Студент КПІ Богдан Кушнір про загиблого друга і війну на Донбасі

– З Владом ми вчилися на тому самому факультеті, мешкали в одній кімнаті гуртожитку. Йому так само, як і мені, виповнився 21 рік. Воювали ми теж поряд. Того дня, під час виконання бойового завдання від вибуху снаряда Владу відірвало ногу нижче коліна і пошкодило інші частини тіла. Ми підхопили його на плечі і по черзі винесли до безпечного місця, швидко надали першу допомогу. Ніби все зробили, що можна було зробити в такій ситуації, але у Влада не витримало серце, він помер по дорозі в лікарню. Не стало мого кращого друга і побратима. Ми з Владом збиралися разом вступати до магістратури факультету соціології і права НТУУ "КПІ". А вступив лише я...

– Богдане, як ви потрапили в зону АТО?

Брав участь у революції на Майдані (як і Влад, до речі). І ще до того, як ми перемогли, був упевнений, що відбудеться агресія з боку сусідньої держави, бо вона не дозволить бути Україні незалежною. Отже, після Майдану я довго  не роздумував – рюкзак на плечі і пішов добровольцем у полк "Азов", який тоді ще тільки формувався. З урахуванням короткої підготовки, у зоні бойових дій знаходився 1 рік і 3 місяці. Входжу до складу штурмової мотопіхотної роти.

 – В яких гарячих точках на Сході України перебували?

Мар'їнка, передмістя Донецька, Іловайськ, Широкине. За день до Іловайського котла із втратами вийшли із міста.

– Богдане, можете порівняти стан військових підрозділів – у сукупності: ЗСУ, Нацгвардія, добровольчі батальйони – на початку воєнних дій і тепер? Чи є позитивні зрушення?

Для прикладу: мій перший бій я і побратими проводили в цивільних шортах, без підсумків, без кишень, де можна було б тримати запасні боєприпаси. На такому самому рівні було й усе інше... Зараз ми оснащені значно краще, хоча із багатьох аспектів – за власний кошт чи з допомогою волонтерів. На перший погляд, покращилася організація і порядок, хоча, можливо, це так здається, бо поки що немає широкомасштабних операцій. В "Азові" значно вища дисципліна, ніж в армійських підрозділах. Обов'язковий сухий закон. І все ж вважаю, що належної організації як не було, так  і немає. У деяких  кадрових офіцерів служба вимірюється, на жаль, літрами випитої горілки. Має місце хабарництво. На мій погляд, тим людям, хто хоче займатися налагодженням порядку в армії, не дають ходу, намагаються тиснути на тих командирів добровольчих батальйонів, які набирають силу.

Та попри всі ті негаразди, які ми переживаємо в зоні АТО, як і раніше, вірю, що наші військові формування міцнішатимуть з усіх аспектів і ми будемо давати ворогові гідну відсіч.

Спілкувався В. Школьний
На фото: Богдан Кушнір (ліворуч) - Владислав Дюсов. Селище Широкине, 29 травня 2015 р.