Наукові та технічні успіхи людства у ХХ сторіччі важко уявити без використання невидимих променів, які називають рентгенівськими. Ці промені використовуються і в техніці, і в науці, і в медицині. Вперше їх отримав і застосував для отримання знімків наш співвітчизник Іван Пулюй...
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в селі Гримайлові Тернопільської області. Гімназію закінчив у Тернополі, а далі – Відень, Прага, Страсбург – тернистий шлях до вершин світової науки.
Іван Пулюй успішно працював у багатьох галузях науки і техніки – фізиці, електротехніці, математиці, астрономії, філософії, педагогіці. Він сконструював телефонний сигнальний апарат, срібний випрямляч зворотного зв'язку, індуктор для трифазних струмів, телефонічну станцію для охорони життя від електричних струмів високої напруги та ін. Багато працював над поясненням природи електрона, проводив роботи з ураном... А ще був поліглотом – знав 15 мов. У співпраці з П.Кулішем і І.Нечуєм-Левицьким переклав із давньогебрейської мови "Псалтир" і з грецької "Євангеліє".
Водночас працював і для єдності України. Він стверджував, що Україна була і є державою – єдиною спадкоємницею княжої доби. Широкий резонанс мала його робота "Україна і її міжнародне політичне значення".
Саме Пулюй, а не Рентген, розробив рурку, окремий вид анода – антикатод. Іван Пулюй посвятив у свої досліди із катодною лампою сербського студента Ніколу Теслу і Конрада Рентгена. Вони тоді разом працювали у фізичному кабінеті у відомого німецького фізика професора А.Кундта. Іван Пулюй показав дію цих Х-променів (1895 р.), а Рентген повторив досліди і у січні 1896 року виступив із публічною доповіддю про Х-промені, продемонстрував знімки. Саме ця сенсаційність, підігріта газетярами, зіграла вирішальну роль у присудженні саме Рентгенові згодом (1901 р.) Нобелівської премії.
Та пріоритети українського вченого Івана Михайловича Пулюя були визначними, але замовчуваними. Рентген відмовився прочитати передбачувану процедурою "Нобелівську лекцію", у якій лауреати викладають суть свого відкриття. Чому?! І на лист Пулюя, в якому він запитував Рентгена, чи користувався той подарованими йому лампами, Рентген не відповів.
І далі, і в радянський період панувала тенденція замовчувати видатних учених-українців.
А рурка Пулюя, яка виділяє сильні промені, "...була однією із найкращих ламп в Америці. Тепер вона зберігається в Дермонтовському музеї США", – зазначає у своїх споминах син Пулюя – Олександр.
Відомий журналіст тих часів Ерівн Кіш читав: "Пулюй... двадцять років робив досліди без того, щоб з ними виступати публічно. Під час демонстрації лампи Пулюя ми переконалися в чистоті фотознімків. Напроти того, фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясними й для точного встановлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають значення. На дослідну роботу Рентгена дивилися скептично..." Та поведінка Рентгена залишалася незрозумілою. Пулюй, через свій характер, змирився. Цікаво тут згадати слова великого А.Ейнштейна (вони товаришували, мешкали поруч у Празі в 1911–12 роках):
– Не можу Вас нічим утішити: що сталося – не відстанеться. Хай залишається при Вас сатисфакція, що Ви вклали свою працю в це епохальне відкриття!
Та ім'я Івана Пулюя повертається до нас із забуття. Фундаментальні його праці з фізики та електротехніки, публіцистичні праці та ін. є актуальними сьогодні, коли українська держава стверджує свою незалежність.