Суспільно-політична і наукова діяльність М.П. Драгоманова припадає на 60–90-ті роки Х1Х ст. В історії Росії, України і Західної Європи це був надзвичайно складний період, визначальною тенденцією якого стає посилення визвольного руху трудящих. М.П.Драгоманов був не тільки свідком, а й активним діячем соціальних процесів в Україні 1859–1861 рр. Саме йому судилося відіграти в соціальному і духовному розвитку українського народу чи не найпомітнішу роль у той період, коли титанічна революційна діяльність одного генія України – Тараса Шевченка – вже закінчилась, а другого – Івана Франка – ще тільки-но розпочалась. Беззаперечним є факт, що в історії передової суспільно-політичної думки в Україні після смерті Т.Г. Шевченка і до появи наприкінці 70-х років програмних статей І.Франка з питань соціології, історії і літературної критики провідне місце належить по праву Михайлу Драгоманову.
Його творчість і політична діяльність завжди привертали найпильнішу увагу дослідників. На жаль, цей оригінальний мислитель часто беззастережно зараховувався або до націоналістів, або ж до буржуазних лібералів. Науково-об'єктивна оцінка всього зробленого М.Драгомановим для визвольного руху і передової культури, конкретно-історичний аналіз складних умов його життя і діяльності нерідко підмінювались абстрактними схемами, упередженими, суб'єктивістськими визначеннями.
Причин для цього було багато, але не це є предметом цієї статті. Нові покоління не можуть і не повинні бути байдужими до своїх великих попередників, тих подвижників розуму, які в неймовірно важких умовах торували шлях у нашу добу.
Михайло Петрович Драгоманов народився в м. Гадячі на Полтавщині в дрібнодворянській сім’ї. Його батько, Петро Якимович, мав вищу освіту, займався етнографією і виступав у російських журналах з художніми творами, відзначався радикальними, прогресивними поглядами. Сестра Ольга (псевдонім Олена Пчілка) – широко знана письменниця і культурно-громадська діячка, мати славетної Лесі Українки. В 1863 р. М.Драгоманов закінчив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира і був залишений на кафедрі загальної історії, готувався стати професором. З цією метою їздив у відрядження для поповнення знань у західноєвропейських університетах.
При кафедрі Київського університету він написав першi свої дослідження з історії Римської імперії. В 1870 році захистив магістерську дисертацію "Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит". Взагалі молодий учений глибоко усвідомлював доконечну необхідність фундаментальної підготовки для нового етапу розвитку наукових студій у галузі фольклористики, української літератури, суспільно-політичної публіцистики. Вже наприкінці 1860-х років мав матеріал для укладання фольклорних збірок. На той час він, володіючи кількома мовами, не лише багато перечитав художньої, наукової літератури, зокрема, праці зарубіжних учених О.Конта, Г.Спенсера, П.Прудона, І.Тена, Т.Бенфея. І.Франко, познайомившись із М.Драгомановим у 1875 році, згодом високо відзначив його безпосередній вплив на формування великої когорти прогресивної молоді в Галичині. "Надзвичайно критичний ум, фаховий історик з широкою європейською освітою, він вніс у студіювання етнографічного матеріалу строгий історичний метод, гостро виступив проти дилетантства і міфологічних, апріорних фантазувань, жадаючи порівняння студій і докладного відрізнення в етнографічних матеріалах того, що міжнародне, запозичене, і того, що повстало на власнім грунті", – так писав І.Франко 1900 року.
Ще із студентських років М.Драгоманов знаходився у вирі суспільно-політичних подій. Він сміливо виступив на захист прогресивних педагогічних реформ попечителя київського учбового округу М. Пирогова з осудом урядових санкцій проти вченого. Ще чіткіше визначились політичні настрої М.Драгоманова, їхня національна й політична зорієнтованість під час перепоховання Т.Шевченка, коли він заявив над труною Кобзаря: кожен, хто стає на службу уярмленому народу, свідомо надіває терновий вінець. Це стало своєрідним девізом та осмисленим життєвим вибором і самого М.Драгоманова. Політичний радикалізм і національно-українська заангажованість посилювались у ході його практичної роботи та наростання урядових репресій проти найневинніших форм прояву національної свідомості.
М.Драгоманов розширював поле та урізноманітнював форми діяльності, беручи активну участь у всіх заходах "Київської громади" та створеного в 1873 р. "Південно-західного відділення Російського географічного товариства" і про-
веденому в 1873 р. у Києві ІІІ Археологічному з'їзді. Через рік М.Драгоманов очолив і зреформував у демократичному дусі газету "Киевский телеграф", залучивши до участі в ній своїх однодумців і друзів – В.Антоновича, П.Чубинського, Ф.Вовка, С.Подолинського, О.Терлецького та ін.
Палкий патріот і глибокий знавець рідної й світової культури М. Драгоманов характеризував українську літературу, народну й писемну, як такі що не поступалися іншим слов'янським літературам. Розраховуючи на співчуття прогресивних сил Європи, він водночас заявляв: "Украинцам остается идти своей дорогой и работать, работать и работать для своего народа, надеясь только на свои силы, не обращая слишком большого внимания на посторонних воронов – ни на тех, которые каркают нелепыми циркулярами, ни на тех, которые думают сбить их с естественной и строго обдуманной дороги притворными соловьиными песнями". Аргументовано полемізуючи з лицемірними "вболівальниками" і розвінчуючи вигадки й присуди ворогів та невігласів, Михайло Драгоманов з гордістю заявляв: "Есть или будет литература – таково ее право: вызывается она и поддерживается естественными потребностями, так сколько не отрицай ее право на существование, а она будет существовать и расти…Важно только то, чтобы она была жива, народна и служила умственному развитию тех, кто говорит или будет говорить языком народа". Він розумів сам і невтомно нагадував землякам: "…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок". А він таки настане неодмінно, М.Драгоманов був певен цього. "Вся практична мудрість людська, – наголошував він, – може бути в тому, щоб убачати напрямок руху світового, його міру, закон і послужитися тим рухом", і образно уточнював: "… стоячи ногами й серцями на нашій Україні, ми будемо держати свої голови в Європі, а руками обнімати по меншій мірі всю Слав'янщину" і "лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа".
М.Драгоманов особливо рішуче виступав проти системи терору, що звужувала політичну боротьбу з особами, а не з певним існуючим ладом, і, пророкував він, легко може перерости в державний тероризм. Як політичний лідер, він мав і багато ворогів, і багато прихильників. Володів різким словом і нещадно ставився до непродуманих і неоправданих дій. Не підлягає сумніву, що він мав критичний і творчий розум, поєднаний з відвагою мислителя і політичного діяча, відвагою, яка дозволяла йому торувати власні шляхи.
Національному, політичному і соціальному визволенню українського народу, утвердженню його достойного місця серед народів світу, готуванню його великого майбутнього він віддавав не лише всі свої інтелектуальні сили і здоров'я, а всі матеріальні засоби власні й своєї родини, подаючи приклад особистої жертовності й побутової скромності багатьом.
Коли група української молоді звернулася до свого вчителя й захисника з проханням знову поклопотатися про Україну перед вільним світом, він дав пораду, яку варто міцно затямити й нам, сьогоднішнім: "Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б'ють… Мало хіба кого б'ють на земній кулі?! Люди інтересуються звичайно лишень тими, хто одбивається, – і таким лишень звичайно і помагають… По всьому виходить, що лік, хоч не скорий і важкий, на українські лиха лежить в руках самих українців…"
Чи можна дати мудріші й корисніші поради? А їх же М. Драгоманов доповнював і конкретизував ще й багатьма іншими: як нам самим порядкувати в самостійній державі, як уберігати своїх людей, особливо молодь, од "утікачки… од України і українства" до заможніших країн, "показавши їм, як можна служити всесвітнім інтересам на українській ниві".
Водночас він закликав, щоб господарі не боялися "давати одсіч усякому, хто дума порядкувати на нашій землі не тільки на шкоду нашому мужицтву, але й не знаючи його, не питаючи його, або й зневажаючи його… Хто ж і чужий працює в спілці з нашими людьми, поважаючи їх, хто пристає до наших громад… той для нас такий же чоловік, як мовбито він був наш зроду".
Голос М.Драгоманова не стихає над Україною і світом. Завжди прислухаймося до нього!
Фотографії:
- Михайло Драгоманов
- Дружина Людмила Драгоманова
- Драгоманови й Косачі у 1890-х. Ліворуч сидять діти Михайла Драгоманова – син Світозар і найстарша донька Лідія (у чорній сукні). У центрі: Олександра Драгоманова – дружина брата Олександра – з донькою Оксаною. Праворуч скраю – сестра Олена Пчілка, у дівоцтві Ольга Драгоманова, у заміжжі Косач. Стоять, зліва направо: її доньки Оксана й Ізидора Косач – сестри Лесі Українки – та їхня двоюрідна сестра Аріадна (за Оленою Пчілкою) – молодша донька Михайла Драгоманова