Шановний Михайле Захаровичу, вибори ректора КПІ відбулися в дуже непростий для України час. Як ви вважаєте, перед якими викликами постане сьогодні вища освіта України і які виклики доведеться долати новому керівництву КПІ?
М. Згуровський. Протягом останніх двох з половиною років війни, через бойові дії, знищення інфраструктури та втрату територій, українська економіка скоротилася майже наполовину. Зазнали суттєвого руйнування важка, енергетична і гірничодобувна промисловість. Припинила роботу більшість великих стратегічних підприємств в галузі транспортного авіабудування, космічного ракетобудування, енергетичного, хімічного машинобудування та інших традиційних напрямів української промисловості.
Разом з тим швидкими темпами почали розвиватися нові напрями: робототехніка, штучний інтелект, кібербезпека, засоби радіоелектронної боротьби, виробництво дронів, гуманітарне розмінування, протезування і реабілітація, блокчейн-технології та інші. Суттєво зріс суспільний запит на інновації в оборонній сфері.
Поки що за інерцією КПІ готує фахівців за попередньою структурою спеціальностей і попередніми обсягами. Але університет невідворотно чекає зміна цих пропорцій і суттєва зміна самого характеру роботи. Вступна кампанія цього року вже покаже перші ознаки цієї проблеми. У майбутніх перетвореннях КПІ має зберегти головне — свої науково педагогічні школи. Тому новій команді управлінців важливо чітко зрозуміти сутність майбутніх змін і з випередженням у часі розпочати оновлення освітніх програм, перепідготовку науково-педагогічного персоналу, започаткування й розвиток співпраці із замовниками на наших фахівців за новими напрямами підготовки.
Серйозним викликом для університету буде організація роботи в осінньо-зимовий період за умови тривалих вимкнень електроенергії, повітряних тривог і інших завад, які спричиняє війна. Тим не менше необхідно буде працювати в тих умовах, які склалися. Найголовніше, про що потрібно турбуватися під час навчально-наукового процесу, — це безпека студентів і співробітників. Для цього треба буде далі зміцнювати інфраструктуру, збільшувати кількість укриттів і безпечних зон, розробляти плани евакуації та регулярно проводити навчання з безпеки.
За майже два з половиною роки війни КПІ обладнав укриття в більшості навчальних корпусів і гуртожитків університету для безпечного перебування майже 10 500 людей, створив 10 пунктів незламності на території студмістечка й 11 — в навчальних корпусах.
Для безперебійної роботи колективу КПІ, особливо за критичних умов цієї зими, потрібно вирішувати питання енергетичної безпеки університету. Сьогодні маємо генеруюче обладнання сумарною потужністю 450 кВт. До зими необхідно накопичити відповідні обсяги дизельного пального, продовжити роботу з енергозбереження, покращити умови перебування й роботи в укриттях.
Гострою проблемою буде отримання достатнього фінансування для сплати комунальних витрат і забезпечення багатьох інших потреб, пов’язаних з утриманням життєдіяльності університету на належному рівні.
Це лише деякі, першочергові виклики, перед якими постане як освіта України, так і наш університет вже найближчим часом. Нові обставини змусять КПІ пройти складний етап перебудови, що ляже на плечі нової команди управлінців і нового ректора. Розв’язання зазначених і багатьох інших проблем залежатиме від рівня професіоналізму і злагодженості цієї команди, чого і хочеться їм побажати.
Чи виникають у вас занепокоєння стосовно спроможності нової команди впоратися з цими й багатьма іншими проблемами?
М. Згуровський. Так, виникають. Розуміючи, які проблеми чекають КПІ вже найближчим часом, я запропонував чотирьом проректорам — В. Пасічнику, А. Жученку, А. Мельниченку, В. Кондратюку — брати участь у виборах ректора і спробувати зберегти командний стиль роботи після можливого обрання одного з них. Я виходив з того, що на даний час більш професійної команди управлінців в КПІ немає. Брати участь у виборах зголосилися три з названих кандидатів. Віталій Пасічник побажав сконцентруватися на виділеному йому напрямі роботи.
Під час першого туру виборів кожен з трьох проректорів — А. Жученко, А. Мельниченко, В. Кондратюк — виголосив досить професійну, самодостатню програму. Думаю, що продовження участі в другому турі виборів зі своїми послідовними позиціями привело б до зрозумілого результату: обрання одного з кандидатів — А. Мельниченка чи О. Жученка.
Але перед другим туром виборів незрозумілим для мене стало об’єднання А. Мельниченка з трьома іншими кандидатами — дуже поважними людьми, але за родом їхньої діяльності досить віддаленими від проблем функціонування університету в системі держави. При усій повазі до них, на мій погляд, їхні програми були цікавими, в деяких аспектах захопливими, але наївними й у більшості відірваними від реалій сьогодення.
Природно, що в цій ситуації виникає ряд запитань:
1. Після того як сформувався «блок чотирьох кандидатів», первісна передвиборча програма А. Мельниченка, представлена перед першим туром виборів, мабуть, зазнала певних змін. Яких? Як і що було скореговано? Які пункти були запозичені А. Мельниченком у інших членів «блоку»? Що було видалено з первісної програми А. Мельниченка? Тобто яка ця програма на сьогодні? Було б бажано почути цю об’єднану програму. Краще — побачити тексти внесених змін: що і від кого зі складу «блоку чотирьох кандидатів» запозичено до первісної програми обраного керівника?
2. Для втілення цієї «оновленої програми» має бути запрошена управлінська команда. Яка? Яка відповідальність буде покладена на кожного члена нової команди? Який практичний досвід мають члени нової команди для успішного виконання покладених на них завдань відповідно до конкретної ділянки роботи?
Під час передання владних повноважень в університеті важливу роль має відіграти Вчена рада. Зокрема, за законом про вищу освіту вона має затверджувати кандидатури проректорів, а накази щодо кадрових призначень має візувати голова Вченої ради. Тому попередньо було б доцільно на рівні комісій і на засіданні Вченої ради заслухати кандидатів на нові управлінські посади, обговорити пропозиції щодо складу управлінської команди, заслухати програму дій кожного члена команди з урахуванням нових реалій.
Спираючись на колективний досвід академічного середовища КПІ та базуючись на принципах послідовності й наступності, зазначені кроки Вченої ради допоможуть новому керівникові й мінімізують помилки, природні під час перезапуску системи управління великою установою.
Співробітники КПІ активно обговорюють статтю, яка нещодавно вийшла у виданні «Форбс». Зокрема, їх обурюють образливі висловлювання спікерів на адресу КПІ. Чи знайомі ви з цим матеріалом? Яка ваша думка?
М. Згуровський. Так, з названою статтею я знайомий. З двома сторонніми спікерами — ні. Нічого не чув про них у науковому середовищі. Але справа не в них.
Принциповим питанням є те, що третім спікером був член нашого колективу А. Мельниченко. І хоч в його коментарях не звучать слова приниження КПІ й він стверджує, що журналісти спілкувалися з ним незалежно від двох інших спікерів, цю статтю прочитали вже, мабуть, тисячі людей, які цих деталей не знають. Тому загальний негативний, наклепницький контекст статті сторонні читачі, звісно, сприймають від усіх трьох інтерв’юйованих одночасно.
Я розумію, що в цю ситуацію наш колега попав неочікувано. Але за поширеною практикою людина, яка потрапляє в подібну ситуацію і бажає вчинити по честі, відмежовується від некоректних висловлювань на адресу своєї установи в той самий спосіб, в який цей матеріал був підготовлений, надрукований і поширений. Тобто пише відкритого листа в редакцію «Форбс» з адресним спростуванням неправди, яку висловили інші співавтори статті, із зазначенням їхніх прізвищ і їхніх конкретних неправдивих висловлювань.
Як вчинить Мельниченко, я не знаю. Це моральний тест для нього. Але хотілося б, щоб він розумів, що найважливішим принципом для керівника своєї альма-матер є захист її честі та гідності на засадах справедливості за будь-яких обставин.
Щиро дякую за розмову. Хочу побажати успіхів колективу університету на цьому новому, непростому етапі його історії.
Оксана Коваленко, КПІмедіа