Малюкова Інна Геннадіївна. Запорука успішної роботи – це люди

Сивочолий та завжди юний КПІ вписує все нові сторінки у свою історію. Упевнено реагуючи на виклики сьогодення та маючи дар передбачення: які запити й новації можуть виникнути завтра, колектив університету успішно виконує свою головну місію – підготовку високоосвічених високопрофесійних кадрів для вітчизняної економіки. Сьогоднішня розповідь – про людину, яка не лише є свідком позитивних змін в НТУУ «КПІ» за останні роки, а й сама творить їх. Це директор Навчально-методичного комплексу «Інститут післядипломної освіти» Інна Геннадіївна Малюкова. Вона люб’язно погодилася розповісти про те, що її поєднало з КПІ.

– Інно Геннадіївно, розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили до КПІ? Це було цілеспрямовано чи, так би мовити, відіграла роль «рука долі»?

– Ну, взагалі, мало місце поєднання і руки долі, і бажання, і досить тісних зв’язків протягом усього життя з КПІ. Я закінчила КПІ, за фахом – гідроакустик, довгий час працювала за спеціальністю. Згодом отримала й науковий ступінь, саме як гідроакустик. Але в 90-х роках життя привело мене на ниву освіти, а в кінці 90-х я стала проректором Міжнародного університету фінансів з питань організації дистанційного навчання. І коли в МУФі ми почали організацію дистанційного навчання, було вирішено створити Український центр дистанційної освіти. Це мав бути освітній осередок подвійного підпорядкування, який би підпорядковувався Міністерству освіти і науки та ВНЗ. Відтак було вирішено створити такий центр на базі НТУУ «КПІ». І, таким чином, з 2000 року я потрапляю до КПІ, а в 2001 році було офіційно засновано Український центр дистанційної освіти. Відкривав його тодішній прем’єр-міністр Віктор Андрійович Ющенко, тож це була дуже знакова подія.

– І як в подальшому складалась Ваша робота в КПІ?

– У 2004 році наш центр було реформовано в Український інститут інформаційних технологій в освіті, директором якого я залишилась. І з 2004 по 2009 рік він працював як Інститут інформаційних технологій, в якому було два головних напрями діяльності, а саме: розроблення інформаційних ресурсів для освіти і також ми розпочали роботу з підвищення кваліфікації кадрів для даної галузі. Та в 2009 році відбулась ще одна знакова подія. Український інститут інформаційних технологій в освіті і Міжгалузевий інститут післядипломної освіти, який працював у НТУУ «КПІ», було об’єднано в єдиний комплекс, який зараз працює і має назву Навчально-методичний комплекс «Інститут післядипломної освіти». Тож тепер ми розробляємо і підтримуємо всі інформаційні навчальні ресурси дистанційної форми, які використовуються в КПІ, а також застосовуємо їх і для студентів очної форми. А Інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки здійснює навчальні функції.

– Як Вам вдається виконувати всі покладені на Вас обов’язки?

– Я б не сказала, що це дуже важка справа, якщо займаєшся тим, що тобі подобається. Я працюю, живу, я навіть не знаю, де закінчується моє приватне життя і починається робота і навпаки. Тому і вистачає енергії й сил цим займатись. Ті цілі, які ставлю я, ставить КПІ, і ставить весь мій колектив, вони самодостатні, це цілі, заради яких можна жити і працювати. І найбільшим надбанням цих одинадцяти років, я вважаю, стала наша команда, яка згуртувалась і навколо мене, і навколо наших спільних цілей. Це дуже кваліфіковані люди та, що ще більш важливо, – порядні. На сьогодні з нами працює велика кількість людей, і ядро їх складають люди, з якими можна зробити будь-яку справу. Усю цю команду можна згуртувати заради спільної мети, задачі та разом втілити її в життя. Тобто, найбільша запорука успіху нашої роботи – це люди. Усі ми між собою друзі та підтримуємо одне одного у важких життєвих ситуаціях і, безумовно, в роботі, тому в мене немає остраху, що я залишусь сам на сам з якоюсь проблемою. Я знаю, що з цими людьми можу все виконати.

– Що ж найбільше допомагає Вам у роботі?

– Перш за все, мені хочеться робити справу, яка потрібна людям. Справу, яка дає змогу мені, моїй сім’ї та моїм колегам жити. Для мене також велику цінність мають відносини між людьми. А НТУУ «КПІ» – це люди одного кола, з якими легко порозумітись. І по-друге, я людина амбітна, і люблю ставити для себе важку мету та досягати її. У мене спортивний характер. Це й мені неабияк допомагає.

Підготував Сергій Смольц