перебування в оренді будинок Сікорського опинився під загрозою руйнування. І згодом після судового розгляду цей договір про оренду було розірвано.
Ще й досі будинок Сікорського перебуває на балансі Міністерства оборони України; раніше там містився філіал готелю "Червона зірка". Проте балансоутримувач не здійснює заходів, спрямованих на охорону та збереження цієї пам'ятки.
Колотнечу навколо будинку Сікорського вже давно і уважно спостерігають з-за океану. Власні кошти у цей будинок згодна вкласти корпорація "Sikorsky Aircraft", яку очолював свого часу наш земляк. Рада директорів корпорації зверталася до Фонду відродження спадщини Сікорського з листом, у якому обґрунтовувалася позиція щодо умов його фінансування, зокрема наполягаючи на тому, що Фонд не повинен мати підпорядкованості державним структурам. Подальша доля будинку поки ще не відома: питання зависло у повітрі. Ця безпрецедентна тяганина триває десятки років. Є свідчення, що будинок навмисно доводять до руйнування, щоб звільнити майданчик. Пожежа, яка сталася в ньому в ніч проти 14 травня цього року, – додаткове тому свідчення.
"Понад 20 років будинок Сікорського держава не може привести до належного стану. Якщо так буде і надалі, ми ризикуємо взагалі залишитися без пам'ятки. Київрада ще у 2017 році підтвердила готовність прийняти будинок у комунальну власність, щоб зберегти будівлю", – заявив після пожежі профільний заступник голови Київської міської державної адміністрації Володимир Прокопів. Отож крапки у цій справі поки що не поставлено…
Післямова. Автор цього матеріалу, корінний киянин, який закінчив Київський політехнічний інститут у 1972 році, тобто у рік смерті Ігоря Сікорського, приєднується до голосу тих, хто виступає за відновлення будинку Сікорського та створення в ньому Музею історії повітроплавання та авіації на ім'я нашого легендарного киянина.