Стан довкілля з кожним роком погіршується, загрожуючи людству локальними та глобальними кризами, а запаси природних ресурсів щорічно зменшуються, вимагаючи від людини їх раціонального та ощадливого використання. І чи не найважливішим фактором вирішення наших екологічних та ресурсних проблем є наявність висококваліфікованих у даній галузі працівників – професіоналів своєї справи.
Влітку 1974 р. настирний хлопчина із невеликого села Тернівка на Вінничині після успішного закінчення середньої школи вирішив штурмувати столичний ВНЗ і стати хіміком. Причому відразу замахнувся на хімічну еліту – вирішив стати фахівцем у галузі органічного синтезу. І цей штурм закінчився перемогою. Студент хіміко-технологічного факультету Київського політехнічного інституту Микола Дмитрович Гомеля виявився надзвичайно наполегливим в опануванні навчальної програми та схильним до серйозних наукових досліджень. Весь вільний час він проводив зі своїми друзями в хімічній лабораторії, опановуючи ази наукових досліджень та набуваючи досвіду синтезу і складного аналізу органічних речовин. До закінчення вишу Микола Дмитрович цілком сформувався як науковець, здатний самостійно проводити експериментальні роботи та вирішувати складні наукові проблеми. Саме це і зумовило наступний його вибір у житті – Інститут органічної хімії АН УРСР, де він пропрацював на посадах інженера та молодшого наукового співробітника 9 років.
Опікуючись не дослідженими на той час реакціями з йодфосфінами, Микола Дмитрович опублікував кілька фундаментальних у даному напрямку наукових праць і в 1988 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Синтез та реакції диорганілйодфосфінів". Він встановив механізм реакції йодфосфінів з ефірами, спиртами, водою, виявив незвичність реакції через димеризацію йодфосфінів. Навіть сьогодні в наукових публікаціях у цій галузі можна зустріти посилання на перші наукові праці Миколи Дмитровича.
У 1989 р. доля повертає Миколу Дмитровича в альма-матер – Київський політехнічний інститут. Спочатку він займається захистом металів від корозії на кафедрі електрохімії на посаді наукового співробітника, а потім вирішує присвятити свої здібності більш глобальній проблемі – захисту довкілля на кафедрі целюлозно-паперових виробництв та промислової екології. Поєднання педагогічної та наукової роботи припало до душі Миколі Дмитровичу, і досить швидко (вже у 1991 р.) він стає доцентом, а в 1997 р. очолює кафедру. Копітка педагогічна робота не завадила інтенсивній та успішній науковій роботі вже в новій галузі.
Протягом 7 років Микола Дмитрович підготував 5 кандидатів наук, 3 магістри та 12 інженерів з охорони навколишнього середовища. Наступною успішною сходинкою на життєвому шляху став захист у 2003 р. докторської дисертації на тему "Створення нових ресурсозберігаючих технологій кондиціювання та очищення води для промислових систем водокористування". Розробка нових ефективних коагулянтів та флокулянтів для очищення води, нових процесів пом'якшення та демінералізації морських, шахтних та стічних вод, використання іонообмінних та електрохімічних методів у галузі захисту довкілля, видалення із водного середовища важких металів та радіонуклідів – ось далеко не повний перелік основних наукових інтересів Миколи Дмитровича сьогодні.
Оскільки очолювана ним кафедра готує, крім екологів, і фахівців у галузі виробництва паперу та картону і переробки макулатури, то перелік наукових інтересів Миколи Дмитровича суттєво розширився. Успішні дослідження в цьому напрямку дозволили розробити метод очистки забруднених стічних вод з вилученням важких металів, нафтопродуктів, завислих речовин, який застосовується на виробництві, зокрема на Київському картонно-паперовому комбінаті. Він – розробник ефективного методу обробки води для систем охолодження на виробництвах, нових технологій переробки та утилізації відходів, нових типів ефективних реагентів для хімічної, нафтопереробної та целюлозно-паперової галузей промисловості. Суттєво сприяло підвищенню наукового рівня стажування у 2000 р. в США за програмою SABIT – "Охорона навколишнього середовища в технології целюлозно-паперових виробництв".
На сьогодні науковий та педагогічний доробок д.т.н., професора, завідувача кафедри екології та технології рослинних полімерів нараховує близько 320 наукових праць, у т.ч. 2 монографії, 12 навчальних посібників (9 – із грифом МОН України), 44 патенти та 1 авторське свідоцтво на винаходи. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських та 1 докторська дисертації.
Сьогодні успішний педагог та науковець, Микола Дмитрович є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій, членом комісії Комітету з Державних премій України в галузі науки та техніки, членом президії Науково-методичної комісії МОН України з екології. Його успіхи оцінені і Подякою Київського міського голови (2006).
Варто також відмітити, що значними успіхами Микола Дмитрович завдячує і своїй сім'ї – дружині Тетяні Григорівні та дочці Ірині, яка підтримала вибір батька, ставши кандидатом наук та старшим науковим співробітником кафедри екології та технології рослинних полімерів НТУУ "КПІ". А ще він веде активний спосіб життя – плаває будь-якої пори року та полюбляє “відпочивати” на тренажерах.
У 2012 р. Миколі Дмитровичу вдруге присуджено почесне звання "Викладач-дослідник – 2012". Колектив кафедри екології та технології рослинних полімерів щиро вітає М.Д.Гомелю з присудженням йому цього звання та бажає натхнення і нових творчих досягнень.