Меморіальна дошка на честь Старого Доктора була відкрита в Києві в рамках Днів Януша Корчака. Торік відзначено 70-ту річницю загибелі великого гуманіста в Треблінці, а також соту річницю від дня заснування ним Будинку сиріт у Варшаві.
Розповідати про Януша Корчака починають зазвичай з кінця – з подій
5 серпня 1942 року. У цей день за наказом німецького командування старий доктор Януш Корчак, керівник Будинку сиріт, повинен був вести своїх маленьких вихованців до залізничної станції на Умшлагплац. Варшав’яни вже добре знали, куди йдуть ешелони, що відправляються із цієї станції, і в Корчака не залишалося жодних ілюзій. Януш Корчак не ухилився від вільного вибору, пройшов свій чесний шлях до кінця, і разом зі своїми вихованцями згинув у газових камерах Треблінки.
5 серпня 1942 року – логічне завершення всього шістдесятичотирьохлітнього життя Януша Корчака, який зумів реалізувати три найгуманніших професії: лікаря, педагога, письменника. Він був з тих великих диваків, про яких за їх життя розповідають анекдоти, а після смерті – легенди. Народився Януш (справжнє ім’я Генрик Гольдшмідт) у 1878 році в заможній родині адвоката Гольдшмідта, але рання смерть батька поклала кінець добробуту родини й, мабуть, дитинству Генрика. Маленький гімназист мусив заробляти репетиторством, потім закінчив медичний факультет Варшавського університету. Дуже рано прокинулося в Генрику Гольдшмідті те, що потім він глумливо назве своєю "манією виховання". По-перше, він дитячий лікар, що впливає на своїх пацієнтів; по-друге, він журналіст, чиє слово стає все вагомішим для читаючої публіки; по-третє – він вихователь. "Коли він був ще молодим лікарем із блискучим майбутнім, …він вирішив, що його покликання – medicina pauperum (медицина бідняків), а не medicina aurea (медицина багатіїв). Коли почав писати й замайоріла йому – з виходом першої книжки "Дитя вітальні" – літературна слава, він, всупереч назві цієї книжки, але згідно з її змістом, віддав своє перо справі знедоленої дитини.
Лікаря Корчака запрошують в багаті будинки, де він отримує великі гонорари (інакше – на які гроші він купував би ліки для бідних дітей?), його книжки безвідмовно видає відданий Морткович, їх із захопленням читає вся країна – і дорослі, і діти; виховні заклади, які він очолює, підтримуються грошовими внесками від найвищих осіб держави.
Для дорослих він – автор дитячих книжок, а для дітей, які всією душею прив'язані до нього, він все ж таки доросла людина, що має, за словами однієї маленької дівчинки, "некрасиву шкіру на голові й звичку говорити одні дурості". Переконаний антимілітарист і гарячий польський патріот, він брав участь у двох війнах (Російсько-японській і Першій світовий) як лікар і офіцер. Він холостяк, але в нього величезна родина – кілька сотень дітей інтернату. Він педагог серед лікарів і лікар серед літераторів. Очолювані Корчаком виховні заклади – Наш будинок (1919–1935 рр.) і Будинок сиріт (1911–1942 рр.) – виглядають маленькими "державами в державі", тут свої закони й конституція.
Милосердя стало основою складеного Корчаком "Кодексу товариського суду" (а іншого в Будинку сиріт і не було): "Якщо хто-небудь завинив, найкраще його простити. Якщо він завинив тому, що не знав, тепер він уже знає. Якщо він зробив провину ненавмисно, він стане обачніше. Якщо він завинив тому, що йому важко звикнути робити по-іншому, він постарається звикнути. Якщо він завинив тому, що його вмовили хлопці, він більше вже не стане їх слухати… Але суд зобов'язаний захищати тихих хлопців, щоб їх не кривдили сильні…, захищати сумлінних і працьовитих, щоб їм не заважали розпущені й ледарі…" Він із вдячністю, як про старого бойового коня, говорить про своє здоров'я, що допомагало йому нести тяготи життя, не забуває згадати про прекрасний апетит, підкреслює своє вміння обходитися в побуті найменшим, називає своїх учителів у медицині, педагогіці, літературі (серед них особливо виділяє А. П. Чехова), накидає послужний список і перераховує свої поїздки й подорожі. У числі місць, гідних згадування, двічі називає Київ. Тут, у Києві, він задумав і почав писати свій найвідоміший педагогічний твір – книгу "Як любити дітей". Опинившись у Києві, сумний письменник у мундирі військового лікаря потрапив у самий осередок педагогічних пристрастей. На Великій Володимирській вулиці, в будинку під номером 47 у роки Першої світової війни розташовувалася приватна польська гімназія для дівчаток. Саме сюди направився Януш Корчак, одержавши у своєму фронтовому госпіталі триденну відпустку.
Улітку 1917 року Корчак знову з'явився в Києві. Він зняв кімнатку в підвальному приміщенні на Інститутській вулиці. Тут, на Інститутській, він, натхненний і великодушний законодавець, створював "Кодекс товариського суду" – той самий, що кожним своїм рядком проголошував справедливість і милосердя. Володимирська, 47 – єдиний збережений будинок, пов'язаний з перебуванням Корчака в Києві. Навесні 1918 року він повернувся додому – у Будинок сиріт, відвозячи із собою майже закінчену в Києві працю "Як любити дітей"...