Діяльність будь-якої, а тим більше – великої – особистості вимірюється часом. Як одна хвилина промайнуло трохи більше двох десятиліть відтоді, коли Прем'єр-міністром, а потім – Президентом України був Леонід Данилович Кучма. Багато це чи мало, щоб оцінити внесок особистості в історію розвитку незалежної України, а відтак – в історію Європи і світу? Кожен із нас має свою відповідь.
На запрошення Президента України Леоніда Кучми я мав честь працювати міністром освіти України протягом його першої президентської каденції, з 1994 по 1999 роки. Доводилося часто спілкуватися з Леонідом Даниловичем на рівні урядових засідань, які він доволі часто проводив особисто, в поїздках у складі президентських делегацій, відвідуючи регіони чи "відкриваючи" для України інші держави, та під час його персональних запрошень до себе в президентську адміністрацію з метою обговорення змісту реформ довіреної мені галузі.
На відстані років у мене особисто викристалізовується період президентства Леоніда Кучми як найбільш успішний і продуктивний за весь час її незалежності. В ті роки Україна стрімко вибудовувала свою ідентичність, формувала інститути молодої держави, впевнено утверджувалася у світі як новий, повноправний член міжнародної спільноти. Президент України Леонід Кучма постав перед світом як мудрий державний діяч глобального масштабу, підписавши в 1994 році Будапештський меморандум про відмову України від ядерної зброї, достроково закривши у 2000 році Чорнобильську АЕС як загрозу для Європи і людства нової ядерної катастрофи, особисто врегулювавши конфлікт між Україною і Росією в 2003 році з приводу спірних питань на острові Тузла,забезпечивши прийняття конституції України в 1996 році та здійснивши конституційну реформу в 2004 році, яка завершила перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. Ці та інші кроки лідера держави визначили в очах міжнародної спільноти унікальні устремління України до побудови незалежної, мирної і успішної країни.
Час Леоніда Даниловича Кучми як очільника Уряду, а тим більше – як Президента України, був непростим. Перші кроки з розбудови української незалежної держави, зроблені його попередником першим Президентом України Леонідом Макаровичем Кравчуком, потребували продовження. Зовнішні (міжнародні) та внутрішні радники пропонували десятки варіантів, моделей, конструкцій. Рішення ж належало приймати саме йому – Президенту Кучмі. Це й обумовлювало той стиль життя, спілкування і управління, який увійшов в історію як "стиль Леоніда Кучми" – жорсткий, справедливий і відповідальний. Цей стиль мав свої плюси і мінуси, однак, мабуть, був єдино можливим, який дозволяв зрозуміти проблему, мобілізувати ресурси, посилити відповідальність кожного, дотичного до справи. Фактично мобілізації підлягала вся країна. І тільки такий спосіб державного управління міг забезпечити вихід із кризи, яка охопила Україну практично відразу ж з проголошенням державної незалежності.
За часів Президента Леоніда Кучми ніхто не ділив Україну на дві різні частини. Мешканці Ужгорода і Севастополя, Львова і Донецька і гадки не мали, що вони різні. Усі громадяни України тих часів вважали, що головним об'єднуючим чинником для них є їх велика і мирна країна, а культурні відмінності населення різних регіонів сприймалися насамперед як цікаві і привабливі різноманітності, а не як приводи для протистоянь і конфліктів.
Особливий підхід Президент України Леонід Кучма застосував до мовного питання як одного з найбільш чутливих для молодої держави. Отримавши країну в розбурханому стані з багатьма громадянськими суперечками, однією з яких була "мовна суперечка", Леонід Данилович особисто швидко перейшов до вживання української мови. Він запропонував усім гуманітарним інститутам країни "м'яко", не через примус, а через заохочення до неї і її привабливість, впроваджувати українську мову як державну і як одну з ідентифікаційних ознак української нації.
Менше двох років проведення цієї політики було достатньо, щоб заспокоїти населення країни і досягнути консенсусу в частині застосування української мови і мов національних меншин. Консенсус було зафіксовано десятою статтею Конституції України в 1996 році. Нею встановлювалося, що державною мовою України є українська, якій забезпечувався всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, а російській мові та іншим мовам національних меншин було гарантовано вільний розвиток, використання і захист.
У тому ж 1996 році Міністерство освіти України затвердило нову концепцію гуманітарної освіти, важливими складовими якої стали запровадження нового покоління україномовних підручників та обов'язковий іспит з української мови при вступі в усі навчальні заклади України. Ці кроки були з розумінням сприйняті суспільством і не викликали жодних суперечок та збурень.
На відстані часу важливо оцінити внесок Леоніда Кучми спочатку як Прем'єр-міністра, а пізніше – Президента України в розбудову економіки незалежної України. Отримавши країну, в якій попередня, централізована економіка вже не працювала, а закони і правила нової, ринкової економіки ще не існували, Леонід Кучма зіткнувся з катастрофічною економічною ситуацією. Інфляція національної валюти досягала сотні відсотків, потужна промисловість була паралізованою, заборгованість по заробітній платі працівників бюджетної сфери і державного сектора промисловості досягала 10–12 місяців і більше. Країна була охоплена перманентними страйками шахтарів, освітян, науковців. Задля виживання представники інтелігенції та інших верств населення були змушені вдаватися до торгівлі на базарах, човникової комерції в Польщі, Туреччині та інших країнах. Апатія населення країни досягла апогею.
За таких умов спочатку в ручному режимі, через декрети Прем'єра Кучми, а потім системними заходами, через формування нової нормативної і законодавчої бази, крок за кроком Президент Леонід Кучма почав виводити країну з прірви. Запрацювали гіганти української промисловості "Мотор січ", "Турбоатом", "Краматорський машинобудівний завод", "Південмаш" та інші, було добудовано і відкрито енергоблоки Запорізької і Хмельницької АЕС, будувалися нові літаки "Антонов", виводилися в космос українські ракети, з американськими, російськими, норвезькими партнерами було започатковано Міжнародний консорціум морського старту "Сі Лонч", було здійснено багато інших проривних кроків.
Як наслідок, уже у 2000–2004 роках економіка України стала швидко видужувати і досягла найкращих показників за всю історію незалежності держави. Приріст ВВП досяг 10–12% на рік, державний борг не перевищував 12% від ВВП (зараз понад 80%), сальдо зовнішньоторговельного балансу було стійко позитивним.
Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати добросусідські відносини Україна часів Леоніда Кучми засвідчила, уклавши Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО і низку інших міжнародних договорів та угод. Авторитет України підтверджувався і її зростаючою роллю в діяльності міжнародних та регіональних організацій. І хоча розвиток незалежної України розгортався не безхмарно, загальний хід справ давав підстави для утвердження соціального оптимізму, впевненості у завтрашньому дні, віри в те, що обраний Україною шлях, яким вона входить у XXI століття, є єдино правильним.
Водночас навколо України розгортались гострі суперечності. Бачити Україну самостійною, незалежною і успішною державою хотіли далеко не всі. Зовнішні та внутрішні опоненти розгорнули масштабні акції "Україна без Кучми", які багато в чому пригальмували розвиток держави, практично звели нанівець прогресивні інновації. Витримати подібні напади може тільки сильна і впевнена у своїй правоті особистість. Леонід Данилович був саме таким. Він мав твердий характер, був переконаним у правильності розпочатої справи, дійсним патріотом України й, навіть по закінченні терміну перебування на посаді Президента, залишився у великій політиці.
Перед наукою і освітою незалежної України Президент Леонід Кучма поставив завдання створення незалежної національної системи відтворення людського капіталу та гуманітарної сфери суспільства в контексті першочергових завдань українського державотворення. Роботи в цій царині було вдосталь. Причому більшість завдань доводилось вирішувати з "білого аркушу".
Як відомо, в перші роки розбудови незалежної України ставлення до науки і освіти з боку політиків і бізнесменів нової хвилі було спрощеним, а в деяких аспектах просто зневажливим. Вони зосередилися на первинному накопиченні капіталів, перерозподіляючи гігантські активи, створені попередніми поколіннями передусім за рахунок передової науки і освіти колишнього СРСР. Вчені і освітяни відчували себе "людьми другого сорту". Певна їх частина залишала університети та науково-дослідні інститути, виїжджаючи за кордон, частина, задля виживання, поринула у "човникову комерцію" та інший дрібний бізнес. І хоча завдяки зусиллям провідних учених і освітян, насамперед активній позиції Президента НАН України Бориса Євгеновича Патона, основна інфраструктура науки в Україні була збережена, однак розвиток науки та освіти й державотворчі процеси йшли, так би мовити, паралельними курсами.
Президент України Леонід Кучма цю ситуацію розумів як ніхто інший. Будучи свого часу керівником одного з найбільших у світі ракетобудівного комплексу, діяльність якого базувалась виключно на науці, передовій освіті та високих технологіях, він намагався переломити ставлення до цих сфер, повернути їм статус провідних продуктивних сил суспільного розвитку.
З ініціативи Леоніда Кучми і за його участю в країні було проведено низку наукових конференцій з інноваційного розвитку, зроблено суттєві зрушення в частині реформування Національної академії наук, зупинення відтоку з України талановитої наукової молоді та відомих учених, розпочато діяльність науково-технічних парків. Через створення системи Наукових рад при Президентові України, Кабінеті Міністрів України, міністерствах і відомствах відбулось залучення відомих учених до державотворчого процесу. Цим Президент Леонід Кучма увійшов в історію незалежної України як президент-інтелектуал, який поставив людський капітал нації на службу народу і державі.
Важливим поштовхом розвитку науки і освіти в Україні став березневий (1996 р.) Указ Президента України "Про Раду з питань науки та науково-технічної політики". Його метою було сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою та системи підготовки і атестації наукових кадрів. Рада мала високий статус, вона працювала безпосередньо при Президентові України й вирішувала практично всі основні питання науки та науково-технічної політики, розвитку техніки і технологій.
Саме в цей період було прийнято Укази Президента України "Про державну підтримку наукових установ, які працювали над новітніми науково-технічними розробками", "Про День науки", "Про розвиток соціологічної науки в Україні", а вслід за ними – Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та "Про науково-технічну інформацію" та ін.
Знаковим, особливо для розвитку гуманітарних наук, став Указ Президента України "Про розвиток соціологічної науки в Україні", виданий з метою створення сприятливих умов для суспільного розвитку країни, підвищення ролі суспільних наук у здійсненні соціально-економічних і політичних реформ, зміцненні демократичних засад суспільства та забезпеченні прогнозованості суспільних процесів.
Таке ж дбайливе ставлення виявляв Президент України Леонід Кучма й до освіти. Приведення освіти у відповідність до умов розбудови незалежної держави, до змін, що відбуваються у світі, Леонід Данилович Кучма розглядав як одне з пріоритетних завдань державотворення. По-перше, тому що перехід суспільства до вільних ринкових відносин зробив запит на нових висококваліфікованих фахівців у галузях економіки, менеджменту, маркетингу, банківської справи, бухгалтерського обліку та аудиту, права тощо, яких раніше в Україні не готували взагалі або підготовка яких ґрунтувалася на зовсім інших засадах. По-друге, інтеграція України у світову спільноту потребувала нових навичок і компетенцій у царині міжнародного права, зовнішньоекономічної діяльності, досконалого володіння іноземними мовами. По-третє, нові засоби накопичення, зберігання і передачі інформації вимагали вільного володіння персональним комп'ютером, уміння працювати в глобальній електронній мережі Інтернет.
З метою прискорення реформ у галузі освіти, приведення цієї сфери у відповідність до вимог часу й змін, що відбулись у державі і у світі, Президент Леонід Кучма видав низку Указів, зокрема, "Про Міністерство освіти і науки України", "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні", "Про заходи щодо поліпшення функціонування та розвитку загальної середньої освіти", "Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001–2005 роки", "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні", "Про заходи щодо реформування системи підготовки кадрів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" та ін.
Значну увагу Президент України Леонід Кучма приділяв добору та розстановці керівних кадрів. Відомий вислів, що "кадри вирішують усе", був для нього практичним принципом. Леонід Данилович уважно розглядав справи кожного претендента на ту чи іншу посаду, радився з найближчим оточенням, зважував усі можливі "за" і "проти". Безпосередньо це торкалося й формування керівництва такої людиноємної галузі суспільного виробництва, як освіта.
Реформування освіти і науки Президент Л.Д.Кучма тримав під особистим контролем. Він часто зустрічався із студентами вищих навчальних закладів, відвідував загальноосвітні школи, брав участь у роботі численних Колегій Міністерства освіти України, проводив конструктивні бесіди з ректорами університетів, педагогами, батьками.
Не можна сказати, що все, що намічалось, було виконано. Життя вносило свої зміни, обумовлювало нові суперечності. І все ж за часів Президента Леоніда Кучми відбулася нова незалежна держава Україна. Освіта і наука, як одна з її системоутворюючих ланок, розвивалась, рухалась у майбутнє, відтворюючи й зрощуючи інтелектуальний потенціал нації. Загальними зусиллями науковців, освітян, практичних працівників національна система відтворення людського капіталу України в нових ринкових умовах в основному була створена. Її ключовими складовими стали новітня нормативно-правова база освіти і науки; концепція гуманітарної освіти незалежної України; ефективна система ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти; вдосконалена мережа закладів освіти і наукових установ; адаптована до нових потреб економіки і суспільства України структура підготовки кадрів.
Київські політехніки щиро вдячні президенту України Леоніду Кучмі за присвоєння КПІ в 1995 році статусу національного, за встановлення у 2003 році викладачам університету подвійних окладів, за постійну підтримку президентським фондом Леоніда Кучми молодих винахідників – переможців фестивалю "Sikorsky Challenge", за чуйне і мудре керівництво Наглядовою радою КПІ.