Серед переможців університетського конкурсу «Викладач-дослідник – 2008» – професор кафедри машин і апаратів хімічних та нафтопереробних виробництв Віктор Миколайович Марчевський. За сухими словами поданої на конкурс довідки – «напрям наукових досліджень: розробка нових технологій та устаткування для сушіння продуктів у харчовій промисловості» – дорога довжиною в життя.
Молодий спеціаліст
Понад півстоліття тому на перон Кемеровського вокзалу впевнено зійшов статний юнак. Віктор Марчевський – випускник факультету хімічного машинобудування КПІ і не здогадувався, що це перші кроки до професійної досконалості й загального визнання. Місто хіміків, де на той час працювало три потужні азотно-тукові виробництва, привітно зустріло молодого інженера – майбутнього фахівця – винахідника машин і апаратів хімічного виробництва. На комбінаті, де вперше в СРСР освоювали виробництво капролактаму, Віктор потрапив у цех, оснащений імпортною технікою, яка потребувала вдосконалення і модернізації. Тож було до чого докласти світлу голову й умілі руки. Тямущий спеціаліст дуже швидко «виріс» з майстра до начальника цеху холодильних машин та механіка виробництва, яке об'єднувало 40 цехів. А було йому тоді трохи за 25!
Сибірський старт дав потужний поштовх допитливому розумові та творчим інженерним здібностям В.Марчевського. Запропонована ним сушарка виявилася найефективнішою на той час. І досі на Сіверськодонецькому хімкомбінаті сушать міндобрива на «його» установці. Найавторитетніша радянська газета «Правда» присвятила молодому раціоналізаторові кілька рядків. Мине кілька років і про винахідника заговорять по всьому Союзу: від владних московських кабінетів до далеких киргизьких околиць. Та не забігатимемо вперед.
Закінчивши аспірантуру КПІ, Віктор Миколайович у 1970-му успішно захистив кандидатську й почав працювати с.н.с., а потім викладачем на хіміко-машінобудівному факультеті (ХМФ). До раціоналізатора, переповненого ідеями і збагаченого практичним досвідом, потяглися учні й послідовники. Один з них – нинішній завідувач кафедри машин і апаратів хімічних та нафтопереробних виробництв проф. Я.М.Корнієнко.
Визнання
У середині 1970-х у країні, яка займала шосту частину суші, впроваджували програму розвитку продовольчої бази. Науковцям КПІ запропонували розробити сушарку для вітамінного заводу. Творчий колектив під керівництвом В.М.Марчевського успішно впорався з роботою. Їх установка показала фантастичну продуктивність: за кілька годин виробляла добову норму. Як кажуть, слухами земля повниться, і про КПІшних умільців заговорили у високих кабінетах. На той час стратегічним продуктом молочної промисловості було масло, що потім експортувалося. У процесі його виробництва лишалося багато якісного молочного продукту, який не вдавалося ні переробити, ні законсервувати. Постало питання про створення установки для сушіння казеїну (молочного білка). На всю Україну працювало аж 4 французьких агрегати, решта сушили сировину під відкритим небом. За таких умов про якість годі було й говорити. І знову – о, диво! – дослідний зразок установки для сушіння молочного білка, розроблений у КПІ під керівництвом В.М.Марчевського, забезпечував якість вихідного продукту вищу, ніж закордонна техніка, на яку чи не молилися і сахалися навіть думки, що вона може вийти з ладу.
Ось тут на винахідників і посипався зорепад. Харківський завод приступив до серійного випуску агрегатів ВС-150КПІ. За короткий термін 30 їх уже працювали по всій Україні. Тоді зачухали потилиці в союзному міністерстві та скликали російських кулібіних: чому Україна змогла, а ми… Грюкнув владний кулак, і з'явилося рішення: зобов'язати п'ять машинобудівних заводів якнайшвидше виготовити 75 сушильних агрегатів та забезпечити ними провідні підприємства. І закипіла робота. КПІшні фахівці не вилазили з відряджень, забезпечуючи супроводження, монтаж і налагодження техніки. Серед тих розробок 11 відмічені дипломами, золотими та срібними медалями виставок, прийняті у серійне виробництво. Збігали роки в напруженій цікавій праці.
Творчий пошук
У 1983 р. на ХМФ КПІ з ініціативи В.Марчевського було створено галузеву науково-дослідну лабораторію інтенсифікації та автоматизації процесів сушіння, яку він очолює й донині. Тут, зокрема, було розроблено шнекові преси безперервної дії, вдосконалено ВС-300 КПІ, сушарку-гранулятор для сульфату амонію та молока. Студенти брали участь у всіх розробках, набуваючи практичного досвіду. При лабораторії діяло Студентське конструкторське бюро.
Кінець 80-х і 90-ті ознаменувалися активною підприємницькою діяльністю. Підвищився попит на сушильні агрегати та комплексні автоматизовані лінії для виробництва казеїну. Тоді їх змонтували кілька сотень по всій Україні. До слова, на великих молочних комбінатах вони працюють і донині (деякі малі, на жаль, збанкрутували).
Згодом розробили установки для сушіння сироватки, отримання сухих гранульованих яєць (яєчного меланжу). Приміром, агрегат у Кривому Розі висушував 48 тис. яєць за годину. Для м'ясокомбінатів розробили установку для сушіння крові тварин, освітленої крові. Уся продукція знаходить застосування в м'ясо-молочній промисловості, медичній та кондитерській галузях тощо.
Виклики сьогодення
Одна з проблем, що нині хвилює людство, – білковий голод. Щоб уберегтись, зокрема, від склерозу судин та забезпечити повноцінне функціонування організму, потрібно вживати достатню кількість білків. Відомо, що в м'ясі їх 17-18%, рибі – 20%, а в сої аж 40%. Видобути білок із сої для подальшого його використання в харчових та кормових продуктах і взялися науковці КПІ. Спочатку на кафедрі машин і апаратів хімічних та нафтопереробних виробництв змонтували лабораторну установку для отримання соєвого молока, а з 2000 р. в Ніжині вже запрацювала перша промислова лінія, яка виробляла 4-5 т такого молока за годину (собівартістю 11 коп. за 1 л). Процес на перший погляд простий: миття насіння, розмелювання з водою, екстракція білка й жирів, стерилізація під тиском, дезодорація й охолодження молока.
Наступний крок – створення промислової установки з виробництва соєвого білка, який потім використовується в харчовій промисловості. Останнє впровадження – безвідходне виробництво соєвого білка на комбінаті в Новій Каховці. До речі, науковці НТУУ «КПІ» – єдині на сьогодні розробники обладнання великої продуктивності для отримання соєвого молока та білка в Україні. Усі їх винаходи захищені відповідними патентами та сертифікатами.
Будні
Учні та послідовники, як і раніше, оточують наставника. Торік під його науковим керівництвом було захищено 3 магістерські роботи та одну кандидатську дисертацію. Нині він опікується 2 магістрами та 4 аспірантами. В.М.Марчевський автор близько 200 наукових праць, винаходів, навчально-методичних посібників. Останні з них – «Конструкторська документація курсових і дипломних проектів», «Обладнання лісового комплексу».
Життєвий та творчий шлях проф. В.М.Марчевського відзначено нагородами та званнями. Він – заслужений викладач НТУУ «КПІ», заслужений винахідник НТУУ «КПІ» (отримав диплом за №1), Людина року – 2006, має грамоти за наукове керівництво дипломними проектами, роботами студентів – переможців міжнародних та всеукраїнських конкурсів тощо. Свого часу його наукова діяльність відмічена золотою та срібною медалями ВДНГ СРСР, дипломом першого ступеня ВДНГ УРСР, нагрудним знаком «За отличные успехи в работе» Держкомітету СРСР з народної освіти тощо. У нього й тепер багато планів та нових ідей.
На запитання кореспондента, як вдається довгі роки залишатися фізично активним та зберігати творче натхнення, Віктор Миколайович перевів погляд на фото, де білосніжна яхта з потужно напнутими парусами та гордою назвою «Фенікс» злетіла на гребінь хвилі. З ніжністю в голосі відповів: «З нею ми не один десяток років – дослідили і Дніпро, й Чорноморське узбережжя. Свіжий вітер в обличчя додає наснаги, спонукає боротися і перемагати».