Ви є тут

Плигунов Олександр Сергійович – ректор, який відродив і надав нове життя КПІ


О.С. Плигунов зі співробітниками кафедри ТНР і ЗХТ. 1973 р.

Історія Київського політехнічного інституту налічує сто двадцять років, насичених подіями бурхливого життя. Та найголовніше у цьому житті – свято берегти традиції попередніх поколінь політехніків, примножувати їх.  І не забувати про спадок, який залишили нам великі попередники, чий досвід також може прислужитися майбутньому.

У роки Великої Вітчизняної війни на вівтар Перемоги поклали своє життя багато студентів і викладачів КПІ. Пам'ять про них зберігає постамент вічної слави у парку університету. У небуття пішли не лише кращі кадри інституту, але й багато їхніх науково-технічних напрацювань.

Відродження КПІ у повоєнні роки було пов'язано з самовідданою напруженою працею всього колективу інституту. В авангарді були фронтовики, які після закінчення війни повернулися до зруйнованої альма-матер. Це Алла Григорівна Бондар, Василь Миколайович Винославський, Василь Іванович Гнатовський, Антон Павлович Орнатський, Іван Миронович Чиженко та багато-багато інших.

Швидкій відбудові, поверненню до атмосфери високої академічної культури й педагогічної майстерності повоєнний КПІ зобов'язаний передусім його ректору – Олександру Сергійовичу Плигунову, який зробив величезний внесок у розбудову інституту в тяжкі повоєнні роки. Тривалий час  – 25 років (1943–1952 рр., 1955–1971 рр.) він очолював КПІ, а кафедрою технології неорганічних речовин керував понад 30 років.

Із вересня 1941 р. О.С.Плигунов працював доцентом Середньоазіатського індустріального інституту (м. Ташкент), до складу якого ввійшов Київський індустріальний інститут (КІІ – так тоді називався КПІ) після евакуації з Києва. Тут О.С.Плигунов був деканом хіміко-технологічного факультету, виконувачем обов'язків заступника директора та тимчасово виконував обов'язки директора інституту, а також у 1943 р. очолив кафедру технології неорганічних речовин. Після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників визначного вченого в галузі хімічної технології О.С.Плигунова було призначено директором КІІ (у грудні 1943 р.). Із січня 1944 р. він очолив роботу з відбудови зруйнованих приміщень інституту.

До повернення основного складу з Ташкента в інституті було сформовано три факультети: механічний, хіміко-технологічний (з чотирма кафедрами на кожному) та електротехнічний (з однією кафедрою). При навчальній частині  було створено п'ять загальноінститутських кафедр.

За пропозицією директора О.С.Плигунова та громадських організацій у липні 1944 р. інституту було повернено його історичну назву – Київський політехнічний інститут.

О.С.Плигунов протягом усіх років своєї ректорської діяльності приділяв першочергову увагу добору педагогічних кадрів. На той час в інституті працювали такі видатні вчені: академіки К.К.Хрєнов, М. М. Доброхотов, В.М.Свєшніков, Ф. П.Бєлянкін, Б.С.Лисін, В.Г.Шапошников; члени-кореспонденти АН УРСР В.Ю.Васильєв, В.О.Ізбеков, С.І.Тетельбаум, А. Д. Коваленко; професори І.Т.Швець, В.І.Толубинський, А.Д.Нестеренко, К.І.Ващенко, С.С.Рудник, Г.С.Писаренко, А.В.Орловський, О.С.Смогоржевський, М.О.Кільчевський, М.А.Кондак, В.О.Кузьмін, О.К.Кудра, М.М.Некрасов, В.Н.Гриднєв, І.М.Постников, В.І.Явойський та інші. Показово, що більшість з них були вихованцями інституту. Вони завідували кафедрами, проводили науково-педагогічну роботу.

На передньому плані (зліва направо)  ректор КПІ О.С. Плигунов, професор С.П. Тимошенко, академік АН УРСР Г.С. Писаренко. 1958 р.

Поліпшенню підготовки науково-педагогічних кадрів сприяло розширення аспірантури. У 1945–1946 рр. кандидатські дисертації захистили 13 аспірантів, викладачів і співробітників, а серед них – і легендарний Борис Євгенович Патон, який у грудні 1945 р. успішно захистив кандидатську дисертацію з проблем зварювального процесу. О.С.Плигунов дуже уважно ставився до талановитої молоді та залучав її до педагогічної і наукової діяльності. З перших повоєнних випусків були залишені на кафедрах та в аспірантурі: В.П.Тараненко, К.Г.Самофалов, М.С.Ільченко, Я.К.Трохименко, О.Д.Трубенок, І.Х.Труш, О.Я.Бокринська, В.М.Винославський, О.П.Кольченко, В.І.Костюк, О.А.Пирський, Г.Б.Сердюк, В.В.Хільчевський, В.О.Христич та інші. Згодом вони стали доцентами, професорами, завідувачами кафедр, деканами, проректорами КПІ. 

Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мала науково-дослідна робота і залучення до неї студентів. У перші повоєнні роки ця робота спрямовувалася головним чином на розв'язання завдань відбудови народного господарства. Серед проблем, над розв'язанням яких працювали київські політехніки, були: удосконалення технологічних процесів у машинобудуванні (проф. С.С.Рудник), підвищення технічного рівня електроприладобудування (проф. А.Д.Нестеренко), електроуправління металорізальними верстатами (проф. М.М.Васильєв), питання автоматизації (проф. Й.І.Гребень), наукове обґрунтування розвитку місцевих електростанцій УРСР (проф. А.В.Орловський), передача електроенергії без дротів (проф. С.І.Тетельбаум), удосконалення радіоприймального обладнання з метою зменшення радіоперешкод (проф. Н.П.Воллернер), підвищення якісних показників теплотехнічного обладнання (професори М.А.Кондак і М.О.Кичигін), теплові процеси в реактивних двигунах (проф. І.Т.Швець), вивчення місцевої керамічної сировини і використання її як будівельного матеріалу (проф. Б.С.Лисін), удосконалення технології електротехнічного виробництва (проф. М.М.Воронін), підвищення ефективності пічного обладнання промислових підприємств (проф. М.М.Доброхотов) та ін. Системною була технічна допомога підприємствам та організаціям у вигляді консультацій, обстежень, експертних оцінок, аналізів, розробка методів розв'язання важливих наукових завдань, висунутих виробництвом, тощо.

На загальноосвітніх та спеціальних кафедрах до науково-технічної творчості залучали студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі в дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. На момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні науковці інституту.

Було проведено роботу з популяризації досягнень вітчизняної науки і техніки: запроваджувалося викладання курсу історії техніки, створено кафедру історії техніки, яку очолив доц. А.Ю.Голян-Нікольський. Кафедра виконувала значну роботу з підготовки до видання праць, присвячених вітчизняним ученим і їхньому внеску у світову науку.

У 1948 р. колектив київських політехніків відзначив свій піввіковий ювілей. За вагомий внесок у справу підготовки висококваліфікованих фахівців, наукові досягнення і у зв'язку з ювілеєм інститут було відзначено найвищою державною нагородою – орденом Леніна. Високі нагороди одержали понад 50 працівників КПІ: директор інституту професор О.С.Плигунов, професори В.Є.Васильєв, К.І.Ващенко, С.С.Рудник та ін.

У 1950 р. інститут випустив понад 500 інженерів. А за все повоєнне п'ятиріччя інститут підготував для народного господарства майже 2 тис. фахівців.

У 1949–1951 рр. було повністю завершено відбудову інститутських приміщень. Було обладнано лабораторії: деталей машин, агломерації, металофізики, рентгенографії, електромагнітного поля, фізико-хімічного складу діелектриків; спецлабораторії при кафедрі центральних електричних станцій, кабінет організації виробництва і техніки безпеки та інші. Усього в інституті функціонувало 104 лабораторії, 29 кабінетів, 3 навчальні майстерні, що обслуговували 56 кафедр на десяти факультетах. Чисельність студентів значно перевищила довоєнний рівень – в інституті навчалось понад 4500 осіб.

Значне зростання кількості студентів зумовило відчутне розширення навчально-виробничої бази інституту. У 1951 р. було здано в експлуатацію 1200 м2 нових навчальних площ. Вступили до ладу котельна хімічного корпусу, газова контрольна розподільна підстанція, газова підстанція низького тиску. У хімічному корпусі розпочалися роботи з обладнання витяжної вентиляції і заміни центрального парового опалювання водяним. Почалося будівництво корпусу радіотехнічного факультету, надбудови гуртожитку № 1 і нового студентського гуртожитку на 550 місць, житлових будинків для співробітників та інших об'єктів.

На посаді директора О. С. Плигунов перебував до вересня 1952 р. На деякий час він зосередився на науковій роботі. Але вже у грудні 1955 р., враховуючи його багатий досвід на ниві вищої технічної освіти, був знову призначений директором Київського політехнічного інституту.

У 1954/55 н. р. відбудовчі роботи на всіх об'єктах інституту було завершено.  Навчальний процес і особливо науково-дослідна робота вимагали створення нових лабораторій і кабінетів. Було відкрито лабораторію ізотопів і кінолабораторію теоретичних основ електротехніки, вимірювальних приладів і лічильних машин та ін. У 1958–1959 рр. розширилась лабораторна база інституту, було утворено дві науково-дослідні лабораторії на хіміко-технологічному факультеті, одну на гірничому, чотири – на механічному.

КПІ швидко розширювався. Відкривалися нові факультети, кафедри, спеціальності, значно збільшувався педагогічний колектив та кількість студентів.

О.С. Плигунов знайомить першого секретаря ЦК КПУ П.Ю. Шелеста з проектом розбудови КПІ. На задньому плані - І.Х. Труш та І.М. Чиженко. 1970 р.

Викладацький склад у ці роки поповнився відомими вченими: професорами І.М.Федорченком (металознавство і порошкова металургія), Г.В.Самсоновим (металознавство), І.М.Плотниковим (електричні машини), С.В.Свєчниковим (фізика) та іншими. Серед випускників аспірантури початку 50-х років були Ю.Ю.Лукач, О.М.Алабовський, В.І.Гнатовський, В.М.Винославський, М.В.Новіков, В.О.Христич. Професорсько-викладацький склад зріс майже вдвічі. Близько половини кафедр очолювали викладачі з ученими ступенями докторів і кандидатів наук.

Професор О.С.Плигунов був, без перебільшення, визначним організатором вищої технічної освіти ХХ століття в Україні і колишньому СРСР. За чверть століття його ректорської діяльності Київський політехнічний інститут виріс до одного із найбільших вищих технічних закладів СРСР, став всесвітньо відомим навчально-науковим і виховним центром передової технічної інтелігенції.

У ті часи зі стін КПІ вийшла блискуча плеяда видатних особистостей – учених, творців нової техніки, митців, спортсменів, державних діячів. Серед них – академіки АН УРСР: В.І.Трефілов (віце-президент АН УРСР), І.К.Походня, М.В.Новіков, В.В.Немошкаленко, О.В.Городиський, В.Т.Трощенко; члени-кореспонденти АН УРСР: К.Г.Самофалов, О.А.Долинський, А.О.Лебедєв, О.М.Полянкевич; композитор Микола Дремлюга, на- родний артист СРСР і багаторічний художній керівник Національної опери Анатолій Мокренко, олімпійські чемпіони Лариса Латиніна і Юрій Тітов, видатний футболіст і тренер Валерій Лобановський, міський голова Києва (1979–1990 рр.) В.А.Згурський, керівник уряду України за часів СРСР і за часів незалежної України Віталій Масол, міністр культури УРСР Ю.А.Єльченко та багато інших обдарованих людей.

До 120-річчя університету рішенням Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського започатковано серію видань "Біобібліографія вчених Київської Політехніки". Біобібліографічні покажчики висвітлюватимуть основні етапи життя, наукову, науково-організаційну, педагогічну та громадську діяльність учених. Другий випуск з цієї серії присвячено ректору Київського політехнічного інституту професору Олександру Сергійовичу Плигунову.

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій