Віктор Львович Кирпичов (26.09[08.10].1845, Санкт-Петербург - 20.10.1913, Санкт-Петербург) - заслужений професор, один з найвидатніших учених-механіків, талановитий інженер і педагог, організатор вищої технічної освіти та відомий громадський діяч, засновник і перший директор Київського політехнічного інституту (1898-1902), завідувач кафедри опору матеріалів (1898-1903). Почесний член Російського технічного товариства, засновник і голова Південноросійського товариства технологів, у подальшому - почесний його член (1895-1898).
Закінчив Полоцький кадетський корпус (1862) та Михайлівське артилерійське училище (1863). В 1863-1865 працював у Кронштадтській академії (СПб). У 1869-1870 викладав курс опору матеріалів у цій академії, 1870-1885 - курс прикладної механіки у Петербурзькому технологічному (тепер - політехнічному) інституті. У 1873 - стажування в Німеччині у відомого вченого-фізика Г.Кірхгофа. 31876-професор. Одночасно - професор Петербурзького інституту цивільних інженерів (1884-1885). У 1885-1898 створив і очолив другий в державі технологічний інститут у Харкові (тепер - ХЛІ). У 1898 призначений директором новостворюваного Київського політехнічного інституту. У 1902 за станом здоров'я звільнився з посади директора Київського політехнічного інституту, проте був обраний його почесним директором. Останні десять років життя викладав у Петербурзькому політехнічному інституті курси прикладної і будівельної механіки.
Основні напрями наукової діяльності - дослідження з опору матеріалів, будівельної і технічної механіки, міцності машин та конструкцій. Уперше в Росії видав найповніші курси з опору матеріалів і статики споруд. Розробив методи розрахунку різних статично невизначених конструкцій. Його роботи з будівельної механіки не мали собі рівних в європейській науково-технічній літературі за оригінальністю й виразністю викладу. Ідею використання теореми взаємності разом з поняттям узагальнених сил пристосував для побудови ліній впливу в різноманітних задачах, що стосуються простих і нерозрізних балок і арок. Провів експериментальні дослідження з вивчення напруженого стану в елементах конструкцій з використанням поляризаційно-оптичного методу. Вказав на перспективність оптичних методів при дослідженні пружних деформацій і виготовленні деталей машин. Проводив дослідження утоми металів на основі їх кристалічної будови. Відкрив закон подібності в механіці. Своєю цілеспрямованою енергійною науково-організаційною і громадською діяльністю зробив величезний внесок у розвиток вітчизняного машинобудування на початку століття в дореволюційній Росії, вказав шляхи його подальшого розвитку з урахуванням сучасного науково-технічного прогресу країн Європи і Північної Америки.
Велика заслуга науковця полягає у створенні при Київському політехнічному інституті першої Київської наукової школи механіки в галузі динамічної і статичної міцності машинобудівного напряму, яка відігравала значну роль у розвитку вітчизняної науки і техніки.
У своїй успішній педагогічній діяльності сповідував принцип поєднання теоретичної підготовки з лабораторними заняттями й виробничою практикою, на той час нетиповий. Велику увагу приділяв розвиткові у майбутніх інженерів навичок до самостійної творчої (винахідницької) роботи. У 1896 виступив на другому з'їзді російських діячів з технічної та професійної освіти з доповіддю "Експериментальна механіка та механічні лабораторії у вищих спеціальних школах". Свої ідеї втілив у життя в Київському політехнічному інституті. Восени 1900 після закінчення будівництва головного корпусу почав організовувати механічну лабораторію, підпорядковану директорові інституту. Брав активну участь у Комісії І.О. Вишнеградського з розробки проекту загального комплексного плану розвитку промисловості та професійної освіти у Росії (1884), у Комісії з питань про вищі технічні навчальні заклади (1897), головував на другому з'їзді з гірничої справи, металургії і машинобудування (1910). У 1893 - секретар експертної комісії на Всесвітній промисловій виставці у Чикаго, знайомився з американськими машинобудівними заводами.
Нагороджений орденами Св. Станіслава (1894), Св.Володимира (1890), СВ. Анни (1878).
Автор 40 наукових праць, серед яких основні: "Деталі машин" (1898), "Опір матеріалів" (І т-1898, II т-1900), "Зайві невідомі в будівельній механіці" (1903), "Лекції з механіки" (1907), "Оптичне вивчення пружних деформацій" (1913), "Машинобудування у Росії" (1884).