«Лагранж – найвеличніша піраміда математичних наук», – так оцінив Наполеон Бонапарт видатного вченого і найскромнішого математика XVIII ст. Жозефа Луї Лагранжа, якого він зробив сенатором, графом імперії і командором ордена Почесного легіону.
У жилах Лагранжа (25.01.1736 – 10.04.1813) текла франко-італійська кров, але француз у ньому домінував. Народився в Турині (Італія), був одинадцятою дитиною в сім’ї банківського чиновника, і лише один він не помер у дитячому віці. Його батько спочатку був заможною людиною, але банківські справи вів кепсько, і тому коли Жозеф Луї готувався до вступу в свої права єдиного спадкоємця, вже нічого було успадковувати. «Якби мені дістався великий спадок, то, напевно, не довелось би пов’язати свою долю з математикою», – згадував Лагранж.
У 14 років Лагранж уже мав наукові роботи. У 17-річному віці став викладачем математики в Королівській артилерійській школі в Турині. Незважаючи на те що Лагранж був молодшим за своїх учнів, він користувався славою чудового викладача.
У 19 років Лагранж став професором математики. Так розпочалась його діяльність – одна з найяскравіших в історії математики. З самого початку Лагранж був аналітиком, а не геометром. У ньому ми бачимо перший усвідомлений зразок тієї спеціалізації, яка стала потім майже необхідною в математичних дослідженнях.
Твори Лагранжа з математики, астрономії й механіки складають 14 томів. У математичному аналізі він дав формулу залишкового члена ряду Тейлора, а теорема Лагранжа і наслідки, які з неї випливають, стали основою для дослідження функцій. У галузі диференціальних рівнянь він створив теорію особливих розв’язків і розробив метод варіації довільних сталих. У своїй класичній праці «Аналітична механіка» (1788 р.) Лагранж підсумував усе, що було зроблено в механіці протягом XVIII ст. Разом з Ейлером він є основоположником аналітичних методів у варіаційному численні. В алгебрі побудував теорію рівнянь, подальша розробка якої привела Галуа до теорії груп. Лагранж також розвинув теорію чисел, дав перші частинні розв’язки задачі трьох тіл, працював над створенням символьного числення.
Лагранж вважав, що математик до тих пір по-справжньому не розуміє повністю власну роботу, доки не зможе її зробити настільки зрозумілою, щоб вийти на вулицю і з ефектом пояснити її першому зустрічному. Високу оцінку працям Лагранжа дав Карл Маркс: «Велика заслуга Лагранжа полягає не лише в тому, що він обґрунтував диференціальне числення, але й у тому, що він увів саме поняття похідної функції».
Разом зі своїми учнями Лагранж заснував Туринську академію, був членом академій наук у Парижі й Берліні.
Його останні слова: «Я зробив свою справу: досяг деяких успіхів у математиці. Я ніколи не відчував ненависті, не робив нічого поганого...».