О.В. Карпенко, В.А. Волошинець, І.В. Карпенко, Т.Я. Покиньброда, І.В. Семенюк, Г.Г. Мідяна, "КОЛОЇДНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВОДНИХ СИСТЕМ РАМНОЛІПІДНОГО БІОКОМПЛЕКСУ ШТАМУ PSEUDOMONAS SP. PS-17 З TWEEN-80 ТА ЇХ ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ БІОТЕХНОЛОГІЇ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Ефективність застосування змішаних систем біогенних і синтетичних поверхнево-активних речовин (ПАР), що базується на їх колоїдно-хімічних властивостях, в екологічно безпечних технологіях.
Мета дослідження. Вивчення колоїдних характеристик водних систем рамноліпідного біокомплексу з неіоногенною ПАР Twееn-80, а також випробування отриманих сумішей для стабілізації емульсій і стимулювання росту рослин.
Методика реалізації. Поверхневий натяг розчинів РБК, Twееn-80, їх сумішей визначали за методом дю Нуї з платиновим кільцем. Залежність поверхневого натягу від концентрацій ПАР визначали для сумішей із вмістом РБК, %: 0,0; 11,1; 25,0; 42,9; 66,7; 100. Емульгувальну активність сумішей визначали за індексом емульгування (Е24). Вплив ПАР на рослини оцінювали за їх морфометричними показниками після передпосівного оброблення насіння.
Результати дослідження. Встановлено, що поведінка сумішей, незалежно від концентрацій ПАР, відхиляється від ідеальної: відхилення є від’ємним, що вказує на переважання РБК у поверхневому шарі. Форми кривих поверхневого натягу за різних співвідношень ПАР вказують на синергічні ефекти до та після міцелоутворення. Оптимальним співвідношенням у системі РБК–Twееn-80 за впливом на ріст соняшнику та емульгування соняшникової олії є 2:1.
Висновки. Встановлено особливості колоїдно-хімічних характеристик систем РБК і Twееn-80, визначено перспективи їх використання для підвищення ефективності емульгувальної дії та стимулювання росту соняшнику.
Ключові слова: поверхнева активність; рамноліпідний біокомплекс; Tween-80; системи поверхнево-активних речовин; емульгування; cтимулювання росту рослин.
О.В. Кравченко, О.С. Панченко, "Оцінка ефективності застосування завантажень при біотехнологічно інтенсифікованому процесі знезалізнення та демангації води на швидких фільтрах", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Наведено результати досліджень різних типів фільтрувальних матеріалів (цеоліту, кварцового піску, керамзиту, активованого вугілля), які застосовуються для завантаження швидких фільтрів при біотехнологічній інтенсифікації процесів знезалізнення та деманганації підземної води.
Мета дослідження. Метою роботи є оцінка ефективності застосування різних типів фільтрувальних матеріалів при біотехнологічній інтенсифікації процесів знезалізнення та деманганації води на швидких фільтрах як з точки зору закріплення мікроорганізмів і накопичення біомаси у фільтрувальному завантаженні, так і з точки зору можливої глибини видалення сполук заліза та марганцю.
Методика реалізації. Дослідження проводились на модельній установці фільтрів із різними типами завантаження, штучно заселеними мікроорганізмами культур р. Leptothrix і р. Sphaerotillus. Досліджувана вода характеризувалась підвищеним вмістом заліза та марганцю. Після встановленого часу нарощування біомаси визначалась кількість мікроорганізмів в одиниці об’єму фільтрувального завантаження, а також оцінювалась ефективність видалення заліза та марганцю.
Результати дослідження. Отримані результати засвідчили високу здатність активованого вугілля накопичувати біомасу бактерій у процесі фільтрування (4500 КУО/см3), але зниження показників заліза та марганцю було невисоким (65 та 60 % відповідно). При фільтруванні води через інші досліджувані матеріали спостерігались як менше накопичення біомаси, так і нижча сумарна ефективність процесу очищення. Для піщано-цеоліто-вугільного завантаження ефективність видалення становила для заліза до 90%, для марганцю – до 71 %.
Висновки. Отримані результати показали перспективність застосування піщано-цеоліто-вугільного завантаження та необхідність визначення оптимальних технологічних показників.
Ключові слова: цеоліт; біотехнологічна інтенсифікація; активоване вугілля; знезалізнення; деманганація.
Ю.А. Наумчук, В.Б. Максименко, С. Кая, "Оптимізація тестів життєздатності клітин для скринінгу гліопротекторних сполук у культурі первинних астроцитів головки зорового нерву щура", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Астроцити головки зорового нерву (АГЗН) є основним типом гліальних клітин у немієлінованій головці зорового нерву, де вони беруть участь у синтезі зовнішньоклітинного матриксу. Патологічні зміни при глаукомі включають реактивний астроцитоз – процес, що характеризується змінами в експресії астроцитарних генів і білків, а також ремоделінгом зовнішньоклітинного матриксу. АГЗН є надзвичайно чутливими до механічного та оксидативного стресу, що призводить до ініціації ушкодження аксонів при ранньому патогенезі. Крім того, АГЗН відіграють ключову роль у підтримці фізіології та функцій гангліонарних клітин сітківки. Саме тому гліопротекторні стратегії з метою збереження і/або відновлення структурної та функціональної життєздатності АГЗН для сповільнення глаукоми та споріднених патологій є надзвичайно важливими для клінічної практики.
Мета дослідження. Розробка стандартизованих методів для систематичного впровадження гліопротекторних стратегій із використанням тестів з визначення життєздатності, проліферації та внутрішньоклітинного редокс-стану клітин за допомогою планшет-рідера.
Методика реалізації. У нашій роботі ми використовували первинну культуру АГЗН як модельну систему. Оксидативний стрес було індуковано за допомогою tBHP. Реактивні форми кисню (РФК) було виміряно за допомогою тесту DCFDA. Для тестів життєздатності клітин ми використовували оптимізований нами тест вивільнення лактатдегідрогенази (ЛДГ), а також тест МТТ і тест поглинання Кальцеїну-АМ.
Результати дослідження. Напівмаксимальний ефект (EC50) tBHP для рівнів РФК у АГЗН у тесті DCFDA становив 192,1 ± ±15,7 мкМ. Вимірювання клітинної життєздатності АГЗН після оксидативного стресу, індукованого tBHP, показало EC50 = 156,9 ± ±3,8 мкМ у тесті поглинання Кальцеїну-АМ. У тесті МТТ EC50 для tBHP становило 138,1 ± 1,4 мкМ і змістилося до 192,7 ± 2,8 мкМ після попередньої обробки АГЗН 100 мкМ Тролоксом. У тесті вивільнення ЛДГ EC50 для tBHP становило 146,9 ± 4,9 і 246,3 ± 7,3 мкМ для контрольного та обробленого Тролоксом зразків відповідно.
Висновки. Наші результати надають данні про можливість проводити скринінг новітніх гліопротекторів з допомогою планшет-рідера, використовуючи первинну культуру АГЗН.
Ключові слова: глаукома; астроцити головки зорового нерву; оксидативний стрес; реактивні форми кисню; тести на визначення життєздатності клітин.
Є.І. Бардик, М.В. Костерєв, М.П. Болотний, "ПІДВИЩЕННЯ ДОСТОВІРНОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ДЕФЕКТІВ У СИЛОВИХ ТРАНСФОРМАТОРАХ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ НАСТРОЮВАННЯМ ПАРАМЕТРІВ НЕЧІТКОЇ МОДЕЛІ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. В умовах об’єктивно існуючого зростання аварійності в сучасних електроенергетичних системах унаслідок відмов потужного силового електрообладнання загострюється проблема забезпечення надійності та безпеки функціонування теплових, атомних і гідроелектростанцій. Тому задача розробки адекватних математичних моделей оцінки технічного стану та визначення ризику відмови силових трансформаторів потужних енергоблоків електростанцій є актуальною.
Мета дослідження. Метою роботи є удосконалення нечіткої моделі діагностування технічного стану силового трансформатора настроюванням параметрів та визначення ризику відмови за наявності дефекту.
Методика реалізації. При розробці математичної моделі силового трансформатора використовувались підходи, що ґрунтуються на теорії нечітких множин, нечіткої логіки, та методи нелінійної оптимізації. Задача визначення ризику відмови силового трансформатора за наявності дефекту розв’язувалась на основі сформованої ієрархії факторів і параметрів впливу на інтегральний показник ризику відмови силового трансформатора.
Результати дослідження. Обґрунтовано необхідність комплексного моделювання технічного стану силового трансформатора і режимів електроенергетичної системи. Удосконалено розроблену нечітку модель оцінки технічного стану силового трансформатора завдяки параметричній ідентифікації оптимальних значень функцій належності нечітких термів лінгвістичних змінних параметрів та визначенню ризику відмови силового трансформатора.
Висновки. Для оцінки ризику виникнення аварійних ситуацій в електроенергетичних системах при відмовах електрообладнання запропоновано математичну модель визначення ризику відмови силового трансформатора за наявності дефекту.
Ключові слова: модель; нечітка логіка; електрообладнання; оцінка ризику; дефект; відмова.
С.С. Ніколаєв, Ю.О. Тимошенко, К.Ю. Матвіїв, "ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯКОСТІ ДЕТЕКТОРА ОБЛИЧ НА ОЗНАКАХ ХААРА ВІД ВАРІАТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ ВИБІРКИ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. При навчанні узагальнених детекторів обличчя на основі каскадів з ознаками Хаара виникає проблема довгого навчання результуючих каскадів та їх низької якості. Тому на практиці прийнято тренувати окремо фронтальні та профільні детектори облич, що ускладнює системи розпізнавання.
Мета дослідження. Необхідно порівняти вплив композиції навчальної вибірки на якість натренованих детекторів за різних кутів нахилу обличчя.
Методика реалізації. Пропонується натренувати ряд детекторів облич на підвибірках, що покривають різні діапазони кутів нахилу обличчя. При цьому всі інші параметри навчання будуть фіксовані. У результаті порівнюються час навчання та якість отриманих каскадів.
Результати дослідження. Оцінено якість і час навчання класифікаторів облич залежно від композиції вибірки, а також здійснено порівняння якості фронтальних і бокових класифікаторів за однакової величини тренувальної вибірки. Показано, що метрика AUC має розходження у 0,003 між фронтальним та профільним детекторами.
Висновки. Експериментально показано, що чим більш варіативний об’єкт (обличчя повернуте профілем відносно фронтального положення), тим довше і гірше навчається каскад Хаара за однакового розміру навчальних вибірок. Використовуючи запропонований підхід, можна керувати якістю фінального класифікатора підбором відповідної композиції тренувальної вибірки.
Ключові слова: детектор облич; ознаки Хаара; тренувальна вибірка; бустинг; композиція навчальної вибірки.
В.В. Шликов, В.А. Данілова, "МЕТОД ОЦІНКИ ШВИДКОСТІ ОХОЛОДЖЕННЯ І ЗІГРІВАННЯ СЕРЦЯ В УМОВАХ ШТУЧНОГО КРОВООБІГУ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Розглядається аналіз швидкості поширення тепла в міокарді при гіпо- і гіпертермії серця в умовах штучного кровообігу.
Мета дослідження. Розробка методу оцінки швидкості охолодження і зігрівання серця, який дає змогу кількісно описати розподіл температур при тепломасообміні між рідким середовищем і м’язовою тканиною серця.
Методика реалізації. Аналіз швидкості поширення тепла в міокарді при гіпо- і гіпертермії серця в умовах штучного кровообігу дає змогу виділити з розподілу температур на термограмі гілки коронарних судин і їх дистальних ділянок. Застосування методу дає додаткову інформацію для підвищення ефективності неінвазивного контролю температури серця в умовах штучного кровообігу. Проведено клінічну апробацію методу оцінки швидкості гіпотермії та гіпертермії, використовувалися термограми серця в умовах штучного кровообігу, які отримані з використанням тепловізорів Flir i7 і ThermoCam E300.
Результати дослідження. Виведено формули і розроблено метод оцінки швидкості охолодження і зігрівання серця, визначено температурне прискорення, яке можна оцінити у вигляді похідної від швидкості зміни температури для максимальних і мінімальних значень температури в досліджуваній області міокарда, а швидкість зміни температури в ході операції визначається співвідношенням діапазону зміни температур і періоду часу зміни температури DT/t для коливань мінімальної та максимальної температур.
Висновки. Отримані дані дають змогу визначити ступінь коронарної обструкції та ступінь звуження коронарних артерій, що дає можливість зменшити ймовірність ішемічних ускладнень після операції на відкритому серці.
Ключові слова: штучний кровообіг; гіпотермія серця; гіпертермія серця; тепловізор.
Б.М. Бондар, І.Б. Міхницький, Я.В. Кметюк, "КОНЦЕПЦІЯ ВИРОБНИТЦВА 99mTc НА МЕДИЧНИХ ЦИКЛОТРОНАХ В УКРАЇНІ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Виробництво радіоактивних ізотопів для ядерної медицини.
Мета дослідження. У роботі досліджується можливість виробництва 99mTc на базі низькоенергетичних медичних цикло-тронів, встановлених в Україні, з використанням збагаченої ізотопом 100Мо молібденової мішені.
Методика реалізації. Виконано теоретичні розрахунки перерізів 100Mo(p,2n)99mTc реакцій та реакцій, що призводять до утворення домішкових ізотопів у коді Empire 3.2. Розглянуто технічні аспекти опромінення, оцінено необхідні товщини зразків і виходи радіонукліда 99mTc на циклотронах Eclipse RD (Siemens) і PETtrace (GE).
Результати дослідження. У рамках запропонованої концепції вихід ізотопу 99mTc був визначений рівним 3,7 та 35,5 ГБк після 2-годинного опромінення для циклотронів Eclipse RD та PETtrace відповідно.
Висновки. Отримані результати показали високий вихід радіонукліда 99mTс і доцільність подальшого розвитку запропонованої методики, що дасть можливість суттєво підвищити ефективність використання циклотронних установок.
Ключові слова: виробництво ізотопів; циклотрон; ядерна медицина.
В.В. Романюк, "Гнучкий розв’язок задачі оптимізації двошарового персептрона за його розміром і співвідношенням гладких спотворень у навчальній множині для класифікації об’єктів простої структури", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Двошаровим персептронам надається перевага над складними нейронними мережами, коли об’єкти для класифікації мають просту структуру. Однак навіть зображення, що складаються з декількох геометрично примітивних елементів на монотонному фоні, класифікуються двошаровим персептроном погано, якщо вони сильно спотворені (зсунуті, перекошені та масштабовані). Продуктивність двошарового персептрона може бути значно покращена модифікацією його навчання. Це робиться навмисним внесенням спотворень, подібних зсуву, перекошеності та масштабуванню, у навчальну множину, але тільки за допомогою контролю об’ємів цих спотворень спеціальним співвідношенням. Крім того, продуктивність покращується підбором оптимального розміру прихованого шару.
Мета дослідження. Метою роботи є оптимізація двошарового персептрона за його розміром і згаданого співвідношення для класифікації об’єктів простої структури.
Методика реалізації. Об’єктами є монохромні зображення збільшених великих літер англійського алфавіту (набір даних EEACL26) середнього розміру 60´80. EEACL26 є нескінченним штучним набором даних, тому даються математичні моделі спотворених зображень. Далі навчаються і тестуються двошарові персептрони, що мають різні розміри та співвідношення гладких спотворень у навчальній множині. Продуктивність оцінюється за відсотком помилок класифікації на граничних спотвореннях.
Результати дослідження. Виходячи зі статистичних оцінок відсотка помилок класифікації на граничних спотвореннях, виявлено, що найкраще співвідношення повинно бути між 0,01 та 0,02, а оптимальне число нейронів у прихованому шарі має бути між 361 та 390. Розміри ближче до 375 вважаються статистично більш надійними, тоді як співвідношення вибираються рівномірно. Такий розв’язок є гнучким, дозволяючи не тільки подальше навчання зі зміною розміру прихованого шару та спів відношення, а й витончене першопочаткове навчання на перших проходах. Проте навіть після перших 100 проходів двошаровий персептрон, навчаний далі на 1190 екстрапроходах зі збільшеною в 10 разів гладкістю спотворень, працює на рівні 8,91 % помилок на граничних спотвореннях, що приблизно на 45 % краще, ніж попередній відомий результат. На рівні практично очікуваних спотворень, які значно менші, рівень помилок становить 0,8 %, що цілком прийнятно. Однак тут головною вигодою оптимізованого двошарового персептрона є не точність, а його швидкодія.
Висновки. Отриманий гнучкий розв’язок підходить іншим наборам даних, подібних EEACL26. Число класів може варіюватися між 20 і 30, а число ознак – між декількома сотнями і декількома тисячами. Наведений приклад досягнення високо продуктивної класифікації двошаровими персептронами є частиною загальної методики статистичної оптимізації стосовно нейромережевих класифікаторів. Для більш складних наборів даних об’єктів ця методика будується і виконується у подібному стилі.
Ключові слова: класифікація; зсунуті масштабовані скошені об’єкти; розмір двошарового персептрона; конфігурація двошарового персептрона; навчальна множина; Matlab-функція для навчання; продуктивність двошарового персептрона.
О.Г. Ковальчук, М.М. Ямшинський, Г.Є. Федоров, "ОТРИМАННЯ ВИЛИВКІВ ІЗ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ ПОВЕРХНІ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Під час експлуатації литих деталей машин і механізмів найінтенсивнішим зовнішнім впливам піддаються поверхневі шари, тому саме їх структура й властивості визначають працездатність виробів у цілому. Для досягнення високої поверхневої міцності та зносостійкості деталей у промисловості використовують різні технологічні процеси, проте більшість із них не дають змоги одержати поверхневий шар із потрібними властивостями необхідної товщини. У цьому разі перспективним може бути технологічний процес поверхневого легування, тобто виготовлення виробів із диференційованими властивостями поверхні.
Мета дослідження. Розроблення технологічного процесу виробництва виливків із заданими властивостями поверхні.
Методика реалізації. На кожний стрижень наносили легувальне покриття. Стрижні з нанесеним покриттям протягом доби підсушували на повітрі. Форму та стрижні підігрівали та складали безпосередньо перед заливанням їх металом.
Результати досліджень. Для виготовлення зносостійких деталей слід використовувати феромарганець, феротитан і ферохром, які дають змогу одержувати на поверхні виливків легований шар товщиною до 12 мм із твердістю до 68 НRА. Такі параметри процесу повною мірою відповідають експлуатаційним вимогам до виробів, які працюють в умовах абразивного або гідроабразивного зносу.
Висновки. Для підвищення твердості робочих поверхонь як наповнювачі легувальних покриттів можна використовувати окремі хімічні елементи, феросплави та хімічні сполуки: карбіди, бориди і нітриди.
Ключові слова: поверхневе легування; структура; фазовий склад; сталь.
В.В. Кочубей, Р.М. Рижов, П.Ю. Сидоренко, "ЗАСТОСУВАННЯ ЗОВНІШНІХ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ДІЙ ПРИ ТОЧКОВОМУ КОНТАКТНОМУ ЗВАРЮВАННІ ДЕТАЛЕЙ З ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ СТАЛІ Р6М", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Приєднання робочої частини різального інструмента з інструментальної сталі механічно або за допомогою паяння не забезпечує надійності фіксації та є нетехнологічним в умовах масового виробництва. Тому актуальним є розв’язання вказаної задачі застосуванням електромагнітних дій у контактних способах зварювання, що ґрунтуються на додаткових методах фізичного впливу на процеси утворення з’єднань.
Мета дослідження. Визначення технологічних можливостей способу точкового контактного зварювання з електромагнітними діями в умовах створення з’єднань із інструментальних сталей.
Методика реалізації. Поставлена мета досягається за рахунок генерування в робочій зоні поперечного зустрічно-симетричного керуючого магнітного поля, яке характеризується однаковою величиною і протилежним напрямком вектора магнітної індукції відносно площини контактування деталей для перемішуванням всього об’єму розплаву точки пондеромоторними силами.
Результати дослідження. Показано особливості позитивних змін параметрів формування з’єднань, що визначають їх механічні властивості. Керування гідродинамікою розплаву дало змогу уникнути дефектів типу рихлот у центральній частині ядра. Доведено, що зміни теплових процесів, які полягають у зниженні швидкості охолодження з’єднань, супроводжуються істотним зменшенням структур загартування в металі литої зони. Наслідком цього є зменшення мікротвердості елементів структури.
Висновки. Доведено доцільність та ефективність використання електромагнітних дій у технологічних процесах точкового контактного зварювання інструментальних сталей.
Ключові слова: інструментальні сталі; точкове контактне зварювання; зовнішні електромагнітні дії; пондеромоторні сили; механічні властивості.
О.С. Сабокар, "ВПЛИВ ГЕОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ І МАГНІТНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТОНКОСТІННИХ МЕТАЛІВ НА ПРОЦЕСИ ІНДУКЦІЙНОГО НАГРІВУ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Використання індукційного нагріву в технологіях безконтактної обробки листових металів є актуальною пропозицією, що дає змогу підвищити ефективні показники виконуваних операцій. Більшість застосовуваних систем індукційного нагріву, через високий рівень використовуваної потужності, працюють у режимах глибокого насичення металу. Актуальним є питання перебігу електродинамічних процесів для показника магнітної проникності в області неглибокого насичення металу.
Мета дослідження. Метою роботи є аналіз особливостей перебігу електромагнітних процесів у феромагнітному листовому металі, що перебуває в змінному магнітному полі зовнішнього індуктора, для визначення оптимальних характеристик системи.
Методика реалізації. Зведення системи рівнянь Максвелла відповідно до прийнятих допущень фізико-математичної моделі для одержання числових оцінок.
Результати дослідження. Отримані аналітичні залежності, що є розв’язком фізико-математичної задачі в рамках прийнятої моделі, було проаналізовано з урахуванням відповідних числових оцінок.
Висновки. Числові оцінки показали, що варіація параметра магнітної проникності металу об’єкта, як і ступінь його насичення при протіканні вихрових струмів, істотно впливає на час нагрівання металу. Відхід від стану насичення зменшує ефективність процесу нагріву.
Ключові слова: індукційний нагрів; електропровідність; магнітна проникність металу; щільність струму; рівняння Максвелла.
В.Г. Колобродов, Д.В. Поздняков, В.М. Тягур, "ВПЛИВ ГЕОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ПОЛЕГШЕННЯ НА ДЕФОРМАЦІЮ РОБОЧОЇ ПОВЕРХНІ ОСЕСИМЕТРИЧНИХ ДЗЕРКАЛ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Полегшення дзеркал є актуальним питанням при розробці оптичних систем космічного базування. Однак дослідженню впливу полегшення на деформацію дзеркальної поверхні осесиметричних дзеркал приділяється мало уваги.
Мета дослідження. Аналіз можливостей полегшення осесиметричних дзеркал завдяки дослідженню впливу геометрричних параметрів полегшення та кріплення на деформацію їх робочих поверхонь під дією сили тяжіння.
Методика реалізації. Проведено дослідження впливу різних варіантів побудови осесиметричних дзеркал на деформацію їх робочої поверхні через моделювання у програмах скінченноелементного та оптичного аналізу.
Результати дослідження. Проаналізовано вплив конструктивних параметрів, геометричних розмірів полегшення та кріплення на деформацію робочої поверхні осесиметричних дзеркал і дано рекомендації щодо застосування різних типів полегшення. Визначено, що для отримання меншої деформації необхідно використовувати шестикутні отвори, а для найбільшого зменшення ваги – кільцеві вирізи. Особливу увагу при розробці полегшення треба звернути на механічну частину кріплення, оскільки деформація дзеркала дуже сильно залежить саме від неї.
Висновки. Досліджено вплив геометричних параметрів полегшення на деформацію робочої поверхні осесиметричних дзеркал. Використовуючи отримані дані, можливо оптимізувати конструкцію полегшення і кріплення для отримання мінімальних ваги та деформації робочої поверхні дзеркала в земних умовах.
Ключові слова: коефіцієнти Церніке; полегшення дзеркал.
Г.С. Тимчик, В.І. Скицюк, Т.Р. Клочко, "МОДЕЛЬ СТРУКТУРИ АКТИВНОЇ ПОВЕРХНІ АБСТРАКТНОГО БІОТЕХНІЧНОГО ОБ’ЄКТА", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. В статті розглядається актуальна проблема забезпечення моніторингу метрологічних параметрів технологічного обладнання з числовим програмним керуванням за допомогою розробки методів і засобів експрес-атестації координатної системи технологічного обладнання, які, на відміну від існуючих, будуть більш економічними та не поступатимуться в точності лабораторним.
Мета дослідження. Метою роботи є створення методу компенсації виявлених похибок, для чого потрібні моделі елементарних форм, які визначають утворення різного типу регулярності структури поверхні об’єктів, зокрема моделювання утворення активної поверхні об’єкта при взаємодії з іншими об’єктами.
Методика реалізації. Запропоновано модель форми елементарного об’єму будь-якого абстрактного об’єкта й енергетичних процесів, які в ньому виникають. Запропоновано такою мірою вибирати товщину поверхневого шару, що визначає активні властивості поверхні.
Результати дослідження. Доведено, що глибина активної поверхні визначає реальний розмір площі та мінімального активного об’єму активної площі абстрактного об’єкта. При розгляді всіх цих процесів визначено різницю між плинним зносом і чинною руйнацією під дією зовнішніх сил (середовища). Взаємодія між потоком зовнішнього середовища й абстрактного об’єкта є досить відносною ситуацією.
Висновки. Створено первинну класифікацію елементарних структур поверхні абстрактних біотехнічних об’єктів. Запропоновано модель структури поверхні на основі елементарних форм, що утворюють активну площу біотехнічного об’єкта. Такий підхід дає можливість утворити найбільш чутливу площу взаємодії об’єктів.
Ключові слова: абстрактний об’єкт; моделі елементарних форм; структура поверхні; активна площа.
М.І. Скиба, О.А. Півоваров, А.К. Макарова, В.І. Воробйова, "Метод ОТРИМАННЯ НАНОДИСПЕРСІЙ СРІБЛА ПІД ДІЄЮ ПЛАЗМОВОГО РОЗРЯДУ ЗА НАЯВНОСТІ ВОДОРОЗЧИННОГО ПОЛІМЕРУ", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Оскільки концентрація плазмохімічно одержаних наночастинок у дисперсіях срібла є невисокою, розглядається можливість підвищення виходу частинок срібла.
Мета дослідження. Метою роботи є дослідження процесу одержання нанодисперсій срібла під дією плазмового розряду при введенні в реакційне середовище синтетичного полімеру – полі(вінілового) спирту.
Методика реалізації. Пропонується підвищити вихід частинок срібла за допомогою додавання реагенту синтетичної полімерної групи – полі(вінілового) спирту, який у середовищі розряду плазми є джерелом полімерних радикалів, що виступають як додатковий відновника іонів аргентуму.
Результати дослідження. За наявності водорозчинного полімеру плазмохімічно одержано нанодисперсії срібла з майже в 2–6 разів більшим вмістом металевої фази порівняно зі зразками без його застосування.
Висновки. Одержання концентрованих нанодисперсій срібла є визначальним для їх подальшого практичного застосування. Введення водорозчинного полімеру має значний вплив на підвищення виходу наночастинок срібла за незначної його концентрації в розчині (до 5,0 г/дм3).
Ключові слова: дисперсії срібла; наночастинки; плазмовий розряд; полівініловий спирт.
Г.І. Хованець, О.Ю. Макідо, Ю.Г. Медведевських, "Термомеханічні і деформаційні властивості композитів на основі системи диметакрилат–тетраетоксисилан", Наукові вісті НТУУ “КПІ”, № 6, С. , 2017
Проблематика. Виникнення міжфазової взаємодії, геометричні обмеження простору полімеризації полімеру, зростання вільного об’єму полімеру при додаванні неорганічного компонента – все це впливає на фізико-хімічні та механічні властивості композитів. Однак взаємозв’язок вихідних компонентів із властивостями композита має індивідуальний характер і потребує експериментального вивчення.
Мета досліджень. Дослідження впливу складу гібридних органо-неорганічних композитів (ГОНК) на основі системи a,w-диметакрилоїл (тридиетиленоксидтерефталат) (МГФ-9)–тетраетоксисилан (ТЕОС) на їх термомеханічні і деформаційні властивості та молекулярну структуру.
Методика реалізації. Полімер-кремнеземні композити отримували методом фотоініційованої полімеризації у блоці з використанням лазерного інтерферометра та золь-гель-методом. Термомеханічний аналіз проводили на приладі для визначення теплостійкості полімерних матеріалів “Heckert” і розраховували значення характеристичних параметрів досліджених композитів системи МГФ-9–ТЕОС. Деформаційні властивості композитів визначали на консистометрі Хепплера, розраховуючи параметр поверхневої мікротвердості (конічної точки текучості).
Результати дослідження. Підтверджено залежність деформаційних і термомеханічних властивостей композитів від співвідношення органічної та неорганічної складових системи.
Висновки. Введення неорганічного наповнювача в матрицю полімеру сприяє покращенню термомеханічних і деформАційних властивостей композитів. Максимальні термомеханічну стійкість і міцність має композит МГФ-9:ТЕОС = 90:10 % об.
Ключові слова: органо-неорганічний композит; золь-гель-синтез; фотоініційована полімеризація; термомеханічний аналіз; мікротвердість.