У перші роки незалежності амбітний дитячий журнал, очевидно, у пошуках символу видання, провів масштабне опитування серед дітей та батьків: яка тварина найвідоміша та найбільш поширена в Україні. З величезним відривом було названо свинку.
Вдячні громадяни виражають свою любов до "годувальниці", встановивши їй чимало скульптурних композицій по всьому світу. Та першість, швидше за все, утримує Україна. Автору відомі: реготунчик з Ромен, шістка полтавських свинокомпозицій, "з любов'ю" – в Луцьку, Фунтик у Севастополі, й найостанніша – мангалиця із Закарпаття.
За кількістю пам'ятників хавроням беззастережним лідером є Полтава. Перший встановили на початку сімдесятих ХХ ст. біля головного корпусу Полтавського НДІ свинарства імені О.В.Квасницького. Від дня заснування (1930 р.) і донині Інститут залишається єдиним у країні спеціалізованим науковим центром, який займається теорією і практикою розведення й селекції свиней. Скульптурна композиція, змонтована на метровому дванадцятикутному постаменті, зображає в натуральну величину свиноматку полтавської м'ясної породи з двадцятьма поросятами.
Другий – на території Аграрної академії. Тут величезну свиню поганяють прутиком хлопчик і дівчинка. На постаменті табличка з написом: "Одвічній годувальниці українського народу".
Але найбільше захоплення викликає гумористична скульптура "Свиня в багні", встановлена в місті Горішні Плавні за ескізом місцевого школяра. Про свою роботу він говорить: "Я люблю своє місто і не хочу, щоб люди, які напиваються, поганили його і були схожими на моє порося".
Першоквітневі жарти поширилися і на свинок. У 2000 р. в Ромнах (Сумська обл.) під час всеукраїнського гумористичного Фестивалю любителів сала відкрили "золоту" свинку-годувальницю (кошти на спорудження зібрали місцеві мешканці). На невеликому постаменті у парку сидить весела вгодована свиня і посміхається до людей, наче глузує з їхніх проблем. Ідея пам'ятника виникла в результаті археологічних розкопок: на місці жител часів татаро-монгольського іга знайшли кістки свиней і дійшли висновку, що монголи відбирали у населення все, окрім свиней, оскільки в їжу їх не вживали, і це врятувало населення від голоду. Тож вдячні нащадки увічнили тварину в скульптурі. Запровадили і звичай – на удачу та багатство потерти свинячий писок. Тож він давно відполірований до блиску.
Восени 2006 р. у Луцьку на щорічному фестивалі любителів сала було встановлено скульптурну композицію Свині і Салу – вирізана з дуба 850-кілограмова свинка обіймає шматок сала. Пам'ятник обіцяли відлити в бронзі.
Наступного року на території дитячого табору "Лукомор'є" (м.Севастополь) як символ доброти і довіри відкрили пам'ятник поросятку Кульку, яке жило в дитячому містечку та вільно гуляло територією, довіряючи оточуючим, і стало улюбленцем дітлашні.
Ще дві свинки "оселилися" на батьківщині М.В.Гоголя – в Миргороді. Скульптурні композиції розташовані біля знаменитої калюжі, описаної в повісті "Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем". Вона не висихає спекотного літа і не замерзає в морозну зиму, її живлять підземні джерела. До 200-річчя з дня народження М.В.Гоголя, 1 квітня 2009 року, довкола калюжі-ставу збудували набережну, на якій встановили скульптури літературних героїв Миколи Васильовича. Серед них знайшлося місце і сплячій хавроні. Через рік алею поповнила ще одна композиція – елегантна свинка. Влаштувалася вона біля огорожі та й ніжиться на сонці. Жителі Миргорода відразу ж охрестили її "Свинею в раю".
Грайливу мангалицю встановили на екофермі в Берегівському районі, де нині вирощують цих тварин. Овеча (кучерява) порода угорських свиней існує вже понад 200 років. Колись їх випасали, як овець, у полі; завдяки хутру, невибагливі тварини могли ночувати на морозі. Породу відновили, тепер усіляко пропагують та займаються селекцією. Туристи охоче заїжджають на ферму, їх приваблюють свіжиною та фотосесією волохатих створінь.
Щодо свіжини. Скуштувати свіжосмажені (печені, варені) свинні делікатеси можна на Фестивалі гентешів у Гечі (той же Берегівський район). Завдяки підтримці сусідів-угорців щороку наприкінці січня тут збираються найдосвідченіші колії помірятися майстерністю розібрати тушу та приготувати оригінальні наїдки. А що вже людей там збирається – до вечора не лишається ні хвоста, ні ратиці.
До речі, побачити, як смажать свинячу тушу на вертелі, можна на будь-якому фестивалі еко-продуктів, зокрема і в Києві. Працюють ті ж таки берегівські майстри. А черга вишиковується не на дегустацію, а на фотосесію.
Свого часу отримати на Різдво чи Новий рік вітальну листівку зі свинкою було звичайною справою. Вважалося, що свинка – символ благополуччя, успіху у справах і матеріального достатку.
