16 березня в Державному політехнічному музеї НТУУ "КПІ" відбувся вечір пам'яті головного архітектора КПІ впродовж майже трьох десятиліть, лауреата Державної премії УРСР по архітектурі, лауреата Премії Ради Міністрів СРСР, заслуженого працівника культури України Володимира Лиховодова. У програмі вечора – відкриття виставки з циклу "Славетні імена КПІ", присвяченої В.І.Лиховодову, та презентація його останньої книги "О чудесах небесных и чудаках поднебесных".
Пропонуємо увазі читачів "КП" спогади про цю непересічну особистість його доньки і співавтора кількох книг Олени Лиховодової.
Минуло трохи більше року відтоді, як відійшов у інший світ Володимир Іванович Лиховодов. Той день став вселенською катастрофою не лише для мене особисто, моєї мами Людмили Максимівни і всієї нашої родини, але, впевнена, й для усіх тих, хто знав, любив і продовжує любити його. Адже зустрівши Володимира Івановича, неможливо було не потрапити під вплив його чарівної особистості. Людина мудра, яскраво талановита, надзвичайно розумна, шляхетна і, водночас, скромна, він підкорював серця своєю доброзичливістю, безмежною любов'ю до своєї професії, до людей і до життя. Всеперемагаюче почуття гумору Володимира Лиховодова було мало не легендарним. Спілкуючись з людьми, які знали Володимира Івановича, я бачу в їхніх очах біль, але після перших слів співчуття завжди чую спогади про його оптимізм і теплий гумор, про його дотепні жарти та добре ставлення до всіх, з ким йому доводилося спілкуватися й працювати.
Народився В.І.Лиховодов у м. Макіївка, в художньо освіченій і музичній сім'ї інженера Івана Архиповича Лиховодова та Олени Іванівни Похитонової. Його мати була представницею іменитого роду Похитонових, який походить від запорізьких козаків, і який при Катерині ІІ отримав дворянське достоїнство.
Один із предків Володимира Івановича – відомий художник Іван Павлович Похитонов (1850-1923). Його дуже високо цінував П.М. Третьяков. Друзями І.П. Похитонова були І.Ю.Рєпін, І.С. Тургенєв і Л.М. Толстой, який називав його "чарівником" в мистецтві. Виходець з Херсонської губернії, І.П. Похитонов, хоча й не отримав систематичної художньої освіти, уславився у Франції своїми вишуканими пейзажними мініатюрами. Його філігранно виписані панно прикрашали покої російської імператриці Марії Федорівни. Провівши значну частину свого творчого життя в Бельгії, де поблизу Льєжа він і похований, Іван Похитонов був визнаний бельгійцями своїм національним художником. У Бельгії створено його музей, а одна з вулиць міста Жюпіль носить його ім'я.
Про іншого предка В.І. Лиховодова, народовольця Миколу Даниловича Похитонова, писала у своїх спогадах про в'язнів Шліссельбурзької фортеці Віра Фігнер. Дворянин, штабс-капітан, син генерал-майора, учасника облоги Плевни, він був засуджений за революційну діяльність і підготовку замаху на царя Олександра II до смертної кари, яку замінили довічним ув'язненням в Шліссельбурзькій фортеці.
А ще серед предків Володимира Івановича – офіцери денікінської армії і командири дивізії Котовського, дипломати, артисти опери та балету.
Родичем В.І. Лиховодова був Данило Ілліч Похитонов, народний артист РРФСР, хормейстер і диригент Маріїнського театру в С.-Петербурзі, керівник постановок опер за участю Федора Шаляпіна, автор книги "З минулого російської опери".
У роки Великої Вітчизняної війни родині В.І. Лиховодова довелося повною мірою відчути страждання. Ризикуючи життям, його сім'я переховувала поранених у своєму будинку. Хлопчиком, передаючи листівки для радянських військовополонених, Володимир Іванович був пострілом поліцая важко поранений у ногу. Від пережитого шоку до того пряме волосся на його голові назавжди закрутилося в ті характерні кучері, які пам'ятають усі, хто його знав.
Після війни В. І. Лиховодов, який з самого дитинства відрізнявся тяжінням до творчості, вирішив стати архітектором. Склавши вступні іспити на відмінно, він вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Під час навчання вирізнявся не лише своїм талантом, але був загальновизнаним лідером і душею студентських компаній.
Після закінчення інституту Володимира Івановича як надзвичайно перспективного і талановитого молодого фахівця запросили працювати до Москви, але через сімейні обставини він залишився в Києві. Тут і набув розвитку його архітектурний дар.
Значну частину свого життя В.І.Лиховодов присвятив розробці великомасштабних комплексних будівельних об'єктів у проектному інституті КиївЗНДІЕП. Він проектував наукову бібліотеку та драматичний театр у м. Грозний, ділові центри та інші об'єкти. Однак центральною проблематикою його творчості стало створення великомасштабних архітектурних ансамблів вищих навчальних закладів в Україні та в ближньому зарубіжжі, наприклад, Кишинівського політехнічного інституту. За проект і будівництво споруд Львівського політехнічного інституту В.І.Лиховодов і його творчий колектив були удостоєні Премії Ради Міністрів СРСР (1978), а за створення архітектурного комплексу будівель Київського політехнічного інституту В.І. Лиховодов і його талановита команда стали лауреатами Державної премії УРСР з архітектури (1988).
Київський політехнічний інститут став улюбленим дітищем Володимира Івановича. З цим навчальним закладом пов'язано майже три останні десятиліття його життя. Він віддано служив КПІ, вірно втілюючи в ньому архітектурні традиції І.С.Кітнера й О.В.Кобелєва. Володимир Лиховодов поетапно і системно продовжував розвивати й удосконалювати архітектурний вигляд КПІ, синтезуючи його історизм і сучасність, що сприяло визнанню КПІ одним з провідних і найкрасивіших університетів у світі. Історія НТУУ "КПІ" відображена в історичних літописах В.І. Лиховодова, А.Л. Любомудрової і О.В. Лиховодової "КПІ – від першого кроку до першого випуску", "КПІ крізь роки", "КПІ. Перше століття".
Крізь усе життя він проніс дружбу з Віктором Дмитровичем Сидоренком, проректором НТУУ "КПІ", вважаючи його своїм наставником. Він любив своїх друзів, колег, високо цінував їхню порядність і талант.
Володимир Іванович був закоханий у симфонічну музику, любив класичну оперу, особливо оперу О.П.Бородіна "Князь Ігор". Багато арій з оперет І.Кальмана та Й.Штрауса знав напам'ять і з задоволенням їх виконував у колі сім'ї та друзів.
Пізній період життя В.І. Лиховодова був надзвичайно складним, повним драматизму, але, попри все, дуже світлим. У ці роки особливо проявилася його неймовірна мужність. Ні словом, ні поглядом не видаючи мук страшної і тривалої боротьби зі смертельною недугою, Володимир Іванович при першому ж поліпшенні самопочуття вирушав на улюблену роботу в КПІ, де зразу поринав у коловорот проблем і справ рідного інституту. Навіть найближчі співробітники не підозрювали, що за гумором, життєрадісністю і активною діяльністю Володимира Івановича ховається нестерпний біль.
Він хотів встигнути ще дуже багато: оформити головний корпус КПІ монументальними дошками, відновити історичні герби, довести до фінальної стадії комплекс малої спортивної арени, а головне, підготувати макети каплиці Св. Марії Магдалини. І якою цінною була допомога і підтримка колег – проректора М.В.Печеника, О.Лебедєвої, О.Шеляга, В.Бавіловского, найближчого сподвижника С.Снєжкіна та багатьох інших! А з яким завзяттям і наполегливістю Володимир Іванович працював над ескізами церкви! Реанімаційна палата лікарні, в якій мені дозволили разом з ним постійно перебувати, перетворилася на творчу майстерню. Після важких операційних буднів навколо Володимира Івановича збиралися здивовані лікарі, і, як на художній раді, вибирали разом ескіз, який сподобався найбільше. А він, перемагаючи біль, розповідав їм анекдоти і смішні історії, вселяючи сили і оптимізм.
В останні роки життя відкрилися нові грані таланту Володимира Лиховодова: він почав писати вірші. Поезія стала пристрастю. Володимир Іванович писав швидко, немов хтось диктував йому поетичні рядки. Спочатку писав для себе, але його стиль ставав все досконалішим. Він почав експериментувати з різними жанрами: балади, казки, ліричні, соціальні, гумористичні сюжети. Поетичним дебютом став "Алтан", поетична балада про кохання, яка вселяє надію і віру в добро та у всеперемагаюче почуття любові.
Мені вдалося переконати Володимира Івановича створити авторські ілюстрації до його поезій. Вони вийшли чудово: індивідуальна графічна манера, точне попадання в образ, динамізм малюнка і композиції…
Після успішного "Алтана" Володимир Іванович продовжив роботу над новою поетичною збіркою, до якої увійшли також його твори останніх шести років. Володимир Іванович власноруч виконав для них ілюстрації, які самі по собі мають художню цінність. Збірка отримала назву "О чудесах небесных и чудаках поднебесных". Це щира сповідь, розповідь про його ставлення до людей, законів світобудови і до Бога. У книзі багато світла, добра, віри і надії. Останні редакційні правки ми вносили до неї уже в реанімації, але опублікованою він її так і не побачив. Поезія В.І.Лиховодова щира й правдива, сповнена глибоких і драматичних переживань, які, попри їхню серйозність, автор висловлює у властивій йому гумористичній і, часом, іронічній формі. Вдивляючись у Вічність, що невблаганно наближалася, він не переставав жартувати, і це краще за будь-які слова свідчило про його мужність і внутрішню силу.
В.І. Лиховодов відноситься до тих виняткових людей, які не лише залишають після себе яскравий і глибокий слід у творіннях, але й продовжують жити в душах і в серцях людей, зігріваючи їхнє життя. Я вірю, що каплиця Св. Марії Магдалини за макетами В.І.Лиховодова і С.М.Снєжкіна буде споруджена, і мрію, щоби в ній був би боковий вівтар Св. Володимира. А ще дуже сподіваюся на те, що спільно ми зможемо встановити гідний надгробний пам'ятник Володимиру Івановичу Лиховодову, головному архітекторові НТУУ "КПІ".
...Після відзначення 80-річного ювілею, батько мені ніяково сказав: "А знаєш, мене сьогодні в інституті назвали "віхою в історії"…